Об’єднання розбрату: навіщо у «Слузі народу» задумали змінити закон про мову

Читать на русском
Богдан Машайжурналіст

Верховна рада може змінити ухвалений 25 квітня 2019 року закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». На це недвозначно натякнув голова парламенту Дмитро Разумков. «Якщо ми говоримо про те, як має виглядати той чи інший закон, то він має влаштовувати усіх громадян України незалежно від того, де вони проживають і якою мовою говорять», – пояснив необхідність змін спікер у недавньому інтерв’ю. Він уточнив, що відповідні законопроекти вже зареєстровані, утім, не включені до порядку денного пленарних засідань на найближчі тижні.

Про необхідність ревізії окремих положень «мовного» законодавства говорить і Володимир Зеленський. Ще в якості кандидата він обіцяв провести аналіз ухваленого Радою VIII скликання рішення на предмет дотримання «конституційних прав та інтересів усіх громадян». Два тижні тому, під час пресконференції за підсумками року роботи на посаді, президент заявив, що перегляду, на його думку, потребують норми про квотний принцип розподілення обсягів використання української та мов національних меншин у медіасфері.

Зрозуміти більше, що конкретно мають на увазі Разумков чи Зеленський, коли говорять про необхідність корегування мовної політики держави, поки складно. Нині ясно лише, що голова парламенту має спільну з президентом позицію щодо необхідності перегляду квот заради надання більшого простору для мов національних меншин, зокрема російської. Принаймні про це свідчить позиція Зеленського-кандидата про необхідність сприяти розвитку державної мови шляхом створення стимулів і позитивних прикладів, а не заборон і покарань. При цьому обидва політики наголошують, що про будь-які зміни статусу української як державної або запровадження двомовності не йдеться.

У самій фракції «Слуга народу» найактивніше мовне питання педалює депутат Максим Бужанський. У листопаді 2019 року він зареєстрував законопроект, метою якого було продовжити можливість викладання в середній школі російською до вересня 2023 року (замість передбаченого 2020-го). Вже в грудні нардеп пішов ще далі й запропонува зупинити дію чинного закону до напрацювання повністю нового документу. Колега Бужанського, голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко тоді поспішив заявити, що персональні ініціативи окремих депутатів не обов’язково тотожні позиції фракції. Зрештою жодна зі згаданих законотворчих ініціатив Бужанського до сесійної зали не дійшла.

Якщо депутати найближчим часом таки візьмуться переглянути норми законодавства про мову, то простим перерозподіленням квот справа не завершиться. Той же Ткаченко обіцяв напрацювати рішення на основі рекомендацій Венеційської комісії (ВК). У грудні минулого року ВК опублікувала висновок про необхідність зупинити дію деяких положень чинного закону до ухвалення закону про нацменшини.

Експерти Венеціанки також дійшли висновку, що депутати так і не змогли встановити необхідний у суспільстві баланс між популяризацією української мови та належним рівним захисту інтересів меншин. Простими словами це означає, що профільне законодавство у нинішньому вигляді потребує суттєвих змін та доопрацювань.

Існує ризик, що такі зміни саме зараз будуть продиктовані передусім політичною доцільністю, а не раціоналізмом. Адже попри усі намагання переконати суспільство у несхожості нинішніх політичних еліт на своїх попередників, влада обережно промацує улюблене з часів здобуття незалежності підґрунтя для політичних спекуляцій на мовному питанні акурат перед виборами. Цього разу – місцевими, проведення яких заплановане на 25 жовтня.

За прогнозами експертів, у найближчі (передвиборчі) місяці Україну очікує пік безробіття та падіння економіки на тлі втрат бізнесу від пандемії коронавірусу. Емоційна та чутлива для українського суспільства тема мови – перевірений десятиліттями спосіб відволікти увагу громадян від соціальних проблем та невдалих рішень. З іншого боку, ідея, що здатна мобілізувати виборців перед голосуванням, – завжди додатковий козир у рукавах опозиції. Саме тому за останні 30 років мова стала практично ідеальним для українських політиків усіх рівнів інструментом агітації.

Зеленський і Разумков запевняють: якщо зміни до мовного закону і будуть внесені, то винятково в інтересах усіх громадян держави. Отже, влада декларує продовження курсу на об’єднання країни спільними ідеями, який взяла перед минулими президентськими та парламентськими виборами. От тільки як показує історія, будь-які спроби депутатів вплинути на мовну політику лише загострюють і без того серйозні світоглядні суперечності між українцями. Зрештою не треба забувати, що необхідність ухвалення закону Ківалова-Колесніченка заради створення «комфортних умов для людей усіх національностей» президент-втікач Віктор Янукович обґрунтовував ще в далекому (передвиборчому) 2009 році.

Богдан Машай, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал