Річниця Свободи та Гідності: що не так з українськими революціями

Олександр Радчукполітолог

Цього року українці вже вчетверте відзначають День Свободи та Гідності. Окрім офіційних заходів, у центрі столиці на Майдані Незалежності громадяни шанують пам’ять загиблих протестувальників, які були розстріляні на вулиці Інститутській у лютому 2014-го. До того ж низка громадських організацій та політичних партій намагається використати згадку про революційні події з метою підняття протестного духу співвітчизників.

Не обійшлося без різного роду акцій і цього року: кілька десятків активістів, зібравшись біля стели Незалежності помітингувати, намагалися запалити шини, розкласти наметове містечко, привезли звукопідсилювальну апаратуру. Після того, як учасники мітингу намагалися запалити шини, втрутилися правоохоронці. Сталася штовханина. Мітингувальники нагадали, що всі їхні дії – «символічний перформанс». Звісно, ну як у такий пам’ятний день могло обійтися без умовних сутичок із поліцією?

Увесь цей романтичний бедлам у центрі столиці щоразу виникає не випадково. Активні громадяни намагаються нагадати владі, нехай і недолуго, що можуть у будь-який момент знову стати ініціаторами революційних змін. Звісно, в такому разі слід розраховувати на вибуховий протестний потенціал, однак уже кілька років поспіль жодна акція протестів у Києві за своїми масштабами так і не набула бодай обрисів подій, що сталися 4 роки тому.

Українці хоч і не задоволені діями влади, не довіряють інституціям, партіям, судам, правоохоронцям, проте поки не планують виходити на масові акції протестів. Такі настрої соціологи фіксують уже котрий рік поспіль. Попри фінансову кризу, війну, політичні та економічні негаразди, протестна активність українців дуже розпорошена. Немає єдиного концентрованого подразника, який зміг би знову об’єднати громадян у бажанні змінити владу революційним шляхом. Певним запобіжником є й події, які сталися з Україною після лютого 2014-го: повторити революційний шлях без ще більш важких наслідків не вдасться.

Україна чотири роки потому: уроки Революції та найбільше розчарування21 листопада 2017 року українці відзначають четверту річницю Революції Гідності. Чи збулося те, за що стояв Майдан, та які висновки слід зробити, міркували експерти.

«Зради» та «перемоги» постійно балансують на межі, не даючи переважаючого вектору в жодну зі сторін. Утім, негативних тенденцій, які колись призвели до подій Революції Гідності, все ж більше, ніж позитиву.

Невдачі Революції

Головна невдача, з якою влада досі ніяк не може впоратися, пов’язана з різким зубожінням населення. Економіка України, хоч і поступово перебудовується, все ж перебуває у вкрай жалюгідному стані. Уряд звітує про зростання ВВП на 2-3 відсотки щороку, проте для країни, яка мала б після реформ потужно розвиватися, таких темпів замало.

У кризовому стані перебуває банківська система. Без запуску кредитування для бізнеса й населення, сподіватися на розвиток економіки не варто.

Україна стала залежною від кредитів МВФ. Жоден післяреволюційний уряд не наважується оголосити технічний дефолт, хоч за рівнем зобов’язань та запозичень ми є одними з лідерів серед країн Європи.

Повільно реформуються правоохоронні органи та судова система. Деякі елементи останньої взагалі нагадують профанацію, адже так і не був запущений ефективний процес люстрації.

Гальмує реформа місцевого самоврядування. Хоч в уряді звітують, що все йде за планом, об’єднання громад відбувається болісно й повільно.

Ще повільніше реформується державна служба. Всі ці процеси множаться на досі високий рівень корупції в країні. Нові антикорупційні органи хоч і працюють, проте назвати їхні дії ефективними в ситуації, що склалася, важко. Паростки деполітизації державної служби та процеси боротьби з корупцією запущені, проте система потужно опирається.

Досі не покарані винні в розстрілах Небесної Сотні. Правоохоронці не можуть знайти достатньо доказів причетності попередньої влади до корупційних злочинів та протиправних дій щодо протестувальників у 2013-2014 роках.

Ба більше, жодне із силових відомств не може розслідувати вже нові резонансні злочини, які стаються в столиці ледь не щомісяця. Так, СБУ та Нацполіція звітубть про тисячі випадків, коли запобігли диверсіям, проте не можуть знайти бодай якісь ниточки на шляху до розслідування тих гучних вбивств, які вже сталися.

Порошенко підписав закон про надання пільг постраждалим учасникам МайдануТаким особам видається відповідне посвідчення, надаються пільги та інші соціальні гарантії – такі ж, як і учасникам бойових дій.

Звісно, найбільше на країну тисне війна та невизначеність ситуації на сході України. Механізм мирного врегулювання, запущений у Мінську ще 2014 року, схоже, не має на меті саме вирішення конфлікту, а лише створює передумови для ще більших загроз для суверенітету України.

Вкупі з повільним перебігом реформ, небажанням закордонних інвесторів вкладати гроші та розвивати бізнес в Україні маємо відповідну негативну атмосферу серед громадян. Цього разу замість революційного запалу українці дедалі частіше демонструють своє ставлення до ситуації в державі конкретними діями – еміграцією за кордон. Певна частина їде на заробітки, інші – залишають країну назавжди. Ще більше українців, на жаль, мріють залишити свою Батьківщину в пошуках кращої долі. Вони просто не бачать свого успішного майбутнього саме в Україні.

