Чи допоможуть Україні миротворці ООН

Денис Поповичжурналіст

В Україні знову заговорили про умови, при яких можливе введення на Донбас миротворців ООН. На думку військового експерта Олега Жданова, обов'язковою умовою для цього є визнання з боку України наявності на сході нашої держави міжнародного військового конфлікту за участю Росії. Проте існує безліч факторів, при яких «блакитні каски» можуть не виправдати очікування, що на них покладаються.

Військовий експерт Олег Жданов недавно назвав умови, при дотриманні яких на Донбас можуть бути введені миротворці ООН. За його словами, для цього необхідне юридичне визнання з боку України того факту, що на сході країни відбувається міжнародний військовий конфлікт за участю Росії. У цьому разі наша держава як повноцінний член ООН отримує право вимагати введення миротворчого контингенту. «Як тільки приходять «блакитні каски», запановує тиша і починається мирний діалог протиборчих сторін», – додав військовий експерт.

Раніше з цією думкою вже не погодився представник України в Тристоронній контактній групі з урегулювання ситуації на Донбасі Євген Марчук. За його словами, введення «блакитних касок» ООН якраз і буде означати, що в Україні розгорівся внутрішній конфлікт. «Тому що миротворці ніколи не вводяться, коли воюють дві країни», – пояснив Марчук.

Як би там не було, але можливість введення на Донбас миротворців обговорюється вже третій рік, причому не тільки на експертному рівні – президент Петро Порошенко ще 18 лютого 2015 року вів у дію рішення РНБО про звернення до ООН і Євросоюзу щодо розгортання в Україні міжнародної операції з підтримання миру й безпеки. Це сталося відразу після завершення важких боїв під Дебальцевим. Україна справді має право розраховувати на допомогу ООН, особливо після того, як сама взяла участь у 15 місіях під егідою цієї організації (3 з них, у Конго, Ліберії і Кот-д'Івуарі, ще тривають). Однак миротворці ООН можуть не виправдати надій, які на них покладають у нашій країні.

По-перше, для того, щоб ухвалити рішення про введення миротворчого контингенту ООН в Україну, потрібне рішення Ради безпеки ООН, де Росія має право вето і може застосувати його, як уже не раз робила в минулому.

Українці стали більше підтримувати ідею введення миротворців на Донбас – опитуванняВелика частина українців підтримують введення на Донбас міжнародних миротворчих сил. Таку ідею підтримали 60% опитаних в ході свіжого соціологічного дослідження респондентів.

По-друге, навіть якщо вдасться якимось чином ігнорувати позицію Росії, то сили ООН, що будуть розміщуватися на лінії розмежування на Донбасі, повинні бути досить численні для того, щоб домогтися повного припинення вогню і розведення сторін. Їхня чисельність має бути співставна з чисельністю хоча б однієї з протиборчих сторін, а значить, сягати 40-50 тисяч осіб. Це надзвичайно великий контингент, тому його формування й розгортання може забрати дуже багато часу і сил.

По-третє, виникають сумніви в ефективності самої місії. Для її успішних дій необхідна зацікавленість усіх сторін у мирному вирішенні конфлікту. І якщо зацікавленість української сторони присутня, то хто є іншою стороною? Значить, необхідно визнавати представників незаконних «ДНР» і «ЛНР» повноправними учасниками конфлікту, що вигідно Росії, але невигідно Україні, або шукати контактів з Росією, яка всіляко дистанціюється від своєї участі у війні на сході України, вважаючи це внутрішнім конфліктом на території нашої країни.

Недотримання цієї умови поставить під загрозу життя самих миротворців, оскільки тоді бойовики «ДНР» і «ЛНР» зможуть вважати себе вільними від всіх зобов'язань. Схожа ситуація склалася, наприклад, у Сомалі 1993 року, коли лідер однієї з протиборчих угруповань Мохаммед Айдід почав організовувати напади на миротворців ООН. У результаті «блакитні каски» були втягнуті в бойові дії, а мирний процес у Сомалі – зірваний.

Можна ігнорувати навіть ці обставини, але тоді Україну може не влаштувати сам формат місії ООН через порядок застосування зброї: «блакитні каски» можуть стріляти винятково з метою самооборони. Представники НАТО в цьому сенсі діють більш жорстко: миротворці Альянсу можуть відкривати вогонь, якщо виникає хоча б підозра щодо того, що проти них може бути застосована зброя.

Автор цих рядків свого часу побував на американській базі Bond Steel у Косово, де дислокувалися американські й українські військовослужбовці зі складу багатонаціональних сил KFOR, які виконували миротворчу місію під егідою НАТО; а також у розташуванні українських миротворців 4-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону і 20-го окремого вертолітного загону, які виконували завдання в місії ООН у Сьєрра-Леоне. Різниця дійсно впадала у вічі: американські військовослужбовці в Косово навіть до їдальні ходили зі зброєю, щоправда, не зарядженою: боєприпаси в разі тривоги видаються просто на виїзді з бази.

Водночас надій на те, що Альянс захоче направити своїх миротворців до України, мабуть, ще менше, ніж у випадку з ООН.

І, нарешті, по-четверте, присутність «блакитних касок» далеко не завжди припиняє конфлікт. За приклад можна, знову ж таки, взяти ситуацію в Сомалі. Крім того, врегулювання конфлікту завжди потребує часу. Іноді дуже тривалого. Зокрема, досі продовжуються місії ООН, розгорнуті у 1948 і 1949 роках унаслідок першої арабо-ізраїльської та індо-пакистанських воєн.

Деніс Попович, спеціально для «Слова і Діла»

Загрузка...