Занепад олігархії: як формуються нові політичні еліти в Україні

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Місцеві вибори-2020 стануть стартовим майданчиком для появи нових політичних лідерів та партійних проєктів. Головна інтрига цих перегонів – чи зможе повторити свій успіх пропрезидентська команда «Слуга народу».

Вочевидь, поступове падіння рейтингів у головної провладної партії не лише додає електоральних балів для традиційних опозиційних сил, але й утворює певні запити – так званий «політичний вакуум», в якому перебувають мільйони потенційних виборців.

Водночас змінюється і медійне поле. На перший план дедалі частіше виходять нові медіа, соцмережі, Telegram-канали. Поступово втрачається медійна гегемонія олігархів, сила телевізійних проєктів дещо згасає.

Такі тенденції сприяють появі нових політичних проєктів та ініціатив. Деякі з них і надалі будуть фінансуватися коштами зацікавлених груп інтересів. Проте інші вже тестують нові способи акумуляції ресурсів для впровадження легальної політичної діяльності. Кого обере виборець? Чиї ідеї швидше знайдуть підтримку серед громадян?

Сила регіональних еліт

Ніколи досі регіональні еліти не мали такого потужного бажання до об’єднання, аніж у 2020 році. Хтось скаже, що це наслідки політики децентралізації, й подібний підхід носить позитивний характер. З іншого боку – можливо, дається взнаки слабка кадрова політика чинної влади на місцях, що дає можливість місцевим елітам почуватися в більш вигідних стартових позиціях.

Місцеві вибори: як партіям підвищити результатПід час місцевих виборів політичні партії повинні орієнтуватися на локальних лідерів та активістів, вважає експерт.

Регіональні партії та партійні проєкти існували ще з початку 2000-х. Кожен досвідчений політик знає, як важливо мати надійну опору в регіоні, який він представляє на рівні мажоритарного округу, або якщо його професійне зростання відбувалося на регіональному рівні.

Зокрема, на минулих місцевих виборах гарний результат показала партія «УКРОП», хоча її можна досить умовно назвати регіональною. Непоганий результат на регіональному у 2015 році рівні показала «Аграрна партія». Намагався протестувати власний політичний бренд на позачергових виборах до Верховної ради й експрем’єр-міністр Володимир Гройсман. Його партія «Українська Стратегія Гройсмана» ще у 2015 році була заснована як суто регіональний проєкт «Вінницька європейська стратегія».

Торік мери Одеси та Харкова об’єднали свої зусилля на базі політичного бренду «Довіряй справам», який тривалий час підтримував політичну кар’єру чинного мера Одеси Геннадія Труханова.

Нарешті минулого тижня про створення партії «ПроПозиція» оголосили 6 міських голів із різних куточків України. Цікаво, що свої партійні проєкти, які, вочевидь, будуть більше розвиватися на регіональному рівні в процесі підготовки до місцевих виборів, мають чинний мер Києва Віталій Кличко (партія «Удар») та мер Львова Андрій Садовий, який є засновником партії «Самопоміч».

Усі політичні процеси на регіональному рівні свідчать про дві головні тенденції. По-перше, нові та старі політики хочуть отримати своєрідний електоральний трамплін для подальшого політичного розвитку. По-друге, багатьом із них комфортно залишатися і працювати на регіональному рівні. Тож місцеві партійні проєкти можуть стати у пригоді як опора у вигляді фракцій у місцевих радах.

Партії громадського сектору

Не менш знаковим оновлення політичних еліт може відбутися за рахунок громадських активістів. Це найбільш природній шлях розвитку політичної кар’єри та партійних проєктів.

Хто з мерів найгірше виконує власні обіцянкиНайбільше обіцянок провалили мери Харкова та Рівного. Загалом шість міських голів не виконали понад чверть обіцянок. Решта впоралися краще.

Досить успішним з огляду на відсутність достатніх медійних та фінансових ресурсів була спроба партії «Сила людей» закріпитися в місцевих радах на минулих місцевих виборах. Цілком можливо, що ця політична сила може вкотре спробувати увійти у велику українську політику саме через регіональний вимір.

Найбільш вдалим прикладом зміни статусу із громадського активіста на партійного функціонера продемонстрував приклад партії «Голос». Щоправда, такий результат став можливим завдяки дуже якісній мобілізаційній виборчій кампанії та присутності у списку співака Святослава Вакарчука. Чи зможе партія цьогоріч закріпити свій результат на місцевих виборах, залишається інтригою.

Справді, спроб перетворити громадські рухи в політичні об’єднання протягом останніх років було чимало. У цьому контексті можемо згадати приклад «Єврооптимістів» та ініціативи «Дій з нами», об’єднання «Люди важливі» та навіть цілком серйозні розмови про створення окремої політичної сили на базі громадського руху «Автоєвросила».

Головна перешкода перед громадськими діячами – вузька електоральна ніша та відсутність значних ресурсів для підняття впізнаваності. Щоправда, більшості з громадських активістів бракує більш суттєвих елементів для подальшого зростання у великій політиці – таких як харизма та вдале позиціонування.

Блогери та лідери думок

І навпаки – є громадяни, які від самого початку не позиціонують себе як активісти чи політики, проте саме завдяки новим медіа та зрозумілому позиціонуванню стають кумирами мільйонів українців.

Місцеві вибори: хто та як боротиметься за виборцівОсновним трендом цьогорічних місцевих виборів стане протистояння місцевих еліт та центральної влади, вважає експерт.

Журналісти, блогери, волонтери – усі вони певної миті можуть стати не лише так званими «лідерами думок», але й отримати шанс інституалізувати свій статус у певну політичну роль.

Зокрема, нещодавно журналісти та громадські активісти увійшли до складу української делегації в Мінській ТКГ. Ще один феномен української віртуальної політики – популярність «Партії Шарія», яка, по суті, виникла як проєкт окремого YouTube-блогера.

Головна проблема із залученням лідерів думок до політичних проєктів та партій полягає в тому, що часто вони не є ефективними політиками. Адже, окрім впізнаваності і власної позиції, потрібно враховувати весь спектр політичного життя в державі. Тому часто українці ставали свідками того, як успішні блогери та лідери думок «розчинялися» в партійних списках, депутатських фракціях, або мали розгублений вигляд на певній посаді.

Головна вада нинішніх українських політичних партій – відсутніть структурованого електорального поля. Існують емоції та розрізнені позиції, на яких ті чи інші політсили вдало або не дуже (залежно від результатів) грають під час виборчих кампаній.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...