Зустріч року: якими меседжами обмінюються Україна та США напередодні візиту Зеленського

Читать на русском
Владислав Фарапоновексперт-американіст

Володимир Зеленський давно хоче потрапити до Білого дому, але кілька разів у плани та бажання українського президента вносили вагомі корективи. Нарешті дорога до Вашингтона відкрита – завадити двосторонньому візиту може тільки форс-мажор. Чого очікує українська влада від важливої поїздки, а головне – на що готовий піти Білий дім та чи вийде покращити двосторонні відносини?

Причини і наслідки перенесення візиту Зеленського до США

Дуже довго Білий дім не підтверджував дати зустрічі, на яку Київ чекав ще з часу перемоги Байдена на виборах. Раніше речниця Байдена Джен Псакі говорила про те, що це буде влітку. Так, власне, і станеться, хоча й з величезною поправкою.

Офіс президента цілком резонно прагнув, аби візит відбувся наприкінці липня, максимум на початку серпня. По-перше, Україна розраховувала на серйозну участь США в інавгураційному саміті Кримської платформи 23 серпня, а по-друге, українська делегація прагнула зустрічі з представниками як демократів, так і республіканців в обох палатах Конгресу. Зустріч із законодавцями важлива для просування ідеї збільшення військової допомоги Києву у довгостроковій перспективі, а також задля останньої спроби переконати республіканців і демократів у серйозності загроз, які становить проєкт «Північний потік-2».

Утім, врешті-решт зустріч призначили на 30 серпня. А в Конгресі США навіть звернулися до Білого дому з проханням змінити дату. «Ми надіслали листи президенту (Джо Байдену, – ред.), закликаючи, щоб цю дату змінили – для того, щоб члени Конгресу були тут у Вашингтоні в один час. Я сподіваюсь, що президент це розгляне. Я знаю, що він дуже зайнятий – це перший рік його адміністрації. Але змінити дату не так складно – і дозволити нам провести належний діалог з українським президентом», – пояснила конгресменка Марсі Каптур.

Зеленський і Байден під час зустрічі обговорять три блоки питань – КулебаВсі питання будуть розділені на три блоки - економічний, політичний і безпековий. Також президенти підпишуть низку документів

Такий розвиток подій ставить перед українською владою відповідні виклики: грати чи ні за правилами адміністрації Байдена. В умовах політичної, економічної та військової залежності Києва з боку Вашингтона, було правильно визначено, що конфронтація на рівному місці не потрібна, а отже, доведеться грати.

Історія із перенесенням зустрічі є, авжеж, показовою. Справді, за місяць мало що може змінитися кардинально: як у двосторонніх відносинах, так і в переговорах щодо Донбасу. Проте небажання навіть допустити зустріч делегації Зеленського з конгресменами та сенаторами, та оголошення про участь у Кримській платформі міністра транспорту Піта Буттіджеджа свідчить про більш глибокі зміни в американській політиці, зокрема, й на українському напрямку.

Фактично це вчергове, але найбільш промовисто, демонструє неготовність адміністрації Байдена бути залученою до вирішення українських питань: розширення Нормандського формату та приєднання США до збільшення військової допомоги Києву, не кажучи вже про статус основного союзника поза НАТО і поглиблене оборонне співробітництво. Попри все, у цьому немає вагомої вини офіційного Києва. Просто зараз у команди Байдена інші пріоритети, зокрема, у внутрішній політиці: ухвалення, тепер уже в Палаті представників, законопроєкту щодо інфраструктури, завершення епідемії у США тощо.

Місце України у зовнішній політиці Байдена

Київ, як і багато інших держав, покладав серйозні надії на президентство Байдена. Проте, україноцентричність зовнішньої політики Байдена виявилася завищеним очікуванням та певним розчаруванням.

У цьому випадку історія з перенесенням візиту є лише індикатором політики нинішньої адміністрації щодо України станом на зараз. Американська адміністрація досі не готова серйозно долучатися до вирішення українських питань.

Складається враження, що українська сторона підходить до зустрічі у всеозброєнні. Американська адміністрація перші пів року була більше зайнята внутрішніми справами, а тепер нарешті готова визначитись зі своєю політикою щодо України та регіону – незабаром має бути призначений постійний посол США в Києві.

Однозначно, нинішній стан речей не на 100% задовольняє Київ. За цей час Байден спробував домовитись із Путіним, тоді як Україна досі перебуває перед загрозою ескалації з боку Москви, та прагнула, аби Вашингтон або призначив спеціального представника щодо Донбасу, або долучився до Нормандського формату. Це те саме, чого Київ прагнув і від Трампа. Проте, пріоритети зовнішньої політики Байдена на сьогодні не передбачають таких можливостей.

Стратегія та домашнє завдання для Києва у відносинах зі США

Єдине, що американці однозначно помітили та чого не очікували, це риторика Києва щодо прискореного вступу в НАТО чи обіцянок щодо членства в альянсі, коли Байдену довелось після саміту НАТО в червні чітко наголосити на потребі проведення ефективних реформ.

Жорстка риторика: чим Зеленський дорікає західним партнерамВолодимир Зеленський почав дорікати західним партнерам за недостатню підтримку України. Особливо президенту не подобається відсутність конкретики щодо членства в НАТО.

Водночас спроби повернутися до діалогу високого рівня між Росією та США викликають далеко неоднозначні оцінки з боку політичних опонентів Байдена – республіканців. Цей же чинник є визначальним у зміні позиції команди Байдена щодо «Північного потоку»: єдине, чого Байден боявся, це шантажу з боку Республіканської партії. Хоча і цей факт наштовхує на думку, що в Білому домі досі розглядають відносини з Україною крізь призму власної політики щодо Росії.

З одного боку, дуже добре, що після контактів на тлі ескалації на кордоні у квітні, двосторонні канали комунікації знову активізувались. З іншого, поки за цими контактами не стоїть надто багато. Йде звичайний процес перемовин, але не такий активний, як би хотілося Києву. Водночас, не слід навіть думати про будь-який шантаж Вашингтону щодо розворотів до Китаю чи в цілому на Схід, адже це є однією з червоних ліній вже для Білого дому.

Київ резонно хотів укласти двосторонню безпекову угоду, чи бодай розраховувати на визнання України основним союзником США поза НАТО (Major non-NATO ally), особливо зважаючи на мовчазну згоду Вашингтону на завершення будівництва «Північного потоку-2».

Питання щодо «Північного потоку-2», авжеж, буде обговорюватися як під час візиту Ангели Меркель до Києва, так і на зустрічі найвищого рівня у Вашингтоні. Можливо, команді президента слід добре подумати, чи ставити під ризик стратегічні двосторонні відносини зі США у питанні, яке, фактично, вже вирішено.

На жаль для України, якщо команда Байдена йде на такі кроки, як перенесення візиту, щоб унеможливити зустріч із політичними опонентами, то Києву не варто сподіватися на готовність бути активно залученими до всього спектру «українських питань», принаймні зараз. Тим не менше, це не означає, що Україна не має пропонувати та наполягати на участі у Кримській платформі, співпрацювати в оборонній сфері та доводити свою спроможність бути надійним партнером та продовжувати внутрішні реформи.

Владислав Фарапонов, політолог-американіст, аналітик «Інтерньюз-Україна»

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал