Одним із значущих наслідків війни з росією буде докорінне переформатування внутрішньо політичного життя в Україні. Перш за все, це стосуватиметься тих регіонів та громадян, які попри агресивні наміри росії ще з 2014 року, всі ці роки зберігали надію на добросусідські відносини та сповідували проросійський дискурс.
Напад росії на Україну 24 лютого 2022 року став тою поворотною історичною подією, яка несе в собі дуже багато політичних та соціальних наслідків для українського суспільства. Цією подією росія розпочала нову еру у відносинах з Україною, головною метою яких є фактичне знищення всього українського та бажання перетворити самостійну державу у підконтрольну колонію. З іншого боку такі ворожі дії агресора неабияк згуртували українців. І стали остаточним свідченням ворожої суті російської держави навіть серед затятих русофілів в Україні.
Зважаючи на такі події, стає зрозумілим, що держава не залишиться осторонь суспільних процесів. Тому рішення про подальшу долю проросійських партій в Україні цілком закономірне, і навряд чи в наявних умовах може бодай якось піддаватися сумнівам чи критиці у своїй антидемократичності.
Якими будуть наслідки заборони проросійських партій для політичного життя України?
Запуск процедури
Ще 20 березня Рада нацбезпеки та оборони призупинила діяльність в Україні партій, які мали зв’язки з російською федерацією. Загалом - це 11 партій. Одна з них - «Опозиційна платформа – За життя» має фракцію в парламенті та численні фракції у місцевих радах всіх рівнів по всій території України. Ще дві партії - Партія Шарія та «Наші» - до війни мали свій стабільний електорат та навіть, відповідно до даних соціологічних досліджень, могли претендувати на подолання 5% виборчого бар'єру на виборах.
З тезами зі статті Путіна не згодні навіть виборці ОПЗЖ – опитуванняСтаття Путіна. Більшість українців не згодні з тезами про нібито історичну єдність українців і росіян.
Рішенням РНБО Мін'юст отримав доручення невідкладно вжити вичерпних заходів щодо заборони діяльності зазначених партій, проте для їхньої реалізації не вистачає відповідного системного законодавства. Тим паче, що рішення про призупинення діяльності партій діятиме на час воєнного стану.
Тому для налагодження процедури заборони проросійських партій, а також її пришвидшення, необхідним залишається рішення Верховної ради. В парламенті можуть найближчим часом розглянути навіть два відповідні законопроєкти - 20 березня група народних депутатів зареєстрували законопроєкт №7172 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони (розпуску, примусової ліквідації) політичних партій», а 28 березня також групою народних депутатів був зареєстрований альтернативний законопроєкт №7172-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій».
В основному законопроєкті пропонується внести зміни до Кодексу адміністративного судочинства України щодо зміни виключної підсудності у справах про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) з Окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ на Верховний суд. В альтернативному законопроєкті пропонуєтся суттєво пришвидшити процедуру розгляду справ про заборону політичних партій та навіть вказують на термін в один місяць. А щоб справи не буксували через воєнні загрози - пропонується на час воєнного стану визначити їх підсудність як суду першої інстанції апеляційному адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто Львів.
Загалом законодавцям потрібно ще виначитися, що робити із майном партій та із державним фінансуванням, яке отримувала парламентська ОПЗЖ.
Історичний досвід
Загалом перестороги щодо термінів розгляду таких справ цілком виправдані – в українському політичному житті вже були прецеденти із заборони політичних партій. Найбільш доречним можна вважати досвід із заборони КПУ у 2014 році після ухвалення відповідного законодавства про декомунізацію.
Партійні сироти: хто побореться за політичну спадщину ОПЗЖПолітична партійна палітра може кардинально змінитися ще до кінця поточного року. Один із можливих факторів – ситуація рейтингами політичної партії ОПЗЖ. Хто може розділити політичну спадщину цієї політсили ‒ аналізував політолог Олександр Радчук.
У травні 2015-го набув чинності закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки», і лише у грудні того ж року Окружний адмінсуд міста Києва задовольнив позов Мін'юсту й заборонив діяльність КПУ.
Проте комуністи не полишали надії оскаржити дане рішення і у 2016 році. І навіть після рішення Вищого адміністративного суду України відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Комуністичної партії України, формально діяльність комуністів продовжилася й надалі, адже судове провадження про заборону Компартії було призупинено до рішення Конституційного суду за поданням 46 нардепів колишньої Партії регіонів, які намагалися оскаржити визнання закону про декомунізацію шляхом визнання його неконституційним. Лише 16 липня 2019-го року КС таки визнав конституційним закон, що забороняє пропаганду комуністичного і нацистського режимів. І навіть після цього 23 липня 2019 року до Окружного адміністративного суду Києва надійшов позов Петра Симоненка та Комуністичної партії України до Міністерства юстиції стосовно оскарження своєї заборони.
Цікаво, що всі ці судові баталії не змінили на краще життя забороненої КПУ - партія не могла брати участі у виборчих процесах. Втім, з огляду на подібний досвід судових тяганин варто було б зробити відповідні ґрунтовні висновки. Адже саме КПУ була найбільш послідовною проросійською партією на теренах незалежної України, і продовжувала свою підпільну роботу багато років поспіль вже після своєї заборони.
Заходи з отверезіння
Насправді в регіональному розрізі до проросійських партій входили дуже різні політики. В центральних та західних регіонах деякі фракції партії ОПЗЖ у місцевих радах оголосили про припинення свого існування – яскраві приклади цього сталися на Житомирщині та Черкащині. Схоже, що у західних регіонах представникам цих політичних сил загалом стане неможливо висловлювати бодай якісь політичні позиції.
В одного з народних депутатів знайшли російський паспорт – «Схеми»В одного із чинних народних обранців від ОПЗЖ Олександра Пономарьова журналісти знайшли російський паспорт.
Сьогодні стало відомо про те, що фракція ОПЗЖ припинила своє існування і в Одеській міській раді – регіоні, де до війни були досить сильними проросійські настрої. Однак загалом у південних та східних регіонах України політична ситуація із швидкою забороною проросійських партій складніша через те, що в деяких місцевих радах та ж сама фракція ОПЗЖ могла становити більшість, чи бути кістяком для коаліції. Тому заборона та розпуск фракцій у цих регіонах призведе до проведення дострокових місцевих виборів, які в умовах воєнного стану проводити заборонено.
Ще більш цікавою є доля парламентської фракції ОПЗЖ - за останній місяць з її складу вийшли 9 народних депутатів. Ще одного – Іллю Киву – Верховна рада позбавила депутатського мандату. Тож фракція проросійської партії вже скоротилася на четверту частину від свого початкового складу.
Для її саморозпуску у парламенті потрібно, щоб фракція стала меншою за чисельністю від найменшої фракції партії «Голос» (20 народних депутатів). Після відповідних судових рішень – після виходу з фракції, вона не зможе поповнюватися новими депутатами за партійним списком. Втім навіть після виходу з фракції народні обранці від ОПЗЖ не втратять своїх мандатів – відповідної процедури не передбачено ні законодавством, ні, тим паче, не затверджено у змінах до Конституції.
Абсолютно зрозумілим є те, що після перемоги України депутати від проросійських партій всіх рівнів в більшості своїй отримають такий собі «вовчий квиток» до участі в активному політичному житті. Щоправда, аби Україна та українці назавжди позбавилися ілюзій у проросійському дискурсі, потрібно ще й створити власний, підкріплений різноманітними успіхами суспільний наратив. Є велика надія, що після перемоги українцям нарешті вдасться створити та піти своїм власним ефективним шляхом розвитку та процвітання.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»