Раптовий Медведчук. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Якось раптом його стало дуже багато. Медведук вступає до партії Рабіновича. Медведчук погрожує авторам фільму про Стуса. Медведчук купив телеканал 112, а NewsOne у нього й так був. Медведчук прибирає з телеканалу 112 ефіри «Радіо Свобода». Дружина Медведчука презентує свій проект на каналі 1+1 у центрі Києва, поруч із місцями перших убивств взимку 2014 року.

Це не рахуючи постійного цитування путінського кума в численних проросійських медіа, які спокійно працюють в Україні: «Медведчук розкритикував реформу правопису» або «Медведчук: боротися з «Північним потоком-2» марно». Та й інші ЗМІ не гребують годуватися з тієї ж руки. Дослідження Інституту масової інформації показало, що в липні 2018 року 30% політичної «джинси» в Україні склали матеріали від Медведчука та його партії «За життя». Навіть у, здавалося б, усюдисущої Тимошенко лише 7%.

Вибори-2019: як проявляють себе в передвиборчих перегонах екс-регіоналиДо виборів залишилося небагато часу, тому боротьба за виборця вже почалася. Про передвиборчі тенденції говорили експерти.

Ще взимку під час Майдану всім було очевидно, що Віктор Медведчук такий самий винуватець відкритого розвороту до Росії, як і Янукович. 22 листопада куми зустрілися в Санкт-Петербурзі, де Медведчук доповів Путіну про ситуацію в країні після відмови від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом і пообіцяв «впоратися з ситуацією». Віддаючи належне його заслугам, в грудні 2013 року до медведчуківського маєтку заїжджав «Автомайдан» на зворотному шляху з Межигір'я й трохи похитав паркан. «Ані залякати, ані зупинити мене не вийде, – відповів тоді розлючений Медведчук. – Я і рух «Український вибір» будемо активно, всіма законними способами боротися за наші православно-слов'янські цінності, за дружбу та економічне співробітництво з Росією...». І додав: « Їм хочеться воювати? Я воювати вмію. У нас достатньо сил і можливостей, щоб відстояти наші погляди й переконання». Тоді слова про війну вже звучали як недвозначна загроза, але все-таки метафора. Кому могло спасти на думку, що скоро почнеться справжнісінька війна, в якій сторона фронту, обрана довіреною особою Путіна, не викликатиме сумнівів.

Після втечі Януковича Медведчук на певний час з України поїхав і, здавалося, осяде десь на Рубльовці поруч з іншими втікачами. Але наприкінці червня 2014 року він з'явився як «представник «ДНР» та «ЛНР» у переговорах з Києвом та ОБСЄ», як його охарактеризували російські ЗМІ. У Мінському процесі він уже представник України «з питань гуманітарного характеру». Власне, тоді й відбулося ледь не тріумфальне повернення Віктора Медведчука. Поданий він був постмайданному суспільству як цінний спільний актив Кремля й Банкової, унікальний доступ якого до вух обох президентів дозволяє досягати дивовижних результатів, зокрема щодо обміну полоненими. А полонені – це святе, тут навіть дуже мутний «генерал-полковник» Володимир Рубан отримав карт-бланш, що вже говорити про людину, яку запросто приймає сам Путін. На Банковій побачили в цьому рідкісну перевагу й не змогли, не схотіли, та й просто на думку, очевидно, не спало категорично відмовитися мати справу з відвертим ворогом. Ба більше, його наділили статусом власного представника.

Абсурд і політзамовлення: у Медведчука відповіли на підозри ЛуценкаУкраїнський вибір, головою якого є Віктор Медведчук, назвав заяви генпрокурора Луценка щодо причетності руху до планів Савченко та Рубана вчинити терористичні акти та держпереворот політичним замовленням та абсурдом.

Феномен Медведчука якраз і полягає не в якостях цього діяча, а в тому, що незважаючи на ці якості, багато хто – від Банкової до кінопродакшена й дрібних редакцій – вважають за можливе, хтось і приємним, тиснути йому руку, значитися партнером, працювати з ним і на нього, брати його гроші, догідливо надавати різного роду послуги. Однієї історії з адвокатством на процесі Василя Стуса було достатньо, щоб у незалежній Україні Медведчука зневажали до кінця днів. Але ні, пішла прекрасна кар'єра, увінчана посадами парламентського віце-спікера, глави президентської адміністрації та члена Вищої ради юстиції. Він і в цій якості додав собі прохідних балів до пекла, при цьому все одно залишився одним із найвпливовіших людей в Україні. Але й кремлівське кумівство під час війни з Росією не викинуло, нарешті, Медведчука з країни, а навпаки, лише підкреслило все убозтво його тутешніх партнерів і підрядників.

Адже це простий тест: якщо тут можливий Медведчук, Україна неможлива. Зараз він не лише можливий, у нього справжній ренесанс. Кому за це подякувати?

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...