Брудна бомба «Вагнергейту». Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Розповідь про операцію українських спецслужб, підготовлена міжнародною групою Bellingcat і здатна, за попередніми заявами та очікуваннями, часом неприховано зловтішною, «висадити в повітря українське суспільство», виявилася надзвичайно цікавою, але нічого подібного на вибух не сталося і статися не могло. Обіцяних прізвищ зрадників у вищому керівництві країни не було оприлюднено, та й жодна зрада в опублікованій інформації не вгадується.

Якщо поставити цю історію у великий контекст українсько-російської війни, що виходить далеко за межі одного конкретного президентства, перед нами величезний успіх української розвідки, яка задокументувала діяльність понад дві сотні найманців та кадрових російських військових, які брали участь у боях на Донбасі. Причому всі вони охоче і добровільно давали свідчення на себе, щоб довести свою «профпридатність» фіктивної компанії з набору співробітників зі специфічними навичками для роботи далеко від батьківщини. Додатковим свідченням успіху є повне незнання противника про цей зухвалий проєкт українських розвідників.

Головне управління розвідки Міністерства оборони та СБУ, яке підключилося до операції на певній стадії, заслужило найщиріше захоплення, зроблено колосальний внесок у зміцнення цих інститутів та їхнього авторитету. На таких легендарних епізодах виховують нові покоління робітників цієї специфічної сфери.

Чи можна віднести до невдачі те, що справа так і не дійшла до захоплення вагнерівців на борту хитрістю посадженого в аеропорту Бориспіль пасажирського лайнера, питання дискусійне. Цілком імовірно, що наслідки викликаного скандалу сильно переважили б позитивний ефект, і не виключено, що заднім числом керівництво України неодноразово перехрестилося: бог уберіг. Авантюра, задум якої був явно злизаний КДБ Білорусі з історії з «вагнерівцями», коли в Мінську обманом був посаджений літак Ryanair з білоруським опозиціонером Романом Протасевичем на борту, обернулася дуже серйозними наслідками. За всієї різниці сторін та їх інтенцій жарти з міжнародним правом справа небезпечна, могла вийти боком. А може й прокотило б, чорт його знає, але крім нього, мабуть, більше ніхто.

Розслідування Bellingcat щодо «Вагнергейту»: короткоРозслідування Вагнергейта опублікувала організація Bellingcat. Що з нього відомо – у матеріалі.

На цьому героїчна частина історії закінчується. Щоб прокручувати операції, як «Моссад», треба бути Ізраїлем, а Україна — це Україна, що й виявилося у всій красі.

Вже за тиждень після затримання найманців у Білорусі керівника ГУР МО Василя Бурбу було звільнено. Очевидно, через відкрито виявлене невдоволення тим, що операцію довелося відкласти, після чого втручання КДБ Білорусі було практично неминучим. У пошуку винних Бурба схилився до версії, якою згодом став ділитися з журналістами: мовляв, в оточенні президента Зеленського працюють російські «кроти», якими, ймовірно, є голова Офісу президента Андрій Єрмак та перший заступник секретаря РНБО Руслан Демченко. Вони були присутні на закритих нарадах, знали деталі операції і могли попередити ворога. Крім того, саме зі слів Єрмака Бурба, дізнався про необхідність перенесення фінальної частини операції. Чому слова голови Офісу мали силу наказу для керівника військової розвідки, окрема розмова, але з усього виходило, що Єрмак переконав президента, що «бориспільську» частину операції треба відкласти, хоча раніше, ще 26 червня 2020 року, Зеленський її особисто схвалив.

Як випливає з розслідування Bellingcat, 15 липня було взято квитки на виліт групи найманців із Мінська до Стамбула 25 липня. Проте 22 липня Тристороння контактна група, до складу якої входять представники Росії, України та ОБСЄ, домовляється про перемир'я з 27 липня, в рамках якого, окрім іншого, передбачався великий обмін полоненими. Ризик зриву перемир'я у разі скандального затримання «вагнерівців» на українській території був дуже високий. Рішення було за політиками, і вони його прийняли, як і відповідальність за нього. Політ з Мінська найманців, що прибули туди, був відкладений. 26 липня Зеленський обговорив режим припинення вогню телефоном із Путіним. Нові квитки «вагнерівцям» було взято на 29 липня, а 28-го у санаторії під Мінськом їх затримав спецназ КДБ. На переконання Лукашенка, російські «солдати удачі» мали брати участь у місцевих вуличних заворушеннях, пов'язаних із президентськими виборами.

І тут починається якісно інший етап операції, який, власне, і отримав назву «Вагнергейт». 3 серпня на засіданні в Офісі президента Василь Бурба заявив про можливу зраду у президентському оточенні та зажадав, щоб учасники закритих нарад пройшли перевірку на поліграфі. 5 серпня його звільнили. 17 серпня преса отримує інформацію про державну зраду у президентському Офісі. Основний масив інформації у справі було оприлюднено саме тоді, більше року тому, і нічого суттєво нового з того часу не з'являлося.

У березні 2021 року у темі «Вагнергейта» настає деяке пожвавлення, оскільки стає відомо, що нею зайнялося Христо Грозєв, провідний розслідувач проєкту Bellingcat. Тоді й звучали заяви, що вихід матеріалів цієї шанованої розслідувальної групи розставить крапки над і, а Україна ахне від інформації, що розкрилася. Йшлося про великий фільм із двох частин. Його вихід весь час переносився, але під цю подію вже готувалася ціла протестна програма, тут і там виникали розмови про імпічмент зрадницькому керівництву країни, цей процес мав бути запущений після інформаційної бомби, яку ось-ось підірве Bellingcat.

Фільм, мабуть, буде пізніше, а нині вийшла текстова версія матеріалу, її перша частина, з якої очевидно, що Грозєв постарався не влазити в політичні розбірки в Україні. Предмет його розслідування – вагнерівці, на них він і зосередився. Що Bellingcat встановив напевно, це те, що ні ФСБ РФ, ні КДБ Білорусі не підозрювали про операцію української розвідки навіть через деякий час після її зриву, що загалом знімає підозри у свідомому зливі секретної інформації. Чи є «крот» на Банковій? Може, і є, чого в житті не буває, але це ніяк не випливає з видобутих матеріалів, левова частка яких була надана розслідувачам самим Бурбою та парою інших звільнених співробітників спецслужб, а Грозєвим перевірялася ще раз. У серпні 2020 року це було зовсім не очевидно, і в цьому сенсі тодішні повідомлення мали куди більший потенціал політичної бомби, ніж нинішні. Це не заважає тим, хто налаштувався на бурхливу осінь, вдавати, ніби щось вибухнуло, і чим менше підстав для забійних висновків, тим більше доводиться цю обставину компенсувати рішучим виглядом.

Бурба розповів, хто віддав наказ про перенесення операції по «вагнерівцям»При цьому причетних до захоплення бойовиків офіцерів розвідки звільнили з ГУР. Та ще й позбавили документів прикриття

Чи означає все вищесказане, що на Банковій усі білі та пухнасті, невинні жертви інвектив своїх цинічних політичних супротивників? Ось уже ні.

По-перше, сам демарш керівника ГУР – надзвичайна подія, причини якої необхідно було терміново та ретельно проаналізувати, а наслідки звести до мінімуму. Цілком імовірно, що дії Бурби були спровоковані тим, що на найвищому рівні ухвалення рішень невиправдано багато Єрмака, а довіра до Демченка в українських спецслужб, якими він керує, відсутня. Як вона відсутня, мабуть, і у того, хто їх на ці посади призначив: у головнокомандувача.

Те, що Бурба перетворився на те, що англійці називають loose canon, на небезпечного і непередбачуваного гравця, причому публічного, здатного завдати непоправної шкоди, безсумнівна власна заслуга влади. Допустити, щоб учорашній керівник розвідки та низка його підлеглих почали ділитися інформацією з публікою, це треба примудритися. Чому розвідники самі вважали за можливе це робити, всупереч усім гласним і негласним правилам секретних служб, питання теж цікаве, але все ж таки другорядне і випливає з нездатності тих, від кого це залежало, переконати їх не робити цього.

За рік і чотири місяці, що минули після початку «Вагнергейту», керівництвом країни так і не було вироблено послідовної лінії поведінки та стратегії захисту. Версія того, що сталося і чому так сталося, змінювалася не один раз, і сам Зеленський суперечив сам собі, що справляло єдине можливе та найгірше враження: враження брехні. Ну, і чия це проблема?

Загалом це наша спільна проблема. Навіть у ситуації видатного успіху автори успіху та їх – наші – політичні керівники знаходять можливості знецінити досягнення та перетворити його на привід для базарного з'ясування стосунків, чому з великим задоволенням сприяють треті зацікавлені сторони, яких порівняно із серпнем минулого року стало помітно більше, чому й відповідний резонанс. У результаті всі ніби поїли відомої субстанції – сукупності відходів життєдіяльності та неперетравлених залишків їжі та продовжують – продовжуємо – їсти, частина публіки у захваті. Здається, це з деяких пір модус вівенді нашої нещасної Батьківщини.

А війна? Ну, що війна. Вона триває.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у VIBER

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал