Ігри з компроматом – улюблений спосіб потопити конкурента в українській політиці. Особливо цей метод політичного протиборства активізувався з розвитком сучасних технологій. Сучасні гаджети та можливість ведення цифрового аудіо- та відеозапису надає розширені можливості «спіймати на гарячому» політика, чиновника, нардепа чи суддю й так само швидко поширити ці матеріали на різних сервісах за допомогою інтернету.
Тим часом, якщо раніше будь-який скандал чи гучний викривальний камінг-аут супроводжувався значним резонансом та суттєвими наслідками для іміджу політика, то нині ситуація змінилась. Інформатизація суспільства зіграла злий жарт зі збирачами компроматів – суспільство стало швидко забувати навіть дуже резонансні факти із життя того чи іншого політика. До того ж навіть оприлюднений компромат згодом можна «підчистити» чи скоригувати завдяки зусиллям вправних хакерів та фахівців із антикризових комунікацій.
Однак традиція збору компроматів міцно засіла в головах сучасних українських політиків. Попри дружні зв’язки, навіть соратники з однієї політичної сили не гребують зібрати трохи компрометуючих фактів про своїх колег. А раптом знадобиться? Ніколи не знаєш. Не кажучи вже про політичних конкурентів.
Наскільки вагомий компромат на Холодницького та що може йому загрожувати?НАБУ оприлюднило фрагменти розсекречених матеріалів негласних слідчих дій, проведених у робочому кабінеті керівника САП Назара Холодницького.
Останній гучний випадок із використанням таємно записаних даних стався в кабінеті антикорупційного прокурора Назара Холодницького. Оприлюднення записів мало б збурити громадськість – із подробицями розмов прокурора тепер може ознайомитися кожен охочий. Звісно, тепер ці записи можуть стати причиною відставки Холодницького. Та особливої шкоди вони завдали іміджу антикорупційних органів. У пересічних громадян виникає цілком слушне запитання: чому немає притомних результатів розслідувань та навіщо тоді платити величезні зарплати представникам антикорупційних органів? У представників останніх є досить суттєвий аргумент на свою користь – оприлюднені дані є нічим іншим, як спробою тиску та цілеспрямованою акцією із заплямування іміджу цих структур. А відсутність результатів розслідувань начебто пов’язана з відсутністю антикорупційного суду, який мав би неупереджено та професійно розглядати зібрані прокурорами та детективами докази.
Традиції національного політичного компромату
Мабуть, найгучніша справа з оприлюдненням компромату в сучасній українській політиці – так звані «плівки Мельниченка». Восени 2000 року народний депутат та очільник СПУ Олександр Мороз оприлюднив записи телефонних розмов, зроблених колишнім співробітником Служби охорони президента майором Миколою Мельниченком. На плівках начебто були зафіксовані розмови тодішнього президента Леоніда Кучми, глави Адміністрації президента Володимира Литвина, очільника МВС Юрія Кравченка та голови СБУ Леоніда Деркача. Саме на цих плівках високопоставлені політики обговорюють діяльність журналіста Георгія Гонгадзе й саме ці матеріали могли б стати доказами в розкритті справи його зникнення та вбивства. Однак замовників і досі не викрили, і це при тому, що експертиза підтвердила, що «плівки Мельниченка» – таки не монтаж.
Які ж політичні наслідки цього гучного оприлюднення компромату? Однозначно, він серйозно вплинув на імідж Леоніда Кучми й спричинив бурхливу реакцію в суспільстві. Акції «Україна без Кучми» стали передвісниками подій 2004 року, відомих як Помаранчева революція.
Насправді, в розвинутих країнах зі сталими політичними традиціями та інституціями такий компромат мав би однозначно призвести до процедури імпічменту президента. І це лише політичні наслідки. Якими мали би бути правові – невідомо, адже притомного розслідування «справи Гонгадзе», скоріш за все, годі очікувати.
Випадків із оприлюдненням компромату задля боротьби з політичними опонентами в українській політичній історії було вдосталь. У 2009 році тодішній лідер Партії регіонів Віктор Янукович зробив несподівану заяву про те, що очолювана ним політична сила виходить із переговорного процесу з об’єднання в одну коаліцію з командою БЮТ. Секретні протоколи, які мали бути підписані разом з угодою про створення більшості в парламенті, передбачали поділ влади на двох, скасування виборності посади президента. Такий камінг-аут суттєво зруйнував наміри лідерки «Батьківщини» Юлії Тимошенко та підточив її рейтинги. Адже вона ретельно приховувала факт цих переговорів.
Арешт Савченко: чого чекати далі та чим усе може закінчитися?Суд має обрати запобіжний захід для Савченко. Сторона звинувачення наполягає на арешті для народного депутата без права внесення застави. Сама Савченко оголосила про початок голодування. Оцінили події експерти.
Ще один гучний скандал – «справа нардепів-педофілів», які начебто ґвалтували дітей у таборі «Артек». Ця справа також не мала жодних юридичних наслідків, хоча й спричинила резонанс у суспільстві.
Вже після 2014 року українці стали свідками цілої низки викривальних сюжетів та оприлюднених компроматів проти чинних політиків. Так, прямо в залі парламенту колишній генпрокурор Віктор Шокін оприлюднив відео, в якому народний депутат від Радикальної партії Ігор Мосійчук вимагав хабара за сприяння в певних справах. І хоч депутати й проголосували за зняття недоторканності з Мосійчука, вже за кілька місяців Вищий адміністративний суд України визнав незаконною постанову Верховної Ради про зняття депутатської недоторканності та арешт народного депутата. Справа завершилася нічим.
Погрожує викласти в мережу записи своїх розмов із першими особами держави і народний депутат Олександр Онищенко, проти якого відкрита справа в підозрі у держзраді. Нині він живе за кордоном і натякає на наявність величезного компромату, в тому числі й на чинного президента Петра Порошенка. Чи дійсно це так – поки невідомо.
Оприлюднений компромат спецагента НАБУ Катерини, який начебто доводить причетність нардепа з фракції БПП Борислава Розенблата до корупційних оборудок із незаконним видобутком бурштину, крім розголосу й зняття недоторканності з народного обранця, не мав продовження. Ба більше, очільник ГПУ оприлюднив дані агентів НАБУ під прикриттям, тож відтепер провокувати потенційних корупціонерів-можновладців стало набагато складніше.
Оприлюднення відеозаписів про підготовку до терактів та державного перевороту в Україні шокувало все суспільство й таки змусило зняти депутатську недоторканність та затримати прямо у Верховній Раді нардепа, володарку звання «Героя України» Надію Савченко. Саме в цій справі оприлюднення компромату досягло 100% цілі. Втім, про політичні наслідки судового процесу над Савченко говорити зарано.
Хлопчик, який кричав «Вовк!»
Незвжаючи на те, що наближається виборчий сезон, як політична технологія «зливи» компроматів навряд чи матимуть такий потужний ефект на сприйняття політиків, як це було в минулі роки.
Піар-шоу навколо «бурштинової справи»: що загрожує Полякову та яку лінію захисту обрав нардепПолітолог пояснив, чому підозрюваний нардеп Максим Поляков заявляє про компромат на очільника НАБУ, й оцінив ситуацію з носінням електронного браслета.
Так, дійсно: компрометуючі подробиці про корупційну чи якусь іншу діяльність можуть з’являтися повсякчас, однак, як у казці про хлопчика, який кричав «Вовк!», із часом громадяни просто перестають звертати увагу на такі випадки. Адже, якщо проаналізувати вищезгадані випадки з поширенням, здавалося б, найбруднішого компромату, суттєві наслідки для політичної кар’єри багатьох фігурантів «зливів» так і не настали. Виборці мають коротку політичну пам’ять і здатні «вибачати» навіть найогидніші вчинки своїх обранців.
Та менше з тим, основна мета оприлюднення компроматів – формальний привід для певних кадрових рішень. Ідеться про звільнення з посад чи навіть створення негативного іміджу для інституції, яка стала жертвою оприлюдненого компромату.
Ще одна особливість нинішніх «війн компроматів» полягає в тому, що вони не надто масштабуються в різноманітних медіа. В основному йдеться про сегмент інтернет-ресурсів та соціальних мереж, а саме на цих майданчиках інформація циркулює з неймовірною швидкістю, але так само швидко «забувається» користувачами.
Набагато небезпечнішим стане використання компромату на телевізійних екранах, а ще краще – в прямих ефірах. Ефект несподіванки, помножений на масштаб медійного покриття одного з центральних телеканалів, може стати справжньою інформаційною бомбою. На жаль для суспільства й на щастя для фігурантів компрометуючих матеріалів, скандали, які відбувалися раніше, навряд чи в майбутньому зможуть бути ефективно використані вдруге.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»