Мріючи про справжніх. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Багато з тих, хто дізнався про виступ Святослава Вакарчука 21 грудня на новорічному корпоративі компанії Wargaming в Мінську, не зрозуміли лідера «Голосу». Ні, він не вчинив нічого протизаконного і неетичного, а гонорар із п'ятьма нулями – це оцінка рівня його популярності і готовності замовника за неї заплатити. Домовилися, приїхав, заспівав. Що тут поганого?

Поганого абсолютно нічого, крім того, що ще один український політик вирішив залишитися просто політиком і не претендувати на якийсь винятковий статус. Одне те, що гроші чесно зароблені, а не отримані за підвищену чутливість фракції до побажань якоїсь зацікавленої сторони, робить Вакарчука, за нашими мірками, ледь не святим. Але святі не роз'їжджають з концертами по корпоративах, і ця тонка обставина все-таки змушує шкодувати, що Слава погодився.

І навіть не в концерті справа, а в тому, який це концерт. Одна справа – стадіон або площа, забита українською публікою, що вітає музичного кумира і віднедавна політичного діяча, інша справа – бізнесмени та айтішники з сусідньої країни, які випивають і закушують, пробашлявши собі додаткове задоволення послухати українського депутата у вузькому корпоративному колі. Вакарчук себе помістив у цю картинку і не скривився, інші скривилися, ось і вся різниця. Геть не смертельна.

Підсумки року: які головні обіцянки встигла виконати Верховна радаВерховна рада цьогоріч обмежила депутатську недоторканність і повернула статтю про покарання за незаконне збагачення.

Вчинок, між іншим, зрозумілий і хороший своєю чудодійною силою: так, Слава не справдив покладені на нього цьогоріч захмарні надії та тягнути надалі не має наміру. По спромозі займатиметься політикою, в міру задоволення – музикою. Це ж не його вина, що в ньому намагалися побачити щось, чого в ньому немає. І зовсім не привід щось йому висувати або гнівно від нього відвертатися. Зі своїми тарганами розбирайтеся самі.

А людям, зрозуміло, хочеться, щоб з'явився хтось, хто би займався країною не по спромозі і не в межах обставин, а рухав обставини за можливості, хоча б на час знехтувавши безпосередніми особистими вигодами, капризами та інстинктами. Щоб сам тягнув і інших штовхав. Зрештою незручно ж якось потурати собі коханим, маючи народний мандат, у той час як частина народу сидить в окопах і втрачає товаришів.

З іншого боку, ну що за юнацький максималізм і революційний аскетизм? Можна ж поєднувати політику з задоволенням, законотворчість з «шабашкою» та «ялинками», парламентські засідання з пошуком баби на вечір або вибором моделі «ягуара». У помічники краще вибрати когось із родичів: і свої люди, і гроші в сім'ю. До речі, теща буде тільки рада отримати компенсацію від парламенту за проживання з зятем. Протизаконного геть нічого, а що слабкість – тож всі зі слабкостями. Навпаки, тикати іншим в обличчя власну виняткову моральність непристойно і негідно рівня політика національного рівня, який мудрий і в силу цього поблажливий до людської природи, а, значить, і до своєї теж.

Вакарчуку можна тільки позаздрити: у нього є музика, це зовсім не соромно і навіть високе захоплення і покликання. В інших політиків немає й нічого подібного, вони більш приземлені. Не потрібно Славу ні в чому дорікати. Але й не потрібно припиняти чекати інших, інших, які на знос і на розрив. Справжніх. Зрештою, коли ще можна дозволити собі помріяти, якщо не під Різдво й на Новий рік?

Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися: