Три роки, які минають після Революції Гідності, ще більше засвідчили прірву між ідеальними уявленнями розвитку суспільства й поточним станом справ. Такий процес є закономірним, про подібні тенденції ще під час самих революційних подій неодноразово попереджали соціологи та політологи. Втім, основним їхнім завданням було не стільки повідомити суспільству невідворотність певних процесів, скільки попередити про необхідність підготовки до нових реалій, в яких житиме країна. Простіше кажучи, після революції існує потреба в створенні кількох альтернативних сценаріїв розвитку подій, до яких заздалегідь підготуватися важко. Як мінімум, потрібно бути готовими до певних наслідків.
Український патерналізм у світових масштабах явище не унікальне. Німецько-італійський соціолог Роберт Міхельс ще в далекому 1911 році обґрунтував так званий «залізний закон олігархії» як одну зі складових теорії еліт в контексті розбудови партійних систем. Суть дії закону полягає в самій природі людини: суспільство не може ефективно функціонувати без створення великих управлінських організацій, а керівництво в них не можуть здійснювати всі члени спільноти. Отже, закон обумовлює неможливість демократії як влади народу загалом.
Третя річниця Революції: чи збулося хоч щось із того, за що стояв Майдан? Оцінка експертівЕксперти та політологи в п'ятницю під час круглого столу «Слова і Діла», присвяченого виконанню обіцянок часів Євромайдану оцінили ситуацію, через три роки після трагічних подій.
Мабуть, Міхельс був би вражений самим феноменом самоорганізації українців під час подій на Майдані взимку 2013-2014 років. Адже самі «маси» виявили ініціативу згуртуватися для висловлення конкретної альтернативної позиції – діаметрально протилежної до тієї, яку українцям нав’язували їхні еліти. І якщо курс на зміни вдалося зафіксувати, то в подальшому «залізний закон олігархії» не схибив: ми знову стали свідками процесів, які тривали й до революції. Йдеться про кумівство, непотизм, корупцію, непрозорість ухвалення рішень, залаштункові домовленості. Базові цінності, які були притаманні попереднім елітам, залишилися тими самими. Під тиском Майдану вдалося змінити зафіксувати вектор та бажання до змін, але не спосіб їх досягнення та компетентних виконавців. Поки що це лише декларація суспільства стати іншим. Однак події Революції Гідності так і не стали основним запитом на зміни для більшої частини українців. Не кажучи вже про обрані для здійснення цих змін «нові» еліти.
Паралельні реальності
Найбільш контрастним свідченням відсутності єдиного розуміння та ставлення до подій Революції Гідності між владою та громадянами є процес розслідування злочинів на Майдані. Перш за все, розстрілів 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві. Чи то через брак компетентності, чи то через штучне затягування, розслідування просуваються вкрай повільно. Ніхто з винних ані серед виконавців, ані серед замовників не покараний.
Як і рік тому, влада не досягла суттєвих успіхів у низці базових реформ у країні, які були серед основних вимог протестувальників ще з часу умовного заквершення акцій протесту в березні 2014 року. Йдеться про непереконливу та занадто повільну в здійсненні судову реформу, практично заблокований процес люстрації. Недостатніми є й успіхи на ниві антикорупційних розслідувань: гучні затримання хабарників тривають ледь не щодня, а от до судів ці справи доходить не завжди або навмисно буксуються вже під час судових процесів.
Третя річниця Революції: виконані та забуті обіцянки влади – адвокат Небесної СотніАдвокат Небесної Сотні підбив підсумки та розповів про хід розслідування злочинів Майдану через три роки після трагічних подій в історії України.
Досі не повернуті державі вкрадені злодійкуватими чиновниками активи: ухвалений на другий рік після подій Революції Гідності в першому читанні законопроект №4057 про спецконфіскацію потребує значного вдосконалення. Та і його ухвалення не гарантує системних дій нинішньої влади щодо повернення втрачених злочинним шляхом активів. Непереконливо тривають реформи в таких красномовних сферах, як виборче законодавство, досі не оновлений склад ЦВК, не ухвалені закони про імпічмент, про опозицію, про місцеві референдуми тощо.
Невідповідність очікуванням – справді суттєва вада будь-якої спільноти, яка делегує свої повноваження обраним за демократичними процедурами обраним представникам влади. Темпи та зміст реформ знову не задовольняють більшість українців. То що робити далі? Знову революція?
Страх як важіль впливу
На жаль, головними вадами Революції Гідності наразі є не темпи та якість перетворень у суспільстві. Обрана після революційних подій влада переконує суспільство, що поки в усьому винна війна на сході країни, військова агресія Росії, економічна криза тощо.
Революція не відбулася до кінця через те, що так і не сформувала жодної притомної пропозиції на реальне представництво у владі. Тобто з горнил Майдану так і не вийшла та політична сила, яка б стала уособленням цінностей Революції Гідності. А значить, ми знову делегувала владу людям, які готові були взяти на себе роль нової еліти. Складність ситуації в тому, що політики, які отримали владу в результаті подій на Майдані у 2013-2014 роках, не були основною рушійною силою революції та ніколи не сповідували тих принципів, задля яких більшість мітингувальників готові були йти до кінця.
Криза Майдану та нова Україна: 2017-й може стати катастрофічним або роком Ренесансу – експертПолітолог взяв участь в круглому столі «Слова і Діла», присвяченому річниці Революції Гідності, та підбив підсумки на сьогодні.
Єдина відмінність нинішніх еліт від попередніх – ін’єкція страху. Саме страх втратити все нині є останнім козиром, який поки що дозволяє бодай якось просувати зміни вперед. На жаль, цей механізм є дуже скороминучим, тож не варто очікувати на диво.
Самоорганізація активної частини громадян залишається поки що чи не найголовнішим здобутком Революції Гідності. Можливо, головний висновок, який ми можемо зробити на третьому році післяреволюційних подій, якраз і полягає в необхідності подолання власного страху та зневіри змінити країну на краще. І, як наслідок, розпочати системний рух до появи нової контреліти, яка насправді завершить революцію, втіливши її ідеї в життя.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»