«Кадри вирішують усе», або Соціальні ліфти з обмеженим доступом

Валентин Гладкихполітичний експерт

Вступивши у другій половині буремних 90-тих на філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, я отримав не лише кімнату в гуртожитку, але й успадкував разом із нею залишене «попередниками» зібрання творів класиків марксизму-ленінізму. Частину грубих томів із часом, в силу певних причин, довелося використати замість ніжок для ліжка; частина перекочувала до туалету, де у хвилини філософських роздумів і була прочитана – сторінка за сторінкою, від кірки до кірки. Обкладинки, правда, доводилося викидати.

Як би там не було, але, навіть будучи радикальним «антісовєтчіком», я мимоволі дещо засвоїв із теорії й практики революційної боротьби та матеріалістичного розуміння історії. Більше того, згодом з’ясував, що чимало з ідейного багажу класиків марксизму-ленінізму було переосмислено й успішно використано представниками інших, здавалося б діаметрально протилежних ідеологічних напрямків. А окремі положення й тези, сформульовані провідними діячами одного з найкривавіших політичних режимів в історії людства, сьогодні мають статус ледь не самоочевидних істин.

Наприклад, під відомою цитатою Сталіна «кадри вирішують усе» сьогодні з радістю підписалися б не лише теоретики різноманітних шкіл менеджменту, але й практики державного управління. Причому, не лише закордонні, але й вітчизняні, з чиїх вуст так часто лунають палкі промови, рясно всіяні словосполученнями на кшталт «людський капітал», «кадрова політика», «оновлення й очищення влади», «підвищення престижу держаної служби», «соціальні ліфти» тощо.

Молоді й обдаровані: юні таланти в українській владіУ зв’язку з призначенням заступником міністра внутрішніх справ Анастасії Дєєвої «Слово і Діло» вирішило нагадати, хто ще з українських політиків вразив суспільство стрімкою політичної кар’єрою в досить ніжному віці.

На жаль, слова лишаються словами. А обіцянки зробити державну службу більш привабливою для молоді, не кажучи вже про обіцянки створити умови для професійного та кар’єрного зростання, – у кращому випадку лишаються невиконаними; у гіршому – виконуються в настільки спотвореному вигляді, що краще б не виконувалися зовсім.

Яскравим прикладом є абсолютно свавільні, продиктовані невідомо чим, гучні призначення на високі державні посади осіб без відповідних освіти, знань, умінь, навичок, не кажучи вже про досвід роботи на керівних посадах чи державній службі.

Причому, треба усвідомлювати, що в даному аспекті, призначення Анастасії Дєєвої на посаду заступника Міністра внутрішніх справ чи Юлії Марушевської – на посаду керівника Одеської митниці – це лише верхівка айсберга, найцікавіша частина якого ховається в глибині корупційних потоків, світської симонії та тотального непотизму. Наприклад, призначення на посаду керівника Миколаївської обласної державної адміністрації людини, яка примудрилася зробити в одному з тестових завдань більше помилок, ніж у ньому було слів, красномовно свідчить, що голосно анонсовані призначення «винятково за результатами прозорих чесних конкурсів, доступ до яких буде відкритий усім охочим» – це відверта профанація і чергова фікція. Хоча, хто знає, можливо на посаді керівника ОДА якраз і була потрібна безграмотна людина...

Найгірше те, що можновладці вперто роблять вигляд, наче не розуміють причин обурення, викликаного подібними призначеннями, намагаючись перевести фокус суспільної уваги й дискусію на стать, вік чи наявність відвертих фото в соціальних мережах. Насправді, річ геть не в статі, віці чи фото. Річ у тім, що подібні призначення щонайменше порушують формальні кваліфікаційні вимоги та процедуру призначення, визначені чинним законодавством, а отже – мусять тягнути за собою як мінімум службове розслідування з подальшим притягненням до відповідальності винних у порушенні цих норм. Не кажучи вже про те, що подібні призначення зовсім не надихають молодь, як видається «реформаторам», а швидше навпаки – демотивують її, даючи підстави припускати, що ключове значення для кар’єрного зростання мають якійсь інші фактори, крім освіти, професійної компетентності та бездоганної репутації.

Експерт оцінив шанси на відставку Авакова на тлі скандалу з Дєєвою та звільнення ДеканоїдзеПолітолог проаналізував ситуацію в силовому блоці та розповів, чи можлива відставка Авакова в зв'язку з останніми призначеннями, звільненням Деканоїдзе та протестними настроями в суспільстві.

Чи хтось насправді думає, що в структурі ДФС чи МВС не було людей, більш гідних за своїми професійними й людськими якостями для призначення на відповідні посади, ніж згадані вище особи? Мабуть, що були і, можливо, поки є. Тоді чому до соціального ліфту потрапили не вони?

Між іншим, подібні «соціальні ліфти» існували в Україні і раніше. Варто пригадати, який суспільний розголос і шквал обурення свого часу викликало призначення на посаду заступника керівника київської обласної митниці Ольги Джарти – доньки Василя Джарти, одного з близьких соратників тодішнього президента України Віктора Януковича. До речі, тоді також фігурували фото з соціальних мереж… Згадати варто й не менш скандальне призначення на посаду керівника Держінспекції з контролю за цінами АР Крим 23-річної Олени Денісової – доньки Людмили Денісової, тодішньої міністра соціальної політики в уряді Тимошенко. І знову ж таки, це була лише верхівка айсберга.

Як і для чого «Слово і Діло» cкладає рейтинги відповідальності? Колонка Валентина ГладкихПолітолог Валентин Гладких розповів про особливості моніторингу відповідальності українських політиків порталом «Слово і Діло».

На жаль, історія не зберегла реакцію на ті призначення нинішніх «реформаторів», котрі сьогодні закликають українців «щиро радіти» тому, що талановита молодь впевнено торує собі шлях на високі державні посади. Звісно, можна було б порадіти за неї, якби не інший потік – потік не менш талановитої української молоді, яка, спостерігаючи за подібними «соціальними ліфтами», запровадженими «реформаторами», без зайвих жалкувань виїжджає за межі України – туди, де є принаймні гіпотетична можливість досягнути успіху завдяки своїм знанням, умінням і навичкам, а не лише «стороннім факторам невідомого походження» чи «щасливому збігу обставин», коли твоє відео-звернення, записане ламаною англійською, «випадково» побачив на Youtube «видатний реформатор».

І цей процес триватиме, попри не зникне весь пафос голосних промов, присвячених «людському капіталу», поки в Україні не запрацює проста, прозора, зрозуміла й ефективна система добору кадрів, єдиним критерієм об’єктивна відповідність претендентів вимогам займаної посади.

Втім, не варто сподіватися на те, що таку систему розроблять і запровадять «державотворці», які звикли розглядати державу винятково як свою феодальну вотчину, а посади прагнуть передавати у спадок або в винагороду за особисту відданість чи «близькість до тіла».

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»