І начхати, чий Труба

Леонід Швецьполітичний оглядач

САП не любить НАБУ, і це взаємно. АП курирує НАЗК і проштовхує своїх людей у ДБР. ГПУ порушує справу проти глави НАБУ, НАБУ розслідує факти можливого незаконного збагачення глави ГПУ. НФ не любить і не довіряє БПП, але коаліція сильна, як ніколи, можливо тому, що і в НФ, і в БПП терпіти не можуть НАБУ. ПАП вдає, ніби ширяє над усім цим, але більше схоже на бриючий політ їжака, запущеного в повітря чиїмось чоботом. Він, однак, сподівається, що запасу ходу і власної хитрозробленості вистачить, щоб перелетіти в другій термін.

У нас у наявності всі ознаки глибокої політичної кризи. Причому вона стає все наочнішою з кожною спробою влади заморозити, стабілізувати ситуацію. Приборкати НАБУ або повністю взяти під контроль НАЗК і ДБР – чи не це заходи, покликані прибрати небезпечну непередбачуваність і знизити соціальну гостроту? Заради нашого ж добра, ясна річ. А виходить тільки скандальніше і в підсумку ще гостріше.

Україну запевняють, що ми рухаємося семимильними кроками, і нам же розповідають про нас, що ми президента стали більше підтримувати. Було дивно спостерігати, як з убивчою серйозністю розганялася пропагандистськими ресурсами новина про зростання президентського рейтингу до захмарних 14%.

Ситник, Корчак і прокуратура: хронологія глобального конфлікту структурВзаємні звинувачення НАБУ, НАЗК і Генпрокуратури – лише верхівка айсберга великої війни, що ведеться між структурами системи державного звинувачення.

Ще один спосіб послати позитивний меседж суспільству – провести який-небудь з'їзд переможців: зібрати фантом начебто Ради регіонального розвитку з розваленим у президії Гройманом або «Народний фронт» з ним же як «цвяхом» програми. І підсумок той самий: острах від неадекватності сприйняття першими-другими особами себе і ситуації. Не так давно ми вже бачили колективні ритуальні славослів'я на свою адресу в синьо-білих декораціях. Закінчилося недобре. З іншого боку, чи закінчилось?

Нинішня невротична сконцентрованість громадського дискурсу на корупційній тематиці, за всієї своєї очевидної актуальності, заміщує можливість говорити про речі більш важливі, а вони, як не дивно, є. Гучне з'ясування, із биттям посуду, хто повинен цей посуд мити, має дуже віддалений стосунок до питання миття посуду. Краще би посуд був чистим, і у тарганів не було спокусливого приводу оселитися на кухні, але зрозуміло ж, що у змучених взаємними претензіями людей якісь насправді зовсім інші проблеми, а кричать вони, тому що не вміють про ці проблеми один з іншим говорити. І, до речі, займати в кухонному скандалі чийсь бік – найбільш ідіотська позиція.

Головне питання в таких випадках: як ми дійшли до цього болісного співіснування з брудом і безперервним криком? Як довго й заради чого терпіти? І де вихід? Як до нього пробитися, і чи можна це зробити, нікого не покалічивши й самому не покалічившись?

Держбюро розслідувань: чи може новий орган стати українським ФБР?Практично з дворічною затримкою, але все ж керівника очікуваного ДБР призначили. Про створення нового органу та про те, чи зможе він бути таким же впливовим, як ФБР у США, розповіли експерти.

Говорити слід було би про те, що Україна вперлася в стінку. Від того, що країна дізнається про новий випадок корупції на самому верху, про призначення на впливову посаду злодія або шістки Януковича, про виправдальний вирок відомому шахраю або про бізнес державного чиновника з росіянами, – від цього вже не зміниться геть нічого. Це фоновий бруд, як і незадоволені розмови про нього. Як і нарікання, що інакше – Тимошенко, а то і зовсім Путін.

І або ми зможемо якимось дивом опинитися по той бік цієї стіни, в яку вперлися, або так під нею коростою й заростемо, невдоволено бурмочучи. Тому так, тільки розмови про диво, про якісний стрибок мають зараз здоровий глузд в Україні, а гіпнотичне споглядання владних чвар, ледачих і неохайних, як бійка бомжів, – не має. Не варто витрачати час на людей та ідеї, в яких не відчувається нова якість. Тим більше не треба обманювати себе, ніби ті, хто зрадив одного разу, не зрадять двічі, диво і самообман все-таки сильно різні речі.

А відтак чи варто отруювати себе знанням, чий Труба, з ким зідзвонюється Холодницький, і хто смикає за ниточки Корчак, і що вона при цьому говорить про Ситника. Це безвихідь, вихід десь із іншого боку. І його обов'язково потрібно знайти.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...