Радчук Олександр

Чи достатньо уряду одного року, щоб показати результат? Світовий та український досвід демонструють: головне питання не в тривалості перебування при владі, а в тому, чи встигає виконавча влада реалізувати державну політику до чергової політичної ротації.

Зеленський ініціював чергову зміну уряду, але зміст «оновленої політичної стратегії» так і не пояснив. Чому ротація виглядає поспішною, які ризики створює для управління та чого очікувати від нового Кабміну?

Саміт НАТО в Анкарі навряд чи принесе Україні прорив у питанні членства, але може закріпити нову формулу відносин: Київ як контриб’ютор безпеки, а не лише отримувач допомоги. Головні очікування - ППО, ракети, підтримка ОПК і гарантії фінансування.

Україна системно руйнує логістику, енергетику та військову інфраструктуру окупованого Криму, перетворюючи півострів із сакрального символу путінського режиму на його головну політичну й воєнну пастку.

Після війни Україні доведеться переосмислити баланс влади, роль президента, парламенту, уряду, судів і місцевого самоврядування, а також як євроінтеграція впливатиме на майбутні конституційні зміни.

Чому Київ продовжує пропонувати особисту зустріч із путіним, хоча Кремль уникає прямих переговорів? Які можливості та ризики несе такий діалог для України, і чому одна зустріч може стати як кроком до миру, так і новою політичною пасткою.

Як Лондонська зустріч Зеленського, Стармера, Макрона та Мерца стала сигналом появи нової європейської переговорної архітектури. Які умови миру пропонує ЄС, чим цей підхід відрізняється від американського та чи готова росія прийняти нові правила гри.

Як скандал навколо УПА, заяви Навроцького і Босака та доля українців у Польщі стали тестом на політичну зрілість двох держав.

Після нових атак по Києву стало очевидно: підземний паркінг чи підвал не завжди рятують. Україні потрібна сучасна система цивільного захисту – з аудитом укриттів, новими стандартами, фінським досвідом і безпечними просторами для громад.

Як астрологи, тарологи, шамани й «енергетичні радники» час від часу опиняються поруч із політиками. На прикладах України та інших країн пояснюємо, чому магічне мислення у владі – це не курйоз, а ризик для державних рішень.