Імідж політика – цілком вимірювана в грошових знаках величина. Десятки й сотні тисяч доларів, а інколи й мільйони «вічнозелених» грошей щорічно вкладаються багатьма політиками у формування власного позитивного іміджу.
На кону політична кар’єра, посади, вплив, влада. У випадку з народними обранцями – ще й бонусом славнозвісна депутатська недоторканність. Найбільша загроза для іміджу політика – інформаційний напад, який призведе до розголосу та падіння рейтингів. Особлива небезпека – напередодні будь-яких виборів. І навіть якщо в оприлюдненій негативній інформації є зацікавлені сторони, а самі дані абсолютно правдиві, політик ніколи не визнає цього. І, звісно, заявить про «наклеп» проти нього.
У багатьох випадках саме журналісти та блогери стають запеклими «ворогами» політиків. Дехто з них намагається вирішити неприємну для себе ситуацію зі ЗМІ кулуарно, інші – переходять у наступ. Часом, як це вже було неодноразово в історії незалежної України, намагаються створити атмосферу страху, щоб не дати можливості для подальшого поширення невигідної їм інформації. На жаль, в Україні не раз траплялися вбивства журналістів саме через їхню професійну діяльність. І попри резонанс, більшість цих злочинів не розслідувані. Що говорить про неймовірну впливовість тих, хто міг виступати замовниками таких вбивств.
Наразі українські парламентарі вкотре заговорили про криміналізацію такого порушення, як наклеп. До чого це призведе та які мотиви нардепів, проаналізуймо разом.
Кому потрібен новий закон?
Проект закону №9306 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за наклеп» підготували та внесли троє народних депутатів із фракції БПП – УДАРівці Микола Паламарчук, Артур Палатний, Олег Велікін.
Закон про криміналізацію наклепу: до чого тут КК РФ та в чому небезпекаУ ВР ініціювали закон щодо встановлення відповідальності за наклеп, який передбачає тюремне ув’язнення.
Автори документу пояснюють необхідність запровадження кримінальної відповідальності тим, що українські журналісти часто плутають свободу слова зі вседозволеністю. У пояснювальній записці вони наводять приклади відповідного законодавства про відповідальність за наклеп у різних країнах світу. Наприклад, у США покарання за наклеп може сягати штрафу в 250 тисяч доларів, у Франції – 45 тисяч євро та позбавленням свободи терміном до 5 років.
Автори законодавчої ініціативи пропонують криміналізувати умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її репутацію. Такі дії в разі доведення умислу в суді пропонується карати штрафами від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400-8500 гривень), виправними роботами до одного року або обмеженням волі до двох років.
Однак якщо особа вчиняє ті самі дії шляхом публічного демонстрування в творах, у засобах масової інформації або в інтернеті, її пропонують карати штрафом у розмірі від п'ятисот до тисячі п'ятисот (8500-25500 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправними роботами терміном від одного до двох років або обмеженням волі терміном від двох до п'яти років!
Звісно, така історія не могла залишитися поза увагою медіаспільноти. Тим паче, що відповідні законодавчі ініціативи вже неодноразово з’являлися в стінах парламенту й мали чималий резонанс не лише всередині України, але й далеко за її межами.
Схоже, що й цього разу ситуація може повторитися. Цікаво те, що і у фракції БПП, і в Адміністрації президента відхрестилися від законодавчої творчості своїх колег. Так, прес-секретар глави держави Святослав Цеголко підтвердив, що президент не підтримує відповідної законодавчої ініціативи. Таку саму думку висловив і керівник фракції БПП Артур Герасимов, заявивши, що такий законопроект не обговорювався на засіданні фракції й не є її позицією.
В чому ж тоді причина такої несподіваної уваги нардепів до врегулювання питання про умисне поширення неправдивої інформації? Тут варто детальніше зупинитися на самій пояснювальній записці до документа. В ньому, зокрема, наводиться приклад «наклепницької» діяльності журналістів, які поширювали інформацію про ймовірну причетність одного з народних депутатів до резонансного вбивства активістки Катерини Гандзюк. Цікаво, що прізвище та ім’я одного із ініціаторів законопроекту про наклеп співпадає з оприлюдненими журналістами даними його екс-помічника, якого підозрюють у причетності до вбивства громадської активістки.
Боротьба із вітряками
Шанси на ухвалення законопроекту невисокі. Якщо його не підтримає найбільша пропрезидентська фракція, знайти достатню кількість голосів буде вкрай складно. Проте сама поява такого документа – це вже сигнал про готовність певної частини політиків діяти авторитарними методами для встановлення впливу на громадську думку.
У Раді хочуть саджати до в'язниці за наклеп. Повернення до радянщини?Нардеп, що фігурує у справі Гандзюк, пропонує ВР закон щодо встановлення відповідальності за наклеп, який передбачає тюремне ув’язнення.
Кримінальна відповідальність за наклеп була передбачена в радянському Кримінальному кодексі ще 1960 року. Лише в 2001 році криміналізація за наклеп скасовувалася з ухваленням нового Кримінального кодексу. Після цього нардепи кілька разів намагалися повернути норму про наклеп у поле кримінальної відповідальності.
Найгучніші випадки ставалися як до, так і після Революції Гідності. Так, у 2012 році резонансною подією стало ухвлення в першому читанні та за основу законопроекта народного депутата від Партії регіонів Віталія Журавського – за повернення кримінальної відповідальності за наклеп проголосували 244 нардепа. Дехто з них був обраний згодом і на позачергових виборах 2014 року. Щоправда, через суспільний резонанс сам Журавський вимушений був виправляти свою недалекоглядність і вносити постанову про скасування рішення Верховної Ради щодо законопроекту.
Ще жорсткіші норми були передбачені в так званих «диктаторських законах» від 16 січня 2014 року – в розпал Революції Гідності. Тоді нардепи намагалися в будь-який спосіб «приструнити» свободу слова саме запровадженням кримінальної відповідальності за таке поняття, як «наклеп». Закон був «списаний» із відповідних норм російського законодавства, щоправда, трохи в пом’якшеній формі. Так, тодішні «регіонали» Вадим Колесніченко та Олександр Олійник у відповідному законопроекті зафіксували, що як покарання передбачений «штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи терміномдо двохсот годин, або виправні роботи терміном до одного року». «Диктаторські закони» від 16 січня були скасовані вже 28 січня 2014 року.
В квітні 2016-го з ініціативою криміналізувати відповідальність за наклеп виступив народний депутат від «Народного фронту» Сергій Пашинський. Трохи згодом, у серпні 2016-го, народний депутат Євгеній Мураєв вніс до Верховної Ради законопроект №5034 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України (щодо уточнення відповідальності за вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи)». Цей документ також пропонував доповнити ККУ новими статтями 151-1 та 151-2, що встановлювали кримінальну відповідальність за наклеп та образу відповідно.
Жоден із усіх цих законопроектів та ініціатив не став повноцінними документами, за якими б і справді карали за наклеп. Втім, щоразу їхня поява символізувала наміри нардепів скоріше створити механізми тиску на свободу слова, запровадивши необхідну норму як інструмент цензури. Проти таких дій виступали й міжнародні організації.
Свобода слова в умовах гібридної війни
Цікаво, що крім криміналізації поняття «наклеп», народні депутати намагаються обмежити свободу слова й у інший спосіб. Заради справедливості варто зазначити, що часто такі ініціативи мають практичний характер, адже йдеться про захист національних інтересів. Зокрема, в питанні протистояння гібридній інформаційній війні з Кремлем.
На особистому контролі: які обіцянки політики дають після резонансних злочинівПісля смерті активістки Катерини Гандзюк політики знову повернулися до звичних тез про необхідність знайти і покарати винних.
Поки громадськість обговорює питання криміналізації за наклеп, у Верховній Раді реєструють й інші, не менш неоднозначні документи. Так, на початку листопада спільними зусиллями фракцій «Народного фронту» та БПП був зареєстрований законопроект №9275 «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору».
Документ покликаний на захист інформаційного поля та попередження терористичних загроз. Втім, формулювання ув пояснювальній записці до законопроекту знову наштовхують на роздуми про ту ж саму контрольовану цензуру. «Останнім часом окремі засоби масової інформації, прикриваючись конституційними гарантіями права особи на свободу думки й слова, вільне висловлення своїх поглядів і переконань, поширюють інформацію, що виправдовує окупацію території України, збройну агресію проти нашої держави, створює позитивний імідж держави-агресора – Російської Федерації, тим самим надаючи сприяння терористичній діяльності та здійснюючи дестабілізаційний вплив на суспільно-економічну та політичну ситуацію в Україні, деструктивний вплив і маніпулювання суспільною свідомістю нації. Це зумовлює потребу в запобіганні та нейтралізації таких терористичних викликів», – пояснюють автори необхідність появи законопроекту.
Додатковою поправкою до документу пропонується надати Верховній Раді виключне право пропонувати Раді безпеки перелік медіа, до яких мають застосовуватися санкції. Це досить таки небезпечна практика, адже залишається незрозумілим, хто і за якими критеріями визначатиме, які ЗМІ можуть потрапити до санкційного списку. Тобто під «терористичну загрозу» можуть потрапити будь-які записи, в яких, наприклад, нейтрально згадуються події на непідконтрольній території ОРДЛО.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»