У понеділок, 9 грудня, в Парижі відбулася довгоочікувана зустріч у Нормандському форматі за участю президента України Володимира Зеленського та Росії Володимира Путіна. Найважливішим підсумком цієї зустрічі став сам факт відновлення переговорів на цій платформі. В інших питаннях сторони не відійшли від своїх позицій ні на міліметр.
Президент Зеленський багато зробив для того, щоб домогтися зустрічі зі своїм російським колегою Путіним у Нормандському форматі. Для цього він навіть зробив низку поступок російській стороні. Наприклад, погодився на впровадження так званої «формули Штайнмаєра» в українське законодавство про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей.
Ця «формула» визначає порядок виконання Мінських угод, але не суперечить положенню про те, що непідконтрольна Україні ділянка державного кордону в Донецькій і Луганській області повинна перейти під контроль української влади тільки після політичного врегулювання конфлікту на Донбасі, який передбачає зміни до Конституції. Ці зміни надають ОРДЛО широку автономію в складі України.
Податливість Зеленського спричинила тривогу в суспільстві. Згода на «формулу Штайнмаєра» (а положення «Мінська-2» влаштовують далеко не всіх) спричинила акції протесту. Напередодні від'їзду Зеленського до Парижа в Києві пройшли маніфестації, учасники яких намалювали президенту «червоні лінії», відступивши за які Зеленський «міг би й не повертатися до Києва».
Друга проблема, яку потрібно було обговорити в Нормандському форматі, це довгостроковий контракт на транзит газу, який влаштовує Україну, але не вигідний Росії. Тут Київ перебував у більш вигідному становищі.
Переговори «нормандської четвірки» затягнулися. Це тривожило, чи зможе Зеленський встояти в дипломатичній битві з куди більш досвідченим суперником, чи не привезе він нашій країні остаточну капітуляцію. Однак підсумковий брифінг розвіяв багато страхів. З нього стало зрозуміло, що українська сторона, якщо й не змогла похитнути позиції Путіна, то своїх «окопів» точно не залишила.
По-перше, мовчання щодо умов газового транзиту свідчить щонайменше про відсутність конкретики, а це значить, що сторони не зуміли подолати протирічь. Також це означає ще й те, що позиції української сторони тут залишилися непорушними.
По-друге, під час підсумкового брифінгу сторони говорили абсолютно протилежні речі щодо політичної частини переговорів. Наприклад, Зеленський твердо заявив, що Україна залишиться унітарною країною. У відповідь на це Путін із втомленим виразом обличчя повторив тезу про необхідність ухвалення закону про особливий статус ОРДЛО. Цей закон де-факто означає саме федералізацію, оскільки, як уже йшлося вище, він передбачає широку автономію окремих районів Донбасу.
Крім того, Путін заявив про необхідність «прямого діалогу» з усіма учасниками конфлікту. Це означає переговори з лідерами бойовиків, що також суперечить попереднім заявам Зеленського.
Такі розбіжності означають, що українська сторона не перетнула «червоних ліній» і в цих важливих питаннях. Сторони залишилися «при своїх». Зрештою якби не попередні домовленості про обмін полоненими, збільшення кількості пунктів пропуску та додаткові зони для розведення протиборчих сил, можна було б відзначити, що учасники переговорів приїхали до Парижа познайомитися один із одним.
Однак сам факт цього знайомства вже несе в собі позитивні моменти. Нормандський формат, який мовчав три роки, перезапустився. Яку користь це принесе українській стороні і чи зможе Зеленський настільки ж гідно триматися й надалі, говорити поки зарано. Наразі Путін і Зеленський домовилися домовлятися – і це головний підсумок саміту 9 грудня.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло».
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»