Після подій початку 1990-х років, коли між православними в Україні відбувся розкол, а православна церква не визнала бажання частини українського духовенства об'єднатися й відокремитися в Єдину помісну церкву, свято Хрещення Русі набуло політичного забарвлення.
Таку думку в ексклюзивному матеріалі «Сила Хресного ходу. Куди приведе релігія в питаннях національної безпеки?» для «Слова і Діла» висловив політичний експерт Олександр Радчук.
«За задумом російського духовенства УПЦ і надалі залишається метрополією з центром у Москві. Так, утім, і сталося: в Україні досі триває дискусія між двома частинами Української православної церкви – Київського та Московського патріархатів», – відзначив Радчук.
Експерт нагадав, що після подій Революції Гідності посилився вплив УПЦ КП.
«Під час революційних подій духовенство цієї церкви виступило на захист протестувальників: у ніч на 1 грудня 2013 року стіни Михайлівського Золотоверхого захистили студентів і мітингувальників від кийків спецпідрозділу «Беркут». Після цього УПЦ КП таі її вище духовенство надали всю посильну допомогу протестувальникам, створивши на території храму умови для проживання й лазарет», – нагадав політолог.
Водночас Києво-Печерська Лавра, контрольована УПЦ МП, усіляко підтримувала сторону тодішньої влади, надаючи притулок на своїй території протестувальникам із табору «Антимайдану», наголосив експерт.
«Протягом останніх трьох років влада помітно втручається в церковні справи, хоча це не передбачено Конституцією. Пояснення просте: це питання національної безпеки, оскільки використовуючи релігійні лави УПЦ МП, Кремль намагається створити собі додатковий плацдарм для гібридного втручання у внутрішні справи України», – зазначив Радчук.
За його словами, щоб уникнути конфліктів між вірянами різних патріархатів, у Києві проходять дві Хресні ходи.
«Церковні закони» та інші «гріхи» влади: особливий статус для УПЦ МП і можливі наслідкиМитрополит Олександр (Драбинко) поділився міркуваннями з приводу ініціативи щодо внесення в Раду «церковних законів».
«За різними даними, вірян Московського патріархату було в кілька разів більше, ніж Київського. Але скільки б насправді вірян не брали участі в ході, важливими є інші сигнали. В своїх проповідях предстоятель УПЦ МП говорив переважно на суто релігійну тематику, закликаючи до миру на Донбасі. Не обійшлося, звичайно ж, і без традиційних образ на адресу невизнаної УПЦ КП», – додав екперт.
«В УПЦ КП також виступили за мир, але уточнивши, що мир цей має бути не в неволі, а українські території мають бути недоторканними», – констатував Радчук.
На його переконання, обидві Хресні ходи були в ореолі політики.
«По-перше, було побоювання провокацій, чого вдалося уникнути завдяки поліції. По-друге, яскравим підтвердженням політичного мотиву була присутність депутатів з «Опоблоку» в Хресній ході. Та й президент відкрито закликав до створення Української церкви саме на базі УПЦ КП», – аналізує експерт.
«Розрахунок цілком правильний: будь-яка провокація на адресу учасників ходи може бути розцінена як акт агресії. На це й натякають українській владі в Кремлі. Саме провокації на релігійному ґрунті можуть бути використані як один із можливих приводів для агресії РФ в Україні. За аналогією із «захистом російськомовного населення», на що неодноразово натякало керівництво Кремля, в хід може піти й штучно створене релігійне протистояння», – зазначив фахівець.
Політолог підкреслив, що нразі не зовсім зрозуміло, яку стратегію у використанні УПЦ МП обере Кремль.
«Рано чи пізно всі маски будуть зірвані й православним українцям доведеться визначитися з іще одним непростим для себе питанням – церковною приналежністю», – резюмував Олександр Радчук.
Докладніше – в матеріалі «Сила Хресного ходу. Куди приведе релігія в питаннях національної безпеки?».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»