Відновлення ядерного статусу: козир чи міф?

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Відсутність впевненості в майбутньому породжує нові страхи та необхідність у відтворенні міфу про відновлення ядерного статусу України. Ця тема завжди виникає в найбільш кризові часи, коли невизначеність на міжнародній арені спонукає українських політиків погратися із настроями громадян у казку «от якби Україна не відмовилася від ядерної зброї, з нами б говорили інакше».

Справді, слушність цієї тези полягає в тому, що нам немає чого сподіватися на міжнародний захист, а розраховувати варто лише на власні сили. Однак на цьому вся логіка прихильників відновлення ядерного статусу України закінчується. Далі починаються спекуляції.

На початку цього року ця тема знову сколихнула вітчизняний інформаційний простір з легкої подачі першого президента України. Саме Леонід Кравчук був одним із головних провайдерів набуття Україною без’ядерного статусу України ще на зорі незалежності. І має на те низку переконливих аргументів. Зокрема й той, що на початку 1990-х років нова українська влада не змогла б нею розпоряджатися через відсутність доступу до управління, а обслуговування всього ядерного арсеналу було б непідйомним для вітчизняної економіки.

Зрештою, саме остання обставина може стати на заваді для відновлення ядерного статусу й зараз. «Тоді, коли ставилося питання в мій час, ми вважали, що відновлення ядерної зброї коштуватиме 45 мільярдів доларів. Я думаю, зараз це всі 100. Я не знаю, де ці добродії бачать такі гроші зараз, якщо взяти чисто фінансово. Теоретично держава може виготовити ядерну зброю», – заявив Леонід Кравчук у своєму нещодавньому інтерв’ю.

Щоправда, крім фінансової частини питання, є ще й низка інших перепон, подолати які Україні було б зараз вкрай важко. Втім, що корисного ми можемо винести з нинішньої дискусії щодо відновлення ядерного статусу?

Втрачений договір

Фундаментальні принципи без’ядерності були закладені ще в декларації про державний суверенітет України в 1990 році. Саме з того часу єдності з цього питання ані серед українських політиків, ані серед самих громадян не було. В листопаді 1994 року Україна долучилася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. А вже в грудні того ж року між Україною, Російською Федерацією, Великобританією та Сполученими Штатами Америки був підписаний так званий Будапештський меморандум, за яким перераховані держави-учасниці надавали гарантії безпеки та незалежності України в обмін на відмову від ядерних озброєнь.

Ядерний потенціал країн світуДеталі і кількісні показники ядерного арсеналу країн світу

Саме недотримання умов цього договору і є найбільшим викликом для України в наші дні, з огляду на теперішні обставини. Зокрема, Росія вдалася до відвертої збройної агресії, в результаті якої був анексований Крим і був ініційований та досі триває збройний конфлікт у Донецькій та Луганській областях.

Не дотрималися своїх зобов’язