Мінськ-3: що придумали в Кремлі?

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Кремль поступово перехоплює ініціативу у формуванні порядку денного у питанні вирішення конфлікту на Сході України. Насправді зустріч к Парижі не була ані перемогою, ані поразкою України, а легітимізацією Росії як провайдера в процесі подальшої власної геополітичної експансії. На жаль, і Україна, і Німеччина, і Франція стали такими собі «статистами» у грі президента Росії Володимира Путіна. На щастя, ситуацію ще можна змінити, однак для цього потрібно вигадати «дзеркальні» російським заходи з нейтралізації планів Кремля.

Поки що здається, що всі сторони перемовин залишилися задоволеними їхніми результатами. В Україні говорять про те, що не відбулося ані «зради», ані «перемоги». Офіційні Франція та Німеччина задоволені лише тим, що процес мирного врегулювання зрушив з мертвої точки. Водночас статус Росії в перемовинах суттєво зріс – Кремль однозначно вже не здається лютим агресором та закріпив за собою роль сусіда України, який хоче досягнути конструктивного діалогу щодо Донбасу. Тобто або реалізувати план із «прямих перемовин» між офіційним Києвом і так званими «ДНР-ЛНР», або «заморозити» конфлікт у зручному для самої Росії форматі.

Саме із цим пов’язані останні заяви Володимира Путіна про неможливість встановлення контролю українською стороною в Донецькій та Луганській областях на кордоні з Росією до проведення виборів. Згадуючи трагічні події сербської Срєбрєниці, Путін навмисно зобразив Росію єдиною країною в пострадянському регіоні, здатної запобігти подібним сценаріям. Натомість прямим текстом визнав неспроможність президента України Володимира Зеленського контролювати так званих «націоналістів». Звісно, подібні заяви – це суцільні маніпуляції.

Не менш маніпулятивною можна вважати заяву прессекретаря російського президента Дмитра Пєскова, який вкотре оприлюднив ідею про перезапуск Мінських угод з однією лише умовою – українська сторона має розпочати консультації з маріонетковими «республіками». «Хто може працювати над «Мінськом-3»? Дві сторони. Тому, якщо експерти з Києва сядуть у контактній групі або за її межами з експертами з «ДНР» і «ЛНР», то вони, ймовірно, зможуть працювати над якимись змінами або доповненнями до мінського комплексу заходів», – зазначив Пєсков.

І, схоже, зараз Росія підійшла до реалізації своєї підступної ідеї впритул.

Нормандські друзі Путіна?

Ймовірно, не лише Україна погодилася піти на виконання певних пунктів Мінських угод, імплементуючи зміни до вітчизняного законодавства. Схоже, у Франції та в Німеччині готові усіляко пришвидшувати вирішення конфлікту на Донбасі, звісно, маючи на меті реалізацію власних інтересів щодо співпраці з Росією. Поки що санкції вдається утримувати, проте відсутність поступу у вирішенні «українського питання» шкодить рейтингам самих європейських політиків. Адже на цих настроях усередині тієї ж Німеччини та Франції можуть грати опоненти Меркель та Макрона.

Домовленості щодо Донбасу: що реально виконати, і хто став нашим союзникомПрессекретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що наступна зустріч у Нормандському форматі, ймовірно, пройде в Берліні.

Зокрема, днями Міністерство закордонних справ жорстко відреагувало на зустріч одного із членів фракції опозиційної ультранаціоналістичної партії «Альтернатива для Німеччини», члена ПАРЄ Ульріха Оеме з представниками бойовиків так званих «ЛНР» та «ДНР». Вже в січні, за словами німецького парламентаря, він із колегами в ПАРЄ начебто планує ініціювати обговорення питання про залучення до перемовин у Нормандському форматі представників цих незаконних збройних формувань.

Французькі дипломати поки що стримано комунікують зміни у Мінських угодах, проте чітко визначають, що вони потрібні. В одному із нещодавніх інтерв’ю посол Франції в Україні Етьєн де Понсен заявив про те, що «Мінські домовленості потребують прояснення, додаткової інтерпретації».

Звісно, всі ці заяви та дії європейських політиків та дипломатів відповідають логіці Кремля про необхідність змін у Мінських угодах. Звісно, Росія бачить цей процес у контексті реалізації власних геополітичних інтересів. Водночас позиція Кремля свідчить і про певні зміни в політиці щодо України.

