Засідка для монобільшості: до чого готуються фракції опозиції у Верховній раді

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Процес перевантаження політичного порядку денного в 2019 році сягнув свого апогею наприкінці серпня – початку вересня. Усі традиційні політичні сили та їх незмінні багаторічні лідери просто зникли з радарів політичного життя суспільства.

Зникли у медійному аспекті, адже відтепер вся увага прикута до діяльності нового президента та його політичної сили у Верховній раді. Команді Володимира Зеленського вдалося легко і невимушено повністю взяти під контроль усі інститути влади.

Однак це не означає, що «старі» політичні сили кудись поділись. Вони лише обрали вичікувальну позицію. Події першого півріччя 2019 року вітчизняні політологи слушно називають «електоральним Майданом». Втім, як і після кожної революції, в думках громадян дуже швидко народжується скепсис та поступово відбуваються зворотні до ейфорії процеси. Тим паче, що цьому сприяє не завжди якісна комунікація влади із її виборцями, свідомо і несвідомо зроблені помилки.

Альтернативне партійне життя вирує серед позапарламентських політичних сил. Вони також опонують чинній владі та, як правило, перебувають в опозиції. Тоді як партії, які не увійшли до парламентської більшості, хоч і публічно перебувають в опозиції, проте намагаються знайти своє місце у вирі політичних змін, які стрімко відбуваються.

Чим живуть опозиційні партії, і яку роль вони зіграють у долі монокоаліції? Хто вже став на стежину непримиренної опозиційної сили, а хто готовий підставити плече? І що з цього вийде?

В глибокому підпіллі

Найбільш численна за кількістю народних депутатів після «Слуги народу» фракція «Опозиційна платформа – За життя»(43 мандати) поки що виявилася в найвигіднішому становищі серед інших політичних сил, які були обрані до нинішнього скликання парламенту. З одного боку, ОПЗЖ публічно прирікала себе на роль «найбільш опозиційної» політичної сили, як до минулої влади, так і до нової. З іншого боку, саме ця політична сила підтримує курс Володимира Зеленського та його політичної сили на вирішення конфлікту і встановлення миру на Донбасі. А крім того, публічно підтримує будь-які ініціативи правоохоронних органів у розслідуванні корупційних злочинів представниками попередньої влади.

ОПЗЖ можна зрозуміти: у разі повернення Донбасу і відновлення контролю України над кордонами тимчасово окупованих ОРДЛО, в разі проведення місцевих виборів на цих територіях – вони точно отримають додатковий електоральний ресурс. У майбутньому «Оппоблок» саме за рахунок тимчасово окупованих територій Донбасу зможе поліпшити свої позиції і в наступному скликанні Верховної ради. Поки що ця партія демонструє найбільш згуртовану риторику і дії, що говорить про серйозність їхніх намірів поборотися за майбутні голоси розчарованих прихильників «Слуги народу».

Останнє попередження влади: чим небезпечні протестні настрої в суспільствіЗгоду на формулу Штайнмаєра українці зустріли акціями протесту Ні капітуляції. У різних містах України громадяни досі продовжують протести.

Втім, у самій фракції не все так гладко. Існують суттєві протиріччя між кількома зацікавленими групами. Найбільш вірогідно, що група впливу, що орієнтована на інтереси олігарха Ріната Ахметова, спробує зіграти у свою політичну гру. І це може бути варіант створення нової політичної сили поза парламентом або «відгалуження» групи депутатів у чинному скликанні Верховної ради.

Партія «Батьківщина» також принишкла – її лідер Юлія Тимошенко намагається винайти нову формулу політичного існування. З одного боку, партії дуже потрібне фінансування, з іншого, занадто малі медійні ресурси для повноцінної опозиційної діяльності. Тож, інформація про перемовини із Офісом президента щодо можливого прем’єрства цілком в дусі самої лідерки «Батьківщини». Маючи у своєму розпорядженні фракцію з 26 народних депутатів у новій Верховній раді, Юлія Тимошенко не приховувала намірів увійти в коаліцію зі «Слугою народу» ще наприкінці серпня. Втім, поки що усі сигнали на зближення від Тимошенко нова влада ігнорує. Це може стати причиною дрейфу Тимошенко до інших опозиційних політсил. Наприклад, завдяки відносинам народного депутата Михайла Волинця з бізнес-середовищем Ріната Ахметова, «Батьківщина» підтримала акцію шахтарів за зарплатними заборгованостями. На тлі заяв самої Тимошенко щодо ринку електроенергетики в кулуарах парламенту активно говорять про те, що «Батьківщина» мігрує вбік Ахметова. Подібний сценарій імовірний ще й тому, що напередодні виборів Тимошенко зблизилася з ще одним давнім соратником Ахметова – олігархом Сергієм Тарутою. На позачергових виборах до Ради він пройшов другим номером до парламенту саме за списками «Батьківщини».

Не виключено, що в разі падіння рейтингів Володимира Зеленського та посилення відцентрових тенденцій всередині його фракції саме союз «Тимошенко-Ахметова» може стати тим новим «центром консолідації» для депутатів-мажоритарників зі «Слуги народу». Досить імовірний сценарій створення декількох депутатських груп, які створять своєрідний «блокувальний» парламентський редут для всіх ініціатив влади.

Фракція партії «Голос» у Верховній раді теж перейшла в опозицію до чинної влади. Ще наприкінці серпня в Офісі президента розглядалася ідея максимально широкого формату коаліції, в якій своє місце могли посісти «Голос» і «Батьківщина». Втім, непомірні апетити «Голосу», які претендували на низку ключових міністерств в Кабміні, також стали причиною припинення діалогу про можливе розширення коаліції.

Зараз партія на чолі з популярним лідером рокгрупи «Океан Ельзи» Святославом Вакарчуком активно шукає своє позиціонування і всіма методами намагається розширити електоральну базу. Зокрема, в «Голосі» одночасно захищають права ветеранів АТО і переселенців, критикують ініціативи влади щодо завершення конфлікту на Донбасі і пропонують розробити спільний план дій з питань реінтеграції в спеціально створеній парламентській комісії. Крім того, в «Голосі» взялися активно захищати права вчителів на гідну зарплату та заявили про свій намір створити альтернативну точку зору на запуск реформи ринку землі.

Однак навіть правильні інформаційні меседжі не дозволяють партії посісти хоч якесь значуще місце в нинішній системі ухвалення рішень. «Голос», як і «Батківщина», поки що залишилися за бортом політичних процесів, який майже на всіх рівнях заповнили собою представники пропрезидентської команди.

Зрештою найбільш непримиренну позицію до новообраної влади посідають представники і лідер партії «Європейська солідарність». Стосовно самого Петра Порошенка ДБР вже відкрило кілька кримінальних проваджень, проте п'ятий президент України ухиляється від допитів. В цілому правоохоронні органи активізували розслідування за корупційними справами представників попередньої влади, багато хто з яких прийшли на хвилі «революції Переваги» в якості близьких соратників Петра Порошенка.

Синдром груп впливу: як довго проіснує моноліт «Слуги народу»Як довго Володимиру Зеленському вдасться зберігати політичний вплив на парламентську команду своїх соратників? Чи спрацюють креативні кроки у збереженні монобільшості «Слуги народу» – прогнозував політолог Олександр Радчук.

Фракція «Європейської солідарності» використовує трибуну Верховної ради для гучних заяв і критики дій президента Володимира Зеленського та його команди. Розуміючи, що в форматі фракції у 25 мандатів істотного впливу в Раді не досягти, Петро Порошенко та його соратники сконцентрувалися на позапарламентської діяльності. Найбільш сприятлива тема, на якій вдається зберегти і примножити свою політичну вагу, це критика влади і участь в акціях протестів проти мирних ініціатив команди Зеленського з вирішення конфлікту на Донбасі. Саме Порошенко для патріотичного товариства є своєрідним символом боротьби за збереження державності і протистояння путінської Росії. Мовляв, при Порошенко Україна, хоч і не відвоювала свої території, але і не здала своїх національних інтересів. Тоді як діяльність нової влади в цьому питанні несе в собі ризики втрати державності.

Гра у голосування

Поки що фракції «Слуги народу» вистачає голосів, щоб ухвалити більшість узгоджених законопроектів. Щоправда, коли справа доходить до субвенцій з держбюджету або такого чутливого питання, як імперативний мандат, збої в голосуваннях відбуваються на рівні незгодних «з лінією партії» мажоритарників (яких, нагадаємо, всього 130).

Решта фракцій, хоча публічно і висловлюють своє опозиційне ставлення до ініціатив монобільшості, нерідко самі підтримують голосуванням важливі для країни і суспільства законопроекти. Зокрема, наприклад, сталося з голосуванням про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів. За зміни проголосували 373 нардепа: «Слуга народу» дали максимальну кількість голосів – 252, майже в повному складі проголосували «Батьківщина» – 23 з 24 нардепи, «Голос» – 19 з 20, «Європейська Солідарність» – 24 з 27. Єдина фракція, яка не дала жодного голосу, була «Опозиційна платформа – За життя». Крім того, документ підтримали депутатська група «За майбутнє», що наближена до інтересів Ігоря Коломойського (всі 22 нардепи), 33 із 34 позафракційних депутати.

Ще один важливий законопроект про зміни в кримінальному процесуальному законодавстві, який надає право НАБУ і ДБР самостійно прослуховувати фігурантів антикорупційних справ, крім нардепів з «Слуги народу» (234 голоси) підтримали більшість депутатів з інших фракцій: «Опозиційна платформа - За життя» дала 11 голосів з 44, «Європейська Солідарність» підтримала закон 20 голосами з 27, «Батьківщини» – 13 з 24, «Голос» – 15 з 20, депутатська група «За майбутнє» – 16 з 23 депутатів, позафракційні дали 21 голос.

У більшості ж інших важливих законопроектів опозиційні фракції не брали участі в голосуванні або голосували «проти». Зокрема, жодна з фракцій не дала голосів за ухвалення законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади». Головна мета документа – спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, а також підвищення відповідальності чиновників. Закон був ухвалений винятково завдяки голосам «Слуги народу» (голосувала не вся фракція - 224 нардепа) і 4-м позафракційним депутатам

Така ж доля чекала і на законопроект про судову реформу, який був внесений за ініціативою президента України. За документ №1008 проголосували тільки 219 з 252 «слуг народу» і 17 з 33 позафракційних депутатів. Закон вдалося ухвалити «на межі фолу» – всього 236-ма голосами. Для єдності монокоаліціі це голосування від 16 жовтня поточного року теж стало своєрідним «вододілом». Депутати нарікали на недосконалість законопроекту і відверто не хотіли поспіхом знову виконувати прямі вказівки Офісу президента.

Майже не дали голосів опозиційні фракції і за голосуванням в першому читанні за проєкт Держбюджету на 2020 рік. Цим документом було важливо підтримати уряд Олексія Гончарука, але «врятували» бюджет знову-таки завдяки фракції «Слуги народу». Вона дала 235 голосів з 252-х.

Перший місяць роботи Верховної ради: чим запам'яталися «слуги народу»29 серпня відбулося перше засідання Верховної ради 9-го скликання. За перший тиждень роботи депутати внесли більше законопроектів, ніж зазвичай за місяць.

Найімовірніше, з інших важливих законопроектів опозиційні фракції будуть так само категоричні. Майже у всіх із них є своє бачення процесів приватизації, запуску і реалізації реформи ринку землі, а так само рішення конфлікту на Донбасі. Вочевидь, що для внесення змін до Конституції про особливий статус Донбасу, які нова влада все-таки спробує реалізувати в рамках Мінських домовленостей і Нормандського формату, необхідних 300 голосів у Раді не знайдеться. Втім, існує ймовірність, що подібного роду питання команда Володимира Зеленського спробує реалізувати зовсім іншим шляхом – на Всеукраїнському референдумі.

Ефект «холодного душу»

Як і в будь-якій історії із завищеними очікуваннями, з часом «маятник» суспільних настроїв йде в протилежний бік. Саме в цей період влада відчуває бажання «закрутити гайки» або навпаки – знайти нових союзників для роботи над помилками.

В свою чергу, цей час опозиційні політичні сили використовують для пошуку нових помилок і підстав для розширення своєї електоральної підтримки серед потенційних виборців. У випадку з падінням рейтингів «Слуги народу» перші сигнали зміни суспільних трендів відбудеться вже в наступному році, під час проведення місцевих виборів.

Втім, як «старим», так і «новим» політикам доведеться вигадувати нові способи залучення уваги своїх виборців.

Зараз же для парламентських партій найбільш вдала стратегія – спостерігати за помилками влади і розвивати власну комунікацію з виборцями. З падінням рейтингів «Слуги народу» розпочнеться поступовий пошук альтернатив на політичному ринку. Тим партіям, які захочуть отримати ще один шанс вийти або залишитися у великій українській політиці, доведеться діяти рішуче, побудувати власну систему донесення меседжів для своєї аудиторії, а також застосувати нові підходи в пошуку джерел фінансування.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...