Усього три роки минуло з моменту перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах, але неймовірна подієва та емоційна щільність останніх двох місяців комусь різко прискорила дорослішання, а когось помітно постаріла. На жаль, багато тих, чий вік ніколи не зміниться.
Легкий до легковажності і щирий фантазер, який вважав, що з Путіним можна домовитися про мир, Зеленський став лідером країни, що воює, і в певному сенсі її символом. Він би, напевно, багато віддав би, щоб ця вимушена метаморфоза не трапилася, але віддати те, що вимагала Росія, не міг, та йому ніхто й не дозволив би, тому у нас головнокомандувач Володимир Зеленський, що формально передбачалося вибором 2019 року, але хто ж міг припустити, що настільки всерйоз.
Більшість українців вірять у перемогу у війні, але нешвидку – опитуванняДедалі більше українців вірять, що перемога у війні з росією буде за кілька місяців чи півроку-рік.
Президент змінився разом із країною, яку терзають російські ракети, бомби та танкові траки; з армією, що викликає глибоку повагу військових експертів у всьому світі; зі світом, що теж вже далеко не той, що був два місяці тому. Наша війна в центрі глобального порядку денного, допомога Україні – актуальна ознака цивілізованості та вірний внесок країн близьких та далеких у власну безпеку, яка раптом виявилася такою ненадійною на тлі регулярних міркувань Кремля про свої ядерні можливості.
Незмінною, застиглою в часі, зі зрозумілих причин залишається лінійка політичних партій, які претендували до війни на якісь позиції в українській владі. Давайте помилуємося на них (останнє передвоєнне опитування, лютий 2022, Соціологічна група «Рейтинг», % серед усіх):
«Слуга народу» – 16,1%
«Європейська солідарність» – 15%
«Батьківщина» – 9,5%
«Опозиційна платформа – За життя» – 8,5%
Партія Дмитра Разумкова – 5,1%
Партія Євгена Мураєва – 4,8%
Партія Сергія Притули – 4,6%
«Сила та честь» Ігоря Смєшка – 4,6%
Радикальна партія Олега Ляшка – 4,1%
Українська стратегія Володимира Гройсмана – 3,5%
Партія Шарія – 3%
УДАР Кличка – 2,4%
«Свобода» – 2,4%
«Голос» Кіри Рудік – 1,5%
«Самопоміч» – 1%
Навіть просте читання цього переліку ніби забирає у якісь допотопні часи, як знайдений у старій книжці список покупок: який гас, які цигарки «Казбек»?!
Втратило всякий сенс подальше політичне існування персонажів, чию шкідливість та/або безглуздість війна яскраво висвітлила, і тих, хто в цю категорію не потрапив, ще пошукати. Є ті, хто просто зник, на зразок Смєшка, і шукати їх ніхто не стане. Але цілі ділянки партійного спектру стають музейним надбанням. У повоєнній Україні неможливе існування проросійських партій, це досить очевидно. Менш очевидно, але за деякого роздуму проглядається неминуче падіння інтересу до політичних сил, що упирають на свій винятковий патріотизм. Непатріотів у Верховній раді просто не залишиться, і щоб не загубитися на загальному фоні, доведеться спиратися на якісь інші фішки, здатні знайти електоральний відгук у народу, який пережив найважче випробування, що неймовірно втомився і втратив бажання і всяку здатність вислуховувати порожню тріскотню целлулоїдних хлопчиків і дівчаток і тюнінгованих персонажів третьої свіжості.
Доведеться по новій і на зовсім нових принципах відбудовувати всю країну, а тому політику, якою належить керувати цими процесами, перебудовувати треба буде насамперед, глибоко від основи. Від Зеленського знову потрібна непроста метаморфоза. І так, він жива людина, зовсім не факт, що в нього вистачить сил і внутрішньої гнучкості, щоб цього разу з лідера країни, що воює, стати лідером її відродження. Це питання неминуче виникне, але ми повернемося до нього пізніше, коли переможемо. Тобто хотілося б, щоб якомога раніше.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»