У демократичному таборі Меджліс кримськотатарського народу критикують за підтримку на президентських виборах 31 березня 2019 року непопулярного Петра Порошенка.
За 28 років свого існування Меджліс жодного разу не підтримував кандидата в президенти, з огляду на його рейтинги. Формула Меджлісу проста: в першому турі підтримати кандидата зі зрозумілою позицією щодо відновлення політичних, економічних і соціально-культурних прав корінного народу. У другому – найменш проросійського.
На кого раніше ставив Курултай?
До окупації рішення завжди ухвалювалися національним з'їздом – Курултаєм, який Меджліс – виконавчий орган – імплементував у політичну реальність.
У 1991-му Меджліс підтримав В'ячеслава Чорновола проти комуніста Леоніда Кравчука. У 1994-му – Леоніда Кравчука проти прорадянського Леоніда Кучми. У 1999-му лідера «Руху» Геннадія Удовенка, який ледь набрав 1%, а потім Кучму проти Симоненка.
За другого президента Леоніда Кучми в 1999-му придумали форму легалізації Меджлісу в правовому полі України. Меджліс назвали «радою при главі держави, що обирається національним з'їздом кримських татар». Кучма навіть зустрічався з радою. Чотири рази за п'ять років. Нічого особливого не вирішив, але всім було приємно.
Вперше Меджліс поставив на переможця в 2004-му. Віктор Ющенко став вибором і кримськотатарського народу. У Криму Ющенко набрав більше, ніж у деяких східних регіонах, таких як Донбас і Харківська область. Перемога виявилося пірровою. Єдине, чим запам'ятався Віктор Андрійович для корінного народу – ультимативною вимогою в ефірі ICTV відмовитися від Декларації про суверенітет кримськотатарського народу, ухваленої першим Курултаєм ще до розпаду СРСР, коли сам Ющенко ходив у зразкових комуністах. Із Меджлісом Ющенко за п'ять років зустрівся один раз.
Романтичні надії на Київ у більшої частини корінного народу пішли разом з епохою Віктора Андрійовича. Але час показав, що постійно програючи в тактиці, Курултай і Меджліс жодного разу не помилилися стратегічно. Меджліс, Курултай і кримські татари в своїй переважній більшості не допустили жодного кроку, що політично послабляє молоду українську державу. Ціною таких, часто непопулярних рішень, ставало падіння рейтингів меджлісівських списків на місцевих виборах у Криму.
Права кримськотатарського народу: шість запитань кандидатам у президентиШість запитань кандидатам у президенти від кримськотатарського народу. Чи готові вони відповісти.
У 1990-х лояльність кримськотатарського народу до свого представницького органу досягала 90-95% (результати виборів за списками до кримського парламенту в 1994-му). У гірші роки десакралізації фігури Мустафи Джемілєва та його оточення до вирішення Курултаю прислухалися трохи більше половини кримських татар (з огляду на результати місцевих виборів 2006 та 2010 років, а також парламентських виборів 2006, 2007 та 2012 років).
Але жодній альтернативній Меджлісу структурі самостійно не вдалося заручитися підтримкою навіть десятої частини народу. Тут потрібно пояснити, що жодного особливого методу впливу на кримських татар у Меджлісу немає. Високі результати досягаються розгалуженою системою національного самоврядування – системою місцевих меджлісів – і шляхом складних домовленостей всередині соціальних, етнографічних, бізнес і громадських груп всередині кримських татар. При чисельності лише 350-400 тисяч кримські татари є багатошаровим суспільством. Структура самого Курултай-Меджлісу також ніколи не була однорідною (доведено жорстким конфліктом і вигнанням опозиції в 1997-му, а також невеликим розривом у голосах між Рефатом Чубаровим і Ремзі Ільясовим на перших після розколу 1997-го альтернативних виборах голови Меджлісу в 2013-му). За перемогу на виборах до Курултаю протягом 23 років боролися тисячі мажоритарників і десятки громадських рухів (внутрішньонаціональних квазіпартій).