Здобутки революції

Звісно, не варто мислити лише негативом. Є й позитивні зміни. Їх також немало, проте масштаб цих змін не такий відчутний. Перш за все через їхній довготривалий ефект та неможливість швидко відчути на власному добробуті.

Україна поступово позбувається енергетичної залежності від Росії. Звісно, небезболісно й за рахунок громадян. Утім, ми стали незалежнішими та ощадливішими.

Україна навчилася воювати. Зміни в армії, попри всі негаразди, тектонічні. І в цьому є заслуга як кожного небайдужого українця, так і нинішньої влади. Нехай якими мотивами керуються сьогоднішні очільники держави, таких безпрецедентних змін українські Збройні сили не бачили за всі роки незалежності. До слова, довіра до ЗСУ з боку громадян перебуває на рівні з довірою до Церкви та волонтерів. Знову ж таки, зміни в армії відбуваються за наш із вами рахунок, адже витрати на армію вже котрий рік становлять 5% ВВП країни. Звісно, підсилення обороноздатності в нинішній ситуації є необхідною умовою виживання, однак не варто забувати про реформи в інших сферах.

Україна позбувається радянських символів. Поки що в зовнішніх проявах, однак дедалі частіше можна побачити позитивні зрушення в мисленні громадян. Декомунізація насправді заклала підвалини до глибинних змін у нашому щоденному ставленні до всіх процесів, які відбуваються в державі. Поки що успіхи незначні, проте поступово набирають обертів.

Українці стали справді ближчими до Європи. Не лише за рахунок переорієнтації ринків, що було закладено в підписанні Угоди про асоціацію з ЄС, але й за рахунок запровадження безвізового режиму з більшістю європейських країн. Безумовно, цей здобуток також можна сміливо згадати як одну із якісних #перемог Революції Гідності.

Хоч із повільним перебігом, проте за останні 4 роки були запущені реформи майже в усіх сферах життя. Освіта, медицина, пенсійне забезпечення, сфера ЖКГ – в усіх цих сферах українців очікують суттєві нововведення. Не всі з них позитивні, втім, рух, хоч і не без помилок, але відбувається.

День Гідності та Свободи: українці вшановують пам’ять загиблих майданівцівБлизько 300 представників родин Героїв Небесної Сотні, активістів Майдану та просто небайдужих громадян прийшли вшанувати пам’ять загиблих майданівців.

Варто окремо сказати й про тренд боротьби з корупцією. Хоч результати боротьби з цим явищем на найвищому рівні поки дуже скромні, втім, українці отримали інструменти впливу на владу та можливість «схопити за руку» корупціонерів. Наприклад, тектонічною зміною в цій сфері було запровадження електронних декларацій для високопосадовців, нардепів, суддів, чиновників. На такі кроки не наважувалася жодна попередня влада.

Звісно, це не весь перелік позитиву, якого вдалося досягти за останні 4 роки. Як і не весь негатив, від якого потерпає Україна. Варто наголосити: навіть уже запроваджені зміни можуть швидко звестися нанівець, якщо ретельно не стежити за швидкістю та напрямками реформ.

Три кроки

Вікно змін, за рахунок яких Україна може змінитися на краще, поступово закривається. На цьому наголошують як експерти всередині країни, так і західні оглядачі. Щоб українські реалії не перетворилися на біг по колу з поступовим згасанням державності, варто особливу увагу звернути на кілька необхідних умов. Завдяки ним можна сподіватися на підсилення реформ і зміни в державі. Звісно, ці процеси не відбуватимуться швидко, втім, підвалини варто закласти вже зараз.

Які ці конкретні кроки?

По-перше, й це дуже серйозно, потрібно знайти та покарати винних у вбивствах та подіях, які сталися взимку 2013-2014 років. ГПУ звітує про успіхи в цьому напрямку, проте вони не дуже суттєві.

По-друге, варто продовжити деполітизацію в усіх управлінських процесах, за які відповідає держава. Перш за все йдеться про деолігархізацію та подолання клановості системи управління та господарювання в економіці. Вигодонабувачами всіх цих процесів мають стати пересічні українці, а чиновники та політики мають освоїти навики контролю за ефективністю процесів. І аж ніяк не перетворюватися на основних бенефіціарів національних багатств.

На Майдані відкрилася виставка до річниці Революції ГідностіВиставка має кілька рядів стендів, на першому з яких розміщуються фотографії часів Революції Гідності, на другому – інформація та хроніка подій із соціальних мереж.

По-третє, разом із деолігархізацією мають бути закладені підвалини нових соціальних ліфтів. Починати варто з реформування виборчої системи, закінчувати – ґрунтовними змінами в освітній. Сприятиме цим процесам і посилення громадянської свідомості на місцевому рівні за рахунок децентралізації.

На жаль, у наступні роки Україні не обійтися й без підтримки західних партерів. Як фінансової, так і політичної. Щоб не розгубити цієї підтримки, доведеться змінюватися. Іншого шляху, окрім як «вперед і вгору», немає. І це також варто віднести до скарбнички здобутків саме тих активних громадян, які не забажали мовчки сидіти вдома в листопаді 2014 року.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...