Три роки Іловайській трагедії: що українські політики зробили для покарання винних

Читать на русском
Через 3 роки після оточення українських військових під Іловайськом політикам майже нічого протиставити закидам у бездіяльності в питанні пошуку винних у трагедії.
Фото з відкритих джерел

Рівно 3 роки тому, 29 серпня 2014 року, українські військові та добровольці зазнали найбільш масштабної втрати за всі роки війни на Донбасі – в результаті розстрілу російськими військовими формуваннями та бойовиками сепаратистів «зеленого коридору», наданого українським бійцям, загинули 366 українських захисників, ще 429 – отримали різноманітні поранення. Зниклими безвісти на цю мить вважаються 158 бійців. 128 військових і добровольців тоді потрапили в полон. Це офіційні дані станом на серпень 2015 року, які, втім, багато хто ставить під сумнів.

Відомо, що втрати протилежної сторони значно менші. Ба більше, як стверджують у Генеральній прокуратурі, сили вторгнення на територію України ЗС Росії в ніч із 23 на 24 серпня 2014 року складали 3,5 тис. людей особового складу, що рівно в 3,5 рази більше за кількість українських військових та добровольців, які згодом опинилися в оточенні під Іловайськом. Як пише журналіст Денис Попович, попри те, що основним фактором оточення й загибелі українських бійців стало саме російське вторгнення, провина українського військового керівництва також очевидна, й полягає вона передусім у недооцінці загрози з боку Росії та ігноруванні прямих ознак готовності наступу на українські позиції з боку російської армії.

Один із найбільш яскравих епізодів – атака під Зеленопіллям 11 липня 2014 року, коли п'ять українських бригад потрапили до так званого «Південного котла» у вузькому просторі від Савур-Могили до Ізвариного. За офіційними даними Міністерства оборони, тоді загинули 19 українських захисників, ще 93 – отримали поранення. Саме тоді стало зрозуміло, що з українського боку фронту утворилася «діра», що в підсумку й призвело до масштабних втрат у Іловайську – якби нашим військовим стало сил узяти й утримати місто, бойові дії могли піти зовсім за іншим сценарієм, проте проти натиску об’єднаних угруповань РФ і сепаратистів їх виявилося замало.

Усі три роки ці події є предметом обговорення – військових, журналістів, простих українців і, звісно ж, політиків. І, певна річ, що розслідування цієї трагедії не могло не стати темою обіцянок багатьох із них. Пропонуємо пригадати основне з того, що обіцяли вітчизняні можновладці учасникам подій в Іловайську. Що з обіцяного виконано, а що ні?

Наприклад, президент Петро Порошенко у вересні 2014-го пообіцяв розслідувати факт загибелі військових під Іловайськом і покарати винних у трагедії. І якщо розслідування так-сяк проведене було, то з покаранням винних перспектив поки що жодних, адже Генеральна прокуратура звинувачує в усьому росіян. Їхня провина, звісно, не викликає сумнівів, але непродумані дії Генштабу та командування добробатів наразі як причина трагедії замовчуються.

До речі, про Генеральну прокуратуру та її розслідування. Вище ми вже писали, що нещодавно ГПУ оприлюднила результати розслідування іловайської справи. Це відбулося 17 серпня 2017 року, а знаєте, коли генпрокурор обіцяв завершити його? Не пізніше грудня 2016-го. Вступаючи на цю посаду, Луценко запевнив, що це буде зроблено протягом 6 місяців. А виходить, що він запізнився на 8 місяців. З такими темпами до покарання винних справа йтиме десятиліттями. І добре, якщо відплата наздожене тих, хто справді винен, і провина не буде списана на цапів-відбувайлів…

На міжнародний рівень замахнувся міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Він 31 жовтня 2014 року пообіцяв заочно засудити в українському суді міністра оборони Росії Сергія Шойгу. Минуло майже три роки, а засудження Шойгу відбувається поки лише на словах. Хоча 21 серпня цього року головний військовий прокурор Анатолій Матіос заявив, що в Україні пройде заочний судовий процес над російським генералітетом, включаючи міністра оборони, раніше, в грудні 2016 року, в Нацполіції «Слову і Ділу» повідомили, що кримінальне провадження щодо Шойгу зупинене в зв'язку з розшуком підозрюваних. Поки ця обіцянка Авакова залишається зі статусом «у процесі».

Також роздавали обіцянки щодо розслідування подій у Іловайську й народні депутати, але якщо відкинуті ті з них, які інакше як популістичними не назвеш, залишається лише кілька вартих уваги зобов’язань. Так, Семен Семенченко впорався з обіцянкою ініціювати відновлення роботи слідчої комісії щодо Іловайська. В березні 2015 року були навіть оприлюднені результати її роботи (це вже виконана обіцянка Дмитра Тимчука), а згодом комісія переключилася на розслідування інших порушень на фронті (як і обіцяв Юрій Береза).

От тільки сам Береза чомусь не спромігся дати Військовій прокуратурі свідчення про події під Іловайськом, хоча в серпні 2015 року обіцяв зробити це «найближчим часом». Про те, що депутат ігнорує повістки про виклик до слідчого у зв'язку зі свідченнями проти нього Ростислава Шапошнікова, який звинуватив комбата «Дніпра-1» у втечі з поля бою, в результаті чого зброя та військова карта потрапили до рук російських військових, повідомляв військовий прокурор Матіос.

Як бачимо, поки що вітчизняним високопосадовцям особливо немає чого протиставити закидам простих українців, котрі переконані, що для розслідування трагедії в Іловайську робиться недостатньо. Ймовірно тому, що забагато людей у цьому просто не зацікавлені.

Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...