За останні 5 років в Україні так і не з’явилися ідеологічні наступники колись потужних «лівих» партій. Процес декомунізації та заборона КПУзробили свою справу й переважна більшість українці, здається, вже забули про існування комуністів та соціалістів.
При цьому сам процес декомунізації радше став довгоочікуваним каталізатором забуття «лівих» партій, які за час свого політичного життя в незалежній Україні так і не змогли запропонувати виборцям нічого нового, окрім тотальної ностальгії за радянським минулим.
Однак є кілька дуже важливих деталей, які варто пам’ятати, говорячи про «ліву» ідеологію. По-перше, ідеї «лівого» спрямування нікуди не поділися. В Україні досі дуже потужна електоральна база людей, які ще 8-10 років тому активно підтримували КПУ та Соціалістичну партію України. Йдеться про мільйони людей.
По-друге, окрім старшого покоління та літніх людей, які завжди дуже дисципліновано відвідували виборчі дільниці, «підростає» й нова електоральна база. Згідно з актуальнимми даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні через соціально-економічну кризу, спричинену пандемією коронавірусу та іншими причинами, за межею бідності можуть опинитись понад 6 мільйонів осіб. Це люди, які потребуватимуть соціального захисту й будуть дуже уразливими саме перед ідеями «лівого» ідеологічного спрямування.
По-третє, після відходу старих комуністів та соціалістів, їхню ідеологічну нішу так ніхто й не посів. Йдеться навіть не про спроби рейдерського захоплення партійних структур, а про справжній діалог із виборцем про оновлення «лівої» ідеології. Адже «лівий» ідеологічний спектр широко представлений у багатьох країнах Європи та світу. Більшість з них ведуть комунікацію з виборцями не лозунгами повернення до радянського минулого, а про посилення соціальної ролі держави та захисту незахищених верств населення.
У будь-якому разі для реставрації «лівого» ідеологічного спектру в Україні наразі є всі умови, й цілком ймовірно, що ними можуть скористатися нові політичні гравці. Ключове питання: чи з’являться такі напередодні місцевих виборів?
Тиша на «лівому» фланзі
Починаючи з 2014-го дві найпотужніші партії «лівого» спектру – КПУ та СПУ – перебувають у занепаді. КПУ за зрозумілими причинами, хоч і мала потужну електоральну підтримку й розгалужену мережу партійних організацій, не змогла вистояти чи якось переформатуватися в період декомунізації. Та й сама КПУ, тривалий час перебуваючи в близькому союзі із колишньою «Партією регіонів», давно перетворилася на захисників інтересів тодішньої правлячої верхівки.
Шанси партій у регіонах: хто буде фаворитом на місцевих виборах-2020У Слузі народу не бачать підстав для скасування або перенесення місцевих виборів в Україні, які мають відбутися цієї осені.
Занепад СПУ почався ще раніше. І знову ж, виборці не змогли простити соціалістам різкого розвороту від «помаранчевих» до союзу з тією ж «Партією регіонів». Проте, на відміну від КПУ, у соціалістів з 2014 року був один суттєвий козир: їхня діяльність не попадала під пряму заборону. Саме тому партію активно намагалися «зарейдерити» низка політичних авантюристів різного масштабу. Утім, усі ці спроби не призвели до ренесансу рейтингів самої політсили.
Нарешті ще одна більш-менш відома партія у «лівій» ідеологічній ніші – «Союз лівих сил», яка сповідує ідеологію так званого «демократичного соціалізму», також не демонструє значної активності.
Імітація під «лівих»
Натомість позмагатися за виборців, використовуючи риторику комуністів та соціалістів, спробують кілька політичних партій, які вже представлені в чинному скликанні парламенту або лише набирають політичної ваги.
Політичний розклад: як змінилися рейтинги і в чому найбільший ризик для ЗеленськогоЯкби вибори президента проходили наприкінці квітня, то 42,6 відсотка респондентів, опитаних Київським міжнародним інститутом соціології, проголосували б за чинного президента Володимира Зеленського
Найбільш помітними на цій ниві є дві політичні сили, фракції яких представлені в парламенті. Це «Опозиційна платформа – За життя» та «Батьківщина». Обидві партії мають у своєму арсеналі низку «лівих» заготовок для покращення своїх позицій напередодні місцевих виборів. Головні теми: запуск ринку землі, бідність, відсутність прогресу в закінченні війни на сході України, помилки провладної команди. ОПЗЖ активно використовуватиме тему необхідності зближення з Росією.
Схожу риторику, але ще більш проросійську, сповідуватиме «Партія Шарія», яка набирає підтримку саме серед молоді та людей середнього віку. Ця віртуальна позапарламентська партія, а також «Опозиційний блок» намагатимуться саме за рахунок «лівої» риторики та ще й відвертого загравання з Кремлем поласувати електоратом ОПЗЖ та провладної партії «Слуга народу».
Ідеологічне роздвоєння партії влади
Ставши провладною партією, «Слузі народу» стало важче порозумітися зі своїм електоратом. З однієї сторони, і президент, і пропрезидентська політсила у своїх програмах на виборах у 2019 році сповідували цінності соціальної держави, яка обов’язково попіклується про знедолених та допоможе подолати бідність.
Політичні рейтинги: чи вдалося «Слузі народу» стати самостійною політсилоюРейтинги президента та його партії свідчать про те, що Слуга народу більше не асоціюється із Зеленським.
З іншого боку, за СН активно голосували й виборці, які очікували швидких ліберальних реформ. Тож нині команда Володимира Зеленського опинилася в незручному шпагаті: коштів у бюджеті занадто мало, аби апелювати до іміджу справді соціальної держави. Але ж запустити швидкі реформи так і не вдалося, а пандемія коронавірусу й наближення виборчої кампанії до місцевих рад лише поглиблюють перелік проблем із позиціонуванням.
Поки що рейтинги «Слуги народу» рятує ще одне, притаманне українському виборцю явище – патерналізм. Довіра та високі очікування до президента Володимира Зеленського поки що добре впливають на рейтинги пропрезидентської партії.
Імовірно, спроби запустити діяльність оновленої «лівої» партії до початку місцевих виборів виникнуть на початку червня поточного року. Утім, для того, аби показати гарний результат, залишається занадто мало часу. До того ж виникнуть запитання щодо джерел фінансування подібних політичних проєктів, адже швидкий запуск нового бренду потребуватиме значних медійних, організаційних та фінансових ресурсів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»