Бикування як переможна тактика і стиль другого терміну. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Прагнення прокуратури отримати доступ до інформації, яка міститься в телефонах журналісток Наталії Седлецької та Христини Бердинських, підтримана судом, позначило якісно новий етап у ставленні влади і ЗМІ.

Подібної відвертої ворожості до журналістів і готовності притиснути їх до нігтя не демонстрували навіть попередники, кінець правління яких ознаменувався кровопролиттям.

У США відреагували на рішення суду щодо СедлецькоїАмериканське посольство в Києві негативно відреагувало на дії ГПУ щодо отримання доступу до телефону Наталки Седлецької.

Пам'ятаєте, за яких обставин Україна вперше побачила Межигір'я зсередини і дізналася, що Віктор Янукович любить стрибати по пеньках? У червні 2011 року президент запросив журналістів глянути, як він живе, а заодно обговорити різні різниці. Зрозуміло, запрошені були не всі охочі, а ті, чиє бажання співпало з бажанням господаря. У вересні 2013 року Євген Кисельов зіграв з ним тенісний матч - така собі креативна форма дачі інтерв'ю, навіть стильно. Потрібно було, щоб підвладне населення бачило, як ця туша пурхає за м'ячиком. Мовляв, здоровий і доступний.

Влада намагалася якось загравати з журналістами, хотіла їм подобатися, використовувати, купувати, а сваритися не хотіла. Заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін любив розповідати, як мало не став журналістом, намагаючись видати себе ледь не за свого. Потім, звичайно, пішли закони 16 січня, що включали запровадження кримінальної відповідальності «за незаконне збирання та поширення конфіденційної інформації про співробітника правоохоронних або судових органів, а також його родичів; або поширення матеріалів, що демонструють явну неповагу до співробітника цих органів». Держава отримувала право «без рішення суду обмежувати доступ до інтернет-ресурсів, що поширюють протизаконну інформацію, або здійснюють діяльність інформаційного агентства без реєстрації».

ГПУ перевірить дзвінки журналіста, який ходив на зустріч із СитникомУ Генпрокуратурі вирішили перевірити дзвінки одного з журналістів, що ходили на зустріч із директором Нацбюро.

Але це сталося на другому місяці жорсткого вуличного протистояння, під час передсмертної агонії режиму, а до того «Сім'я» і її обслуга намагалися зайвий раз не ускладнювати відносини з медійниками. На обкладинці вересневого номера «Фокуса» за 2011 був зображений Янукович в мундирі латиноамериканського або африканського диктатора поруч з написом «Бананова Україна». Нагорі, природно, були роздратовані, але проковтнули. Правда, вже в лютому 2013 року номер того ж «Фокуса» з викладками по державним витратам на обслуговування президента був вилучений з друку і відповідний матеріал видалений з сайту журналу. І все одно регіонали якось намагалися посмішку тягнути і не вступати в жорсткі конфлікти з пресою. Проблему «Форбса», який вийшов з сенсаційним матеріалом про Сергія Курченка, вирішили просто: був на корені і за шалені гроші викуплений весь медіахолдинг, до якого належав журнал.

Нинішня влада, від якої очікували рішучої відмови від практик попередників, вступає в великий виборчий сезон на хвилі повного роздраю зі ЗМІ. І мова не про видання і телеканалах, за якими стоять реваншисти, в ефіри «Інтера», «112» і NewsOne представники правлячої групи якраз завжди ходили і ходять незмінно, за рідкісними винятками. Немає більших, схоже, ворогів, ніж журналісти-розслідувачі, чиї патріотичні цінності як раз не викликають сумніву. Це вони кидають тінь, розгойдують і підривають, граючи на руку ворогам зовнішнім і внутрішнім. Звинувачень такої ваги при Януковичі і бути не могло, війна сильно розширила спектр ходових осудних гріхів. «Нова» влада бикує в окремих проявах безпощадно старої.

В ЄС прокоментували скандал із даними журналістівВ ОБСЄ закликають українських політиків поважати права журналістів на конфіденційність їхніх джерел інформації.

Про те, наскільки невипадково нинішнє загострення, яскраво свідчить атака провладними ботами акаунтів в соціальних мережах, де підтримано позицію журналістів в протистоянні з прокуратурою. Дісталося і Твіттеру американського посольства.

«Не втручайтеся у внутрішні справи. Ви вже досить попрацювали над створенням недоторканної касти грантоїдів. Або скажіть, як саме закон порушило слідство і в чому його незаконність, або замовкніть».

«Ця публіка - це не незалежна журналістика, це вороги України, які працюють на Рашку і її агентів в Україні».

«Українська влада в першу чергу повинна виконувати законодавство в тому числі щодо кримінальних розслідувань, а не слухати посольських імбіцилів які не можуть знайти куди поділися гроші з грантів виданих журнашлюхам».

Ось в такому дусі вирішено було відповісти на претензії громадянського суспільства і ключового стратегічного партнера, що не може не викликати питань про осудність тих, хто цю кампанію замовив. До п'ятої річниці «диктаторських законів» Україна приходить зі схожою риторикою влади щодо ліберальних свобод. Там поки не наважуються озвучувати деякі речі прямо і своїм голосом, але наймані голоси в цьому напрямку працюють наполегливо і хвацько: сплачено. Бентежить, що така лінія поведінки обрана напередодні вирішальних електоральних боїв. Чомусь нагорі вирішили, що хамський натиск відносно журналістів і Заходу в цей непростий період принесе більше користі, ніж шаноблива увага. Це щось нове у виборчих технологіях і багатообіцяюча заявка на стиль правління під час другого терміну.

У нашій великій і все ще вільній країні знаходяться і ті представники преси, хто вважає своїм обов'язком голосно і сильно заздалегідь заявити про готовність всіляко підтримувати на виборах президента Порошенка, як це зробили співробітники сайту Texty.org. Віддаючи собі звіт в недоліках глави держави, вони, тим не менш, пов'язують майбутнє з ним: «Коли ми голосуємо за Порошенка вдруге, це не означає, що ми даємо йому шанс на реформи, користі від нього як реформатора трохи. Ми даємо шанс собі. Ми залишаємо собі надію». Ну що, молодці, мають повне право. Може, на Банковій впевнені, що і інші журналісти нікуди не подінуться і, згнітивши серце, врешті-решт підтримають, всупереч (завдяки?) стосовно себе як до «журнашлюхів»? Нікуди не дінуться і західні партнери, поморщатся і підтримають.

Швидше за все, однак, там про це не думають, як і про багато іншого, про що слід було міцно задуматися ще в 2014 році. Впевненість у власній винятковості і незамінності може сильно підвести. Уже підводить.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...