У чоботях по мові. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Про проблему мови в Україні писати нудно. За довгі роки приведені всі мислимі аргументи, хто хотів – почув, хто не хотів – не почує ніколи. Судячи з того, що тему знову витягли напередодні виборів, ті, хто не почули, знову беруть своє. Тому що найважливіший урок, який можна було б отримати з минулого: це питання ні в якому разі не можна політизувати, дурнів і негідників до нього не підпускати на постріл. З уроками, однак, у нас все погано, чого не скажеш про дурнів і негідників, з деяких пір і пострілів в надлишку.

Існують три базових позиції. Перша полягає в тому, що українська мова, незважаючи на роки незалежності, все ще пригнічена, що і несправедливо, і просто дивно для її батьківщини, і з цим треба щось робити. Друга: залишити все, як є, нічого страшного в мовному середовищі не відбувається, якось само кудись вирулить. Третя: бездумна українізація суспільного життя боляче і знову-таки несправедливо б'є по місцевим носіям російської мови, які не бачать причин відчувати себе іноземцями в Україні, а свою мову вважати іноземною.

Законопроект про українську мову ухвалений у першому читанні: як голосувала ВРУкраїнську мову планують законодавчо закріпити єдиною офіційною мовою в країні. Як голосували нардепи - на інфографіці.

Між першою і третьою позицією і протиріччя, насправді, немає, але і серед тих, і інших, і третє, вистачає як абсолютно нестерпних до іншої точки зору, так і щиро готових шукати максимально прийнятний для суспільства, у всьому його різноманітті, варіант . Очевидно, будь-яке сварливе, конфронтаційне рішення завдає шкоди батьківщині української мови і вже хоча б в силу цього – самої мови. Так само зрозуміло, що і порожнім компромісом тут не відбутися, потрібна не відмова від рішення, полохливий відхід від нього, а саме принципове зняття проблеми, коли державні інтереси, принципи справедливості і сприятливі умови для мовного розвитку всіх етнічних груп пов'язуються найкращим чином.

Це сама по собі неабияка задача, вона під силу лише фахівцям високого професійного рівня і морального авторитету. У нас же все підходи до неї завалені старими брудними розбірками, включаючи політтехнологічне поділ країни на сорти, а війна з Росією, яка видає свою агресію за захист прав пригнобленого російськомовного населення України, здається, геть вбила можливість нейтрального підходу до теми. Політика натерла тут такі рани, що будь-який дотик до них ще довго буде болісно чутливим, якими б благими намірами не керувався той, хто вирішив їх зачепити.

Обтяжуючою обставиною є і те, що в Україні немає зараз іншого державного органу, який би викликав таку люту нелюбов і глибока недовіру, як Верховна Рада. Всі її спроби влізти в чутливу сферу приречені бути зустрінуті в багнети вже хоча б в силу дискредитованності нинішніх законодавців. З якою б дива ті, хто, в очах виборців, провалив всі інші питання, раптом піднеслися на небачені висоти державної мудрості при вирішенні проблеми, на якій зламали зуби попередні політичні авантюристи і невдахи. Здоровий глузд підказує відкласти законодавче врегулювання мовного питання до поновлення парламентом легітимності, набуття ним мінімально необхідної частки суспільної довіри.

Штрафи та перевірки без попередження: як урегулювати мовне питанняВерховна Рада має намір розглянути в першому читанні чотири проекти законів про мову. Про ситуацію поговорили з експертами.

Більше того, і цинічний передвиборний розрахунок показує, що Петро Порошенко, скоріше, втрачає на тому, що так активно піднімає на свої прапори «мову». Завжди існує значна група виборців, готових підтримати чинну владу просто в силу того, це влада. Подібна мотивація щодо сильна, наприклад, на півдні і сході країни. У напівпорожній скарбничці президента ці голоси набувають велику цінність. Але якщо його противники скористаються наданою їм можливістю – а вони нею скористаються, не сумнівайтеся, в самих непристойних формах – і зіграють на відпрацьованою у всіх нюансах старої мовній темі, частина лояльних до чинної влади виборців може торохнути геть, повернувшись в зарослу, але зовсім не зниклу колію протистояння «голубих» і «помаранчевих», вбиваючи і без того невисокі шанси президента.

Втім, закликати до розсудливості вже і пізно, і нікого. Залишається сподіватися, що чергове топтання в чоботях по тонким матеріям не закриє шляху цивілізованого вирішення назавжди. Чомусь ми самовпевнено вважаємо, що немає речей, які не можна виправити. Дуже навіть є. Наприклад, небажання вчитися на колишніх дурощах і помилках.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...