За четвертого президента Віктора Януковича Льовочкін спробував ліквідувати Меджліс і переформатував склад ради кримськотатарського народу при президенті України. Але навіть цьому талановитому гібриду Пелевіна та Макіавеллі не вдалося ліквідувати те, що створено знизу й підтримується народом. Янукович мізками Льовочкіна вирішив, що «раду при президенті» не обов'язково обирати національному з'їзду. До указу Кучми внесли кілька змін і ввели туди лояльних російським кримців, яких пізніше в самому народі назвали «могилевськими татарами». Помилковість такого кроку зрозумів ще покійний Василь Джарти, який із наскоку вирішив питання з усіма бандитськими групами півострова, але досить швидко зрозумів, що з кримськими татарами донецькі методи впливу не працюють.
П'ятий президент Петро Порошенко ніколи не цікавився долею кримських татар. Але в нього є одна особливість, яку Юлія Мостова називає відсутністю скелета на політичному рентгені. Петро Олексійович швидко схоплює важливі деталі для досягнення поставленої мети. Цінності перетворює на цінники, швидко інвестує в ресурс і готує з нього політичний десерт короткого терміну зберігання. Порошенко так хотів повернутися до вищої політичної ліги під час Майдану, що просканував усе, що викликало суспільну й міжнародну довіру. Кримські татари й фігура Мустафи Джемілєва п'ять років тому в період окупації котирувалися дуже високо.
Чи розчаровані кримські татари невиконаними обіцянками Петра Олексійовича?
Скоріш за все, не особливо були зачаровані. Активна протидія в перші місяці окупації та пасивний опір, яке триває шостий рік, відбуваються не з вдячності Петру Порошенку або, скажу крамольну річ, навіть не з вдячності державі Україна. Можливо, це прозвучить надто пафосно, але народ, який сформувався, не може бути союзником бандитського режиму, навіть перебуваючи в заручниках. У кримських татар є довгострокові інтереси. Злочинна сутність кремлівського режиму навряд чи колись буде прийнята кримськими татарами.
Повернути Крим: що обіцяли політики після анексії півострова20 лютого 2014 року Росія почала анексію Криму. Слово і Діло зібрало обіцянки українських політиків після окупації півострова.
Але повертаючись до Порошенка. Для кримських татар вигідно, щоб саме цей політик довів до кінця взяті перед корінним народом зобов'язання. Ніхто інший таких обіцянок публічно не давав (пункт про відновлення прав кримських татар і деокупацію Криму є в передвиборчій програмі кандидата Віктора Кривенка – ред.) і в разі програшу Порошенка в найближчі роки мало кому з українських політиків тему кримських татар можна буде продати. Але будь-кому, хто опиниться в головному кріслі України, самому доведеться шукати союзництва з кримськими татарами, тому що без Криму немає незалежної України, а без кримських татар не існує українського Криму.
У Криму від Петра Порошенка не чекають швидкої деокупації. Але в Криму задаються питанням, чому «Носій томосу» й збирач мажоритарників усіх мастей не здатний консолідувати парламентський мінімум хоча б під символічні проекти: повернення кримським містам і селам історичних назв; визначення статусу кримськотатарського народу й мови з відповідними правами в ЗМІ та системі освіти, а також символічне перше голосування за оновлення розділу Конституції з перетворення радянської автономії Криму на національно-територіальну. Хоча місце в історії кримських татар Петро Порошенко вже забезпечив у 2014-му: березневою резолюцією Верховної ради, яка визнала народ корінним.
За ким останнє слово?
Нинішнє рішення Меджлісу складно пояснити кримським татарам. Ба більше, всередині самого Меджлісу є самодостатні фігури, які публічно не оскаржуватимуть голосування за Порошенка, але до парламентських виборів вибудують відносини з іншими силами. Але формула одна: чітка позиція щодо кримськотатарської автономії й максимальна віддаленість від впливу Москви. А останнє слово у внутрішньонаціональних дебатах, як завжди, залишається за лідером кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим, який уже шість років не обіймає жодних посад ані в Меджлісі, ані у всесвітньому Конгресі кримських татар. Якщо хочете, називайте це конституційною монархією, в якій хан не править, але царює, спираючись на національний парламент.
Осман Пашаєв, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»