Майбутній президент України: співак, «принцеса» чи силовик

Читать на русском
Максим Кречетовжурналіст, блогер

Передвиборчий рік для України – це завжди дуже нервовий період. Особливо коли через рік пройдуть і президентські (в березні), і парламентські (в жовтні) вибори. А особливо, коли ставки на ці вибори роблять не лише українські олігархічні групи, але й Кремль із Білим домом, і Брюссель на додачу.

Політологи залежно від їхньої заангажованості штабами того чи іншого кандидата висувають найрізноманітніші версії про конфігурацію та результати майбутніх змагань за офіс на Банковій. Але всі вони єдині в тому, що трусити нас почне вже з березня й усі попередні «Шатуни» (в народі – розгойдування «собачих будок») видадуться нам дитячим лементом.

Юлю на царство?

Відразу кілька опитувань віддають сьогодні перше місце в президентських рейтингах Юлії Тимошенко. Соціологічне дослідження, проведене фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова, пророкують Юлії Володимирівні 8,7% голосів виборців. Її опоненту й за сумісництвом чинному президенту Петру Порошенку свій голос, за версією згаданих соціологів, готові віддати 7,6% українців. Питання перше: чи можна з такими показниками вважатися лідерами нації? Результати опитування соціологічної групи «Рейтинг» серед респондентів, які визначилися в своїх політичних симпатія, концептуально не змінюють ситуацію: за Тимошенко готові голосувати 15,8%, за Порошенка – 13,8%.

Вибори-2019: соціологи назвали лідерів президентського рейтингуЛідерами президентського рейтингу в Україні є голова ВО Батьківщина й очільниця однойменної парламентської фракції Юлія Тимошенко, а також чинний президент країни Петро Порошенко.

Питання друге: чи можна назвати цих двох політиків «новими обличчями»? Питання це виникло навіть не саме по собі, а з результатів цих же соціологічних досліджень: дві третини виборців України (67%) вважають, що країна потребує саме нових політичних лідерів, і лише 19%, що такі лідери (тобто нові) вже є. Та, що прийшла в політику 20 років тому під крилом екс-прем'єр-міністра Павла Лазаренка, «газова принцеса» (так тоді називали Юлію Тимошенко) ніяк не може називатися «новим обличчям». Кількість політичних «договорняків» і «кидків», в яких взяла участь Юлія Володимирівна (а Юлею, як раніше, її називають уже лише люди старшого віку) сьогодні хоч греблю гати. Колишній член фракції Віктора Медведчука з 1998 року (СДПУ(о)), співзасновник Партії регіонів, близький до Миколи Азарова політик, «політичний син» Володимира Литвина й заклятий соратник Віктора Ющенка – все це про Петра Порошенка – також не може вважатися свіжим обличчям в українській політиці навіть із великою натяжкою.

Нові обличчя

Отже, «нові обличчя»: цей запит уже дав надію на владу багатьом відомим людям, а заодне й солідний заробіток багатьом політтехнологам. У згаданих дослідженнях до числа «нових облич» потрапили (прости, Господи) харків'яни Євген Мураєв і Вадим Рабінович. Ну, перший хоч відносно молодий (хоч чутки й пов'язують його ім'я зі старим втікачем Азаровим), але другий гримів і кілька десятків років тому, але тоді ще просто не було політичного запиту на настільки талановитого оратора «про все й ні про що». До речі, політологи розмістили їхню партію «За життя» в найбільш ліву частину політичного спектра України, де вони зайняли місце комуністів (так і хочеться додати – так званих). Трішки правіше «Опоблок», а ще трохи правіше – конкурент Рабіновича з ораторського мистецтва Олег Ляшко зі своїми радикалами. Втім, його новим обличчям не вважав ніхто з опитаних, однак серед тих, хто вирішив голосувати на майбутніх виборах, 6% готові віддати голос саме за РПЛ. І якщо вже говорити про партійні рейтинги, а не про президентські, то в «За життя» ще більше прихильників – 8,8%. Прочитавши ці дані (та й щодо інших політичних сил), особисто в мене бажання емігрувати значно посилилося...

Виборчий бар’єр: як встановити межу між популізмом та диктатурою олігархівЗміна виборчого бар’єра може стати суттєвим дискусійним питанням у підготовці до наступних парламентських виборів. Чому – розповів політолог Олександр Радчук.

А тепер, власне, до нових облич. Ними заведено вважати сьогодні вокаліста Святослава Вакарчука та коміка Володимира Зеленського. Першому соцгрупа «Рейтинг» дає третє місце в президентському рейтингу з показником 9,6%. Політична партія другого (за назвою серіалу – «Слуга народу»), згідно з даними опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, серед тих, хто вирішив іти на парламентські вибори, набирає 4% (лише на 1% менше прохідного бар'єру, але ж до виборів до ВР ще 22 місяці). Наскільки вони нові? Вакарчук активно брав участь у підтримці кандидата в президенти Леоніда Кучми в 1999 році. Потім так само активно на першому Майдані підтримував Ющенка, виступав (щоправда, вже під кінець) другого Майдану. Рік він пробув народним депутатом (з 2007 до 2008), куди пройшов за списками політсили Ющенка «Наша Україна-Народна Самооборона». Другий родом із КВН з усіма наслідками. Його «Квартал-95» гарячково мігрував між каналами «Інтер» (Фірташа-Льовочкіна) і «1+1» (Коломойського-Суркіса). Сам він та актори його проектів, безумовно, талановиті люди, сценаристи дуже дотепні й досить уїдливі щодо українських політиків і політики як такої. Але чи не сприйме його партійна команда можливий прихід до парламенту як черговий корпоратив, на яких їм всі останні 20 з гаком років часто доводиться виступати, максимально вживаючись у ролі друзів замовників? Ну й ми пам'ятаємо депутатство тієї ж Таїсії Повалій (за списками партії Януковича) або Злати Огнєвич вже в новітній історії, яка пройшла до парламенту в команді Олега Ляшка і так само швидко звідти пішла, наслідуючи приклад згаданого Вакарчука. Українці – нація співоча, але чи врятують країну співаки-політики або коміки-депутати?..

«Сильні руки»

«Зоряний десант» в українську політику якщо й відбудеться, то, як вважають експерти, це будуть технічні проекти. Наприклад, потенційно можливий «похід за президентською булавою» Святослава Вакарчука називають «проектом Банкової». А за «Слугою народу» багатьом ввижається рука члена набагато менш рейтингового УКРОПу Ігоря Коломойського. Але це все – частина шоу, а трендом вуличної політики будуть «голодні бунти» (як мріють і все для цього зроблять популісти). На противагу всьому цьому бардаку буде розігріватися запит суспільства на «сильну руку». Від політтехнологів вже відомо про те, що до публічної політики готуються кількох колишніх силовиків. Імена, втім, завчасно не називаються. Не можна також скидати з рахунків і гігантські амбіції міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, незважаючи на рейтинг на рівні лише близько 1% політсили, до якої він номінально поки належить – «Народного фронту». Адже в Арсена Борисовича є ще кілька політичних проектів: від «Національного корпусу» на правому політичному фланзі до вельми своєрідних соціалістів на чолі з Іллею Ківою на лівому. Але це все дрібниці порівняно з мріями Авакова про президентство. Але хто зробить на нього ставку?

«Диктаторські закони» 16 січня 2014 року: нове життя «драконівських» нормЗ моменту ухвалення диктаторських законів 16 січня минуло 4 роки, проте деякі норми видозмінені й діють в Україні сьогодні.

Набагато цікавіша версія про те, що «вашингтонський обком» зробив ставку на директора НАБУ Артема Ситника. Ціла серія публікацій з'явилася в останні дні про те, що він є цілком реальний кандидатом у президенти. В принципі, в нас могли б замовити поширення цих чуток якраз з метою «спалити» його як потенційного кандидата таким ось фальстартом. Дійсно: його лобісти роблять круглі очі й розводять руками, а близькі до Петра Порошенка запевняють: всі атаки НАБУ на топ-чиновників – не що інше, як передвиборний піар Ситника. Той виправдовує відсутність вироків у гучних справах відсутністю в країні антикорупційного суду (а не агентами, які виходять за рамки закону, а потім ще й дають інтерв'ю, де хизуються повним своїм беззаконням – мовляв, самі ж агенти-провокатори хабара були і заявниками, а це значить, що справи можна закривати). А тут і чутки підійшли, що західні партнери нібито тиснуть на Петра Порошенка з вимогою піти у відставку вже цієї весни «за станом здоров'я» як той, який провалив всі свої обіцянки, дані в Вашингтоні та Брюсселі. Побічно це підтверджується тим, що на днях посли західних країнах на зустрічах із деякими журналістами порадили тим «бути готовим до різких політичних змін в Україні». Тому сьогоднішня заява Петра Порошенка в Давосі про те, що він лише восени визначиться, чи йти йому на наступний президентський термін, більше схожі на бажання робити хорошу міну за поганої гри.

Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...