На межі колапсу: що буде з Мінськими угодами

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Нещодавно плану з мирного врегулювання ситуації на Донбасі виповнилося 4 роки. Саме стільки засідає Тристороння контактна група в Мінську. Й саме на неї поки що покладена головна місія зі встановлення миру на сході України.

Однак ситуація парадоксальним чином не лише зайшла в глухий кут, але й, схоже, вийшла на новий рівень абсурдності. Мінські угоди не виконують покладених на них функцій: після чергових перемовин про встановлення режиму тиші контрольовані Росією бойовики порушують його вже наступного дня й знову стріляють із забороненої зброї. Жодного відведення зброї на встановлену домовленостями відстань так і не відбулося, обмін полоненими відбувається вкрай рідко, не кажучи вже про те, що Україна не може повернути контроль над своїм державним кордоном.

Черговим свідченням безпорадності Мінського формату став вихід із групи перемовин представника України в Тристоронній контактній групі з питань Донбасу, екс-президента Леоніда Кучми. Офіційна версія – через досягнення «критичного віку». Йдеться про 80-річний ювілей, який нещодавно відсвяткував другий президент України.

Інша версія – Леонід Кучма розуміє всю подальшу безперспективність продовження роботи Тристоронньої контактної групи й вирішив просто припинити здійснювати зайві зусилля. Хоча в публічній площині заявляє про необхідність продовжувати роботу в межах Мінських угод.

Воднос російські ЗМІ вже висловили припущення, що місце Леоніда Кучми може посісти третій президент Віктор Ющенко. Ця інформація викликала неабиякий сплеск сарказму та гумористичних коментарів українського сегмента користувачів соцмереж. Та поки що інформація не підтвердилася.

Серед імовірних наступників Леоніда Кучми називають заступницю голови Верховної ради Ірину Геращенко, яка очолює українську делегацію в гуманітарній підгрупі, й радника нинішнього президента України Руслана Демченка, який раніше працював в. о. голови МЗС України. До слова, коментуючи інформацію про свого наступника, Кучма називав саме прізвище Демченка серед імовірних кандидатів.

На чому тримаються угоди?

Українські політики дуже обережно коментують усе, що пов’язано з Мінськими угодами. Зрозуміти логіку й настрої переговорного процесу пересічному українцю складно. Однак уже зараз очевидно, що Мінські угоди тримаються на страхах української влади та необхідності збереження останнього контактного майданчика для обміну полоненими.

Чотири роки Мінським угодам. Що пропонував «мирний план» і чого чекати далі?Чотири роки тому, 8 липня 2014 року, президент запевнив, що мирний план урегулювання ситуації на Донбасі буде реалізований.

Цікаво, що саме цей майданчик дуже вдало використовує в своїй політичній грі один із найбільш демонізованих українських політиків – Віктор Медведчук. Він має безпосередній контакт зі своїм кумом – президентом РФ Володимиром Путіним, може безперешкодно літати напряму з Києва до Москви й назад. Враховуючи останні події, рішення та заяви Медведчука, цілком імовірно, що продовження Мінських угод є такою собі «політичною пропозицією» для чинної влади.

Цікавим був і коментар представника України в підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах Євгена Марчука щодо важливості збереження Мінського формату. Зокрема, він застеріг від перенесення переговорів із Мінська на інший майданчик, адже вважає, що саме переговори в Мінську «утримують Білорусь у відносинах з Україною». І якщо відбудуться якісь зміни, Білорусь може стати ще одним потенційним ворогом України, адже білоруський президент Олександр Лукашенко повністю координує свої дії з Кремлем. Не зайвим буде згадати й той факт, що Марчук колись був один із лідерів виборчого списку партії СДПУ(о) разом із тим самим Віктором Медведчуком.

Не чіпати перед виборами

Важливим зауваженням є й те, що раніше Мінські угоди та відсутність прогресу з їх виконанням пов’язували з продовженням санкцій західних країн щодо Росії. Мовляв, не буде Мінського формату – з Росії будуть зняті економічні санкції. Проте ситуація останніх років доводить, що це зовсім не так. Злочини політичного режиму Путіна вже давно переросли своїми масштабами напад на Україну, анексію Криму та підтримку сепаратистських утворень «ДНР» та «ЛНР» на захоплених територіях Донецької та Луганської областей.

І все ж українські політики не наважуються змінити своє ставлення до Мінських угод. На початку жовтня парламент підтримав пролонгацію закону №9153 про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей до 31 грудня 2019 року.

«Вибори» в ОРДЛО: що робити з Мінськими домовленостямиУ Кремлі вирішили призначити так звані вибори в ОРДЛО на 11 листопада. Це пряме порушення Мінських угод. Як реагувати Україні, міркували експерти

Це означає, що тему ефективності подальшого виконання Мінських угод намагатимуться не зачіпати щонайменше до проведення президентських виборів навесні 2019 року. Звісно, такий план є зручним і для наших північних сусідів, які намагатимуться використати цей час на свою користь. Перш за все впливаючи на внутрішню розстановку політичних сил – особливий акцент робиться на парламентських виборах 2019 року.

У контексті голосування за пролонгацію особливого статусу є особливо цікавим те, які саме фракції підтримали цей закон. 245 зелених кнопок на пультах народних депутатів у сесійній залі натисли представники «Народного фронту», БПП, групи «Воля народу», «Відродження» та «Опозиційного блоку». Проти ідеї пролонгувати закон виступили фракції «Батьківщини», «Самопомочі» та Радикальної партії Олега Ляшка.

Вийти з Мінського формату?

Чи можна взагалі припинити будь-які перемовини в Мінську? Так, звісно. Втім, без належної альтернативи робити такий крок буде вкрай необачно. Зрозуміло одне – Росія не погоджується на розширення формату, в якому би брали участь представники США. Головна мета Кремля в Мінську – змусити Україну піти на будь-які поступки, а найголовніше – визнати маріонеткову «владу» в так званих «ДНР» та «ЛНР».

Україна ризикує в усіх випадках – і пролонгуючи закон про особливий статус, і зберігаючи формат Мінських угод, і в разі виходу з перемовин. Адже поки що угоди – зручне прикриття для Кремля, щоб тримати в напрузі українську владу. В будь-який зручний час Росія може погодитися виконати частину умов Мінських угод й повернути ОРДЛО до складу України. З усіма тамтешніми проблемами, руйнуваннями, амністованими бойовиками, та ще й на умовах особливого статусу. І навіть присутність миротворців на Донбасі не змінить подальших експансіоністських планів Кремля.

Чому Кучма пішов із переговорного процесу та що буде з Мінськими угодами?Другий президент України, один із підписантів Мінських домовленостей Леонід Кучма вийшов із переговорної групи.

Такий сценарій може відбутися в тому разі, якщо до нового парламенту увійдуть політичні партії з проросійськими позиціями. Якщо відбудеться повернення ОРДЛО, українцям розповідатимуть про «довгоочікуваний мир», але забуватимуть сказати про весь той комплекс проблем, з яким доведеться мати справу всій країні. Тим часом із Росії таки можуть зняти санкції, принаймні формальних причин для їх продовження, крім анексованого Криму, не буде. І навіть у разі спротиву окремих держав вирішення питання з Донбасом гарантує Кремлю нову переговорну позицію щодо його подальшого геополітичного позиціонування.

Саме тому триматися за Мінські угоди вже зараз немає жодного сенсу. Вони породжують лише більші проблеми. Щоправда, напередодні виборів у 2019 році нинішні політики, які мають владні повноваження, навряд чи підуть на такий крок, як вихід із Мінського формату.

Поки що єдина альтернатива – наполягати на введенні повномасштабної миротворчої місії ООН, наявність якої може сприяти вирішенню більш нагальних проблем – припиненню вогню та виведення ворожих військ із тимчасово окупованих територій Донбасу. В цей самий час варто звернути більшу увагу на розвиток і зростання економіки та набрати геополітичної ваги. Із слабкою країною ніхто не рахуватиметься – ані вороги, ані друзі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: