Дивлячись на довгоочікувану презентацію Володимиром Зеленським своєї команди і якихось базових тез, розумієш, наскільки це жалюгідна подоба тієї феєричної розкрутки «Нового курсу», який влаштовувала Юлія Тимошенко. Колосальна різниця в масштабах, а й убивча різниця в результаті.
Ви ж пам'ятаєте, як Юлія Володимирівна першою почала виборчу кампанію, ще на початку літа провівши грандіозний форум, який не повинен був навіть залишити сумнівів, хто буде наступним президентом. Була зроблена заявка на системну перебудову країни і зміну Конституції. Для обговорення нового Основного закону запускалася спеціальна дискусійна платформа. З осені, як раніше сказали б, в розвиток рішень історичного з'їзду, пройшла низка тематичних форумів: економічний, з питань міжнародної політики і національної безпеки, а також окремий молодіжний, Тимошенко було важливо розбити репутації надії виключно пенсіонерів.
Ця загальна рамка наповнювалася десятками круглих столів, на яких сотні експертів «доробляли» «Новий курс» за конкретними напрямками. Економічну програму випустили окремим томом у чотириста сторінок, і на подіум одного з форумів Юлія Володимирівна вивела велику групу людей – авторів-експертів. «Якої ще команди тобі не вистачає?!» – запитав би чинний президент.
Як змінювалися букмекерські ставки на перемогу Зеленського чи Порошенка в другому туріСтавки не можуть точно передбачити результати виборів, однак букмекери піднімають коефіцієнт на перемогу Порошенка й знижують – на Зеленського.
Все це дороге багатомісячне дійство з цілого ряду великих і дрібних епізодів не справило на виборців очікуваного ефекту. Кажуть, Тимошенко не вистачило яскравого фінішного спурту, але, схоже, справа не тільки в цьому і не стільки в цьому. Так, звичайно ж, справа в команді, яка, незважаючи на всі блискітки, блискучою аж ніяк не виглядала і залишалася підтанцьовкою у все тієї ж Юлі, незмінною при всіх трансформаціях іміджу.
Проблема з командою – головна біда і Петра Порошенка, не дозволила йому розраховувати на другий термін. У його випадку саме поняття команди сильно розмивається, оскільки Петро Олексійович лідер-одинак, який оточує себе не партнерами-однодумцями, а вірними виконавцями. Але серед виконавців різного ступеня наближеності виявилося таку кількість персонажів сумнівної якості, що це не могло не вдарити по президенту і зумовило вбивчий рівень недовіри. Очевидно ж, що незмінно огидний результат кадрового відбору можна пояснити прикрими випадками, вирішальну роль тут відіграють установки роботодавця. Порошенко пропустив удар по лінії Гладковського не тому, що Гладковський такий, а тому що Гладковський функція Порошенка. Як і Стець, Бірюков, Луценко, Палій і десятки інших людей, що склали непривабливу колективну особу президента.
Володимир Зеленський опинився відповіддю на запит на нові обличчя і нову політику, але коли він сам, раптом відчув у собі президентський потенціал, вийшов на ринок трудових ресурсів в пошуку відповідних кандидатур в «команду мрії», він виявився в такому ж безнадійному становищі, як і будь-який інший кандидат, який вирішив в короткі терміни продемонструвати кадрову переконливість. Можна насмикати фахівців різного ступеня впізнаваності і осудності, але командою вони від цього не стають. При всіх розмовах про те, що показані фігури служать прикриттям справжніх розпорядників влади при Зеленському, вже очевидно, що і на задньому дворі там немає ніякої таємної команди, у якої є ясна картинка ідеального майбутнього, план, як до нього рухатися, і відповідний ентузіазм. «Таємні» у нього звичайні цинічні технарі, які забезпечують фавориту гонки перемогу, але що з нею робити, вони теж не знають і історичними амбіціями не володіють: ну, як піде, від ситуації.
Важливо розуміти, що Зеленський у своїй кадровій безпорадності не самотній, це спільна біда української політики: навіть тоді, коли є щільні групи давніх партнерів, вони не тотожні управлінським командам із загальним ціннісним ядром і вивіреними цілями, і взяти кваліфікований колектив просто нізвідки.
Є велика країна з величезними проблемами. На горизонті немає людей, які горять бажанням їх вирішити, які володіють необхідним масштабом бачення, глибиною розуміння того, що відбувається і системним опрацюванням невідкладних кроків в колі таких же однодумців. А без них будь-який похід у владу – дика авантюра. Президентські вибори це завдання не вирішили, не вирішать, схоже, і парламентські. Це головна біда, а не прізвище людини, яка буде в найближчі роки підписувати від імені України державні папери.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»