По-перше, раніше в РФ навіть чути не хотіли про внесення змін до Мінських угод, а говорили про необхідність їх неухильного виконання українською стороною. Зараз така зміна у риториці щодо України має свою утилітарну мету. Втім, і наші дипломати можуть скористатися цією можливістю щонайменше для того, аби максимально «тягнути час».

По-друге, українську владу посилено підштовхують до запровадження діалогу саме із представниками так званих «ЛДНР». І відтепер Кремль бажає реалізувати цю ідею вже у форматі розширення Мінських домовленостей.

Гнучкий «Мінськ»

Схоже, не здати національних інтересів в умовах «гнучкого Мінська» буде вкрай важко. Так чи інакше, небезпеки чатують з усіх сторін. Це і проведення місцевих виборів, і закон про особливий статус ОРДЛО, умови амністії, економічні чинники пов’язані із процесом відновлення територій, які лягатимуть великим тягарем на український бюджет.

Про що говорять Зеленський, Путін, Меркель і Макрон: контент-аналіз пресконференціїНормандська четвірка провела зустріч у Парижі. Слово і Діло склало контент-аналіз підсумкової пресконференції лідерів.

Нова влада на чолі Володимира Зеленського має лише один суттєвий козир, який намагатиметься розіграти на повну – високу підтримку серед українців та спробу поширити свою популярність і на мешканців непідконтрольних територій. Основна мета – завоювати довіру та здобути більшість у місцевих органах влади. Щоправда, експерти дуже скептично ставляться до подібного сценарію, адже обіграти Росію за такою схемою ще не вдавалося нікому. Звісно, як тільки щось піде не за сценарієм Кремля, там одразу перейдуть до силового вирішення питань.

Володимиру Зеленському та його команді буде вкрай складно знайти баланс між виконанням власних передвиборчих обіцянок та тими кроками, якими новій владі необхідно буде втілювати у життя пункти Мінських угод. Звісно, при цьому не перетинаючи «червоних ліній».

Головна мета Кремля – в тому чи іншому вигляді закріпити в Конституції України особливий статус як основу для реінтеграції ОРДЛО. Всі інші пункти необхідні для так званого «особливого статусу», а в такому разі правильніше говорити про повноцінну автономію в складі України, що вже враховано у чинних Мінських угодах.

І саме так звана «формула Штайнмаєра» є тим «містком», який влаштовує Росію у подальшому розширенні власних геополітичних можливостей. Україна вже фактично погодилася на її застосування, тож дуже вірогідно, що Кремль продовжить наполягати на прямих перемовинах української влади із представниками так званих «народних республік», які спочатку можуть відбуватися у режимі консультацій щодо реалізації питання виборів та контролю над кордоном.

Заходи із протидії

Чи варто Україні йти на перегляд Мінських угод у напрямку дописування до них нових пунктів та, ймовірно, чергових зобов’язань? Питання дискусійне майже 5 останніх років.

Що може допомогти Україні змінити Мінські угоди?Президент України Володимир Зеленський виступив за внесення змін до Мінських домовленостей, зокрема в частині передачі кордону з Росією під контроль українського уряду.

Спочатку Мінські угоди розглядалися як вимушений спосіб бодай якось зупинити російську агресію на Сході України. В подальшому застосовувалися із метою «затягування часу». Зараз же їх виконання може стати справжньою катастрофою для української державності.

Втім, навіть якщо уявити, що на наступній зустрічі в Нормандському форматі вдасться домовитися про перегляд Мінських угод, то Україна могла би закріпити в них нові пункти, які «гібридно» могли б протидіяти подальшим планам на Кремля щодо експансії українських територій. Наприклад, визначити особливі вимоги до проведення виборів на території ОРДЛО відповідно до міжнародних стандартів – тобто за 1-3 роки «санітарного періоду», який необхідний для повернення на тимчасово окуповані території українських ЗМІ, партій, громадського життя. Щоправда, Росія могла би погодитися на подібний сценарій лише за двох умов: цілковитого зняття санкцій та визнання окупованого Криму суб’єктом Російської федерації.

У будь-якому разі навіть такі сценарії не виключатимуть зупинення подальшої агресії Росії та відсутності внутрішньої боротьби за Донбас й повернення України до орбіти впливу Кремля. Для цього режим Володимира Путіна вживає різноманітних заходів, які в тому числі спрямовані на руйнацію єдності всередині самого ЄС. Для цього в РФ є і економічні, і політичні важелі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися: