Деокупація на марші: як Україну готують до нового Нормандського формату

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Найближчими тижнями Україна може наблизитися до нової фази мирних перемовин, які можуть призвести до закінчення бойових дій на Донбасі та розпочати новий етап вирішення конфлікту. Наразі стає дедалі більш зрозуміло, що ані в чинноъ влади, ані у міжнародних партнерів немає чіткого плану дій щодо звільнення ОРДЛО та повернення контролю над тимчасово окупованими територіями.

Натомість Росія поки що перебуває у найбільш вигідній позиції. Попри санкції, як головний фактор стримування агресора, серед європейських країн дедалі частіше лунають ініціативи про відновлення економічної співпраці з РФ. Україна поступово стає зоною перманентних проблем для всіх міжнародних стейкхолдерів, які раніше більш прихильно ставилися до нашої держави як гальмівного фактору на шляху до експансіоністських настроїв Росії.

Ще більше дискусій розгортається всередині українського суспільства. Найбільша проблема – відсутність достовірної інформації, що саме відбувається як на лінії розмежування, так і на непідконтрольних територіях. Влада заявила курс на безпечну реінтеграцію, яка має стосуватися як мешканців ОРДЛО, так і тих громадян України, які вже давно покинули тимчасово окуповані території.

Втім, поки що створюється враження, що ані політики, ані урядовці достеменно не знають, як звільняти Донбас і що саме вкладати у значення поняття «безпечна реінтеграція». Питань дуже багато навіть на етапі розведення військ, не кажучи вже про можливість проведення місцевих виборів в ОРДЛО за українським законодавством та відновлення контролю над кордоном.

Політичні союзники та опоненти чинного президента та його команди висловлюють різноманітні точки зору на подальший розвиток ситуації. Експерти мають свої аргументи, а соціологи загалом фіксують неймовірну кількість «проблемних зон» у процесі можливої реінтеграції Донбасу. З яких позицій Україна заходитиме на нову зустріч у Нормандському форматі та що з цього може вийти?

Про що говорить соціологія?

Останні дані соціологічних досліджень на замовлення «Українського інституту майбутнього», презентовані у щотижневику «Дзеркало тижня» навряд чи стали сенсацією для багатьох експертів з питань реінтеграції та повернення Донбасу. Втім, важливість цєї інформації якраз і полягає в тому, що вперше після приходу команди Зеленського до влади подібні дані були оприлюднені на широкий загал. Справді, суспільство має самостійно оцінити масштаби та «підводне каміння» складності процесу безпечної реінтеграції.

Розведення військ у Петрівському: що зміниться та як процес розцінять у РФУ суботу, 9 листопада, в Петрівському на Донбасі почалося розведення сил і засобів. ЗСУ і бойовики повинні відійти з займаних ними зараз позицій на трьох ділянках: Станиця Луганська, Петрівське та Золоте.

Йдеться не лише про те, що думають люди на окупованих територіях, але й – що не менш важливо – що українці думають на підконтрольних територіях з приводу багаторівневого процесу повернення контролю над ОРДЛО. За останній рік таких опитувань також було проведено у достатній кількості.

Наприклад, цікавими є дані соціологічного регіонального дослідження громадської думки, проведеної в Донецькій та Луганській областях (на контрольованій Україною території і на КПВВ) Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва наприкінці 2018 року. Зокрема, більшість опитаних відчували тривогу та безвихідь (53% і 41% відповідно). Водночас серед опитаних на КПВВ більшість (60%) вважали себе громадянами України, 18% – громадянами регіону, в якому проживають, і лише 3% зізналися у тому, що вважають себе громадянами РФ. Це більш оптимістичні цифри порівняно з тими, які наведені соціологами в останньому дослідженні на непідконтрольних територіях – 7,5% вже мають російський паспорт, а ще майже 15% замислюються над його отриманням.

Оприлюднені в липні поточного року результати дослідження Фонду «демініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова серед українців на підконтрольних територіях засвідчують значну перевагу «мирного способу вирішення конфлікту» над будь-якими іншими можливими сценаріями. Встановлення миру на Донбасі силовим шляхом підтримали лише 17% населення. Проте українці, хоч і готові до мирного врегулювання конфлікту, але це зовсім не означає, що вони готові на «мир на будь-яких умовах». Більшість опитаних не сприймають виборів на умовах самопроголошених республік та дуже чутливо ставляться до всіх питань, пов’язаних із амністією. Щодо політичного майбутнього територій «ЛНР-ДНР», більшість опитаних (54%) надають перевагу варіанту повернення окупованих територій на довоєнних умовах. Ще 17% бажають, щоб ці території повернулися до України, але отримали більше незалежності від Києва. І варіант автономії у складі України підтримують лише 12% українців.

Ще більш цікавими результатами поділилася «Соціологічна група «Рейтинг» на початку жовтня. Згідно із даними дослідження, проведеного серед громадян на підконтрольних територіях України – більше половини опитаних підтримують невоєнні заходи з врегулювання питання окупованого Донбасу. 34% виступають за припинення військових дій і визнання територій ОРДЛО тимчасово окупованими, розуміючи під цим «замороження» конфлікту. Ще 23% – за надання цим територіям статусу автономії у складі України. Натомість 23% виступають за продовження військових дій до повного відновлення української влади на Донбасі і лише 6% – за відділення цих територій від України.

Найбільш цікавим у всіх соціологічних дослідженнях є те, що незважаючи на бажання припинення військових дій та мирного врегулювання конфлікту, більшість опитаних українців не вважають за можливе поступатися суверенітетом України. Згідно з опитуванням, проведеним соціологічною службою Центру Разумкова з 4 до 9 жовтня 2019 року, 56% респондентів не підтримують надання та закріплення у Конституції особливого статусу Донбасу.

Один із основних висновків, які варто зробити на основі соціології – українському суспільству бракує інформації про те, що відбувається у ОРДЛО, а мешканцям окупованих територій – інформації про те, що таке процес мирної реінтеграції і як його втілюватиме українська влада на практиці. Ймовірно, більшість громадян ОРДЛО вже звикли до думки про те, що «політики мають домовитися», а покращення економічної ситуації більше пов’язують зі розширенням сфер впливу та інтересів Росії, а не України.

Дві точки зору про реінтеграцію

Як і серед українського суспільства, так і серед політиків немає єдності у варіантах вирішення конфлікту на Донбасі. Майже усі декларують необхідність відновлення суверенітету та повернення втрачених територій, однак жоден не може запропонувати дієву формулу подібного процесу.

Великий обмін полоненими: чи є шанси та який інтерес РФЗа словами спецпредставника ОБСЄ, в гуманітарній робочій групі йде дуже серйозна робота і готується великий обмін полоненими. У РФ підтвердили готовність до обміну.

Український досвід, справді, багато в чому унікальний. Однак більшість із того, що зараз відбувається із ОРДЛО, може мати лише два можливих варіанти розвитку подій.

Перший – це укладання нової угоди чи перегляд умов Мінських домовленостей під час найближчого засідання у Нормандському форматі. Цей варіант форсують і в команді президента. Мовляв, потрібно виходити на нові горизонти домовленостей, які будуть свідчити про прогрес в питанні встановлення миру. Саме із цим пов’язані досить суперечливі дії української сторони щодо відведення військ у Золотому та Петрівському. Адже наразі бракує достеменної інформації, що саме відбувається зі сторони бойовиків та російських найманців. Ймовірно, команда Володимира Зеленського сподівається на швидкий прогрес у перемовинах «нормандської четвірки», попередня зустріч якої може відбутися вже 24 або 26 листопада цього року.

Дуже важливо згадати у цьому контексті сподівання нової української влади щодо швидкого проведення місцевих виборів на звільнених територіях ОРДЛО за українським законодавством. Ймовірно, що «Слуги народу» на етапі завоювання електоральних балів на темі мирного врегулювання сподіваються отримати чималу підтримку населення на звільнених територіях. Та чи виправдаються їхні надії – питання дуже суперечливе.

До того ж, незрозуміло, як вирішити питання змін до Конституції, якщо йдеться про виконання чинних Мінських угод. Адже йдеться про виконання пункту про надання особливого статусу ОРДЛО, який має бути закріплений на рівні Основного закону. Проте більшість громадян України на підконтрольних територіях не підтримують подібного сценарію.

Другий варіант – це можливе «замороження конфлікту» й фактичне перетворення окупованих територій на ще одне «Придністров’я» – законсервовану проблему на довгі роки. Цей варіант має як свої переваги, так і ризики. До слова, саме на такому варіанті нещодавно наголосили в партії «Голос», мовляв, це найболючіший, але найреалістичніший сценарій розвитку подій на сучасному етапі розвитку України.

Больовий синдром чи фантомні болі?

Насправді, немає жодної впевненості в тому, який варіант розвитку подій для України буде найкращим. Зовнішньополітична ситуація також не надто сприяє позиціям нашої держави. Європейські лідери поспішають якомога швидше вирішити питання конфлікту на Донбасі і вже, по суті, не сприймають Росію як основну проблему на цьому шляху. Навпаки – історія із «Північним потоком» та ситуація у ПАРЄ чітко засвідчила тренд на «відлигу» у відносинах із РФ.

Новий закон про особливий статус Донбасу: від чого залежить та в чому ризикСпікер парламенту Дмитро Разумков пояснив, що розробка законопроєкту про особливий статус Донбасу багато в чому залежатиме від Нормандських переговорів.

Така ж непевна ситуація і з найбільш потужним до недавнього часу партнером України – США. Рівно за рік в цій країні мають відбутися чергові президентські вибори. Натомість саме наша країна стала тим «чорним лебедем», який може суттєво вплинути на розклад політичних сил всередині США.

У президентській команді наполягають на продовженні процесу мирної реінтеграції Донбасу та дипломатичному варіанті вирішення конфлікту. При цьому у МЗС підкреслюють, що закріплення особливого статусу ОРДЛО в Конституції України не є обов'язковою умовою для зустрічі у Нормандському форматі. А очільник фракції монобільшості у парламенті Давид Арахамія вважає, що будь-які ініціативи із «замороження» конфлікту означатимуть вихід України із Мінських угод та як наслідок – зняття санкцій з Росії. Цікаво те, що в експертній спільноті вже давно дискутують з приводу того, чи загалом підписувала Україна будь-які угоди у Мінську. Але це вже трохи інше питання.

Якщо конфлікт, дійсно, не вирішити дипломатичним шляхом, доведеться готуватися до тривалого процесу «фантомних болей». В такому разі треба повністю змінювати як стратегію внутрішньої політики, так і зовнішньої. Передбачити усі можливі варіанти, посилювати обороноздатність та подбати про економічну міць. Варіант «замороженого» конфлікту має лише одну суттєву перевагу – визначеність з приводу подальших дій щодо Донбасу і можливість «перепрошивки» країни на більш якісні внутрішньо суспільні відносини.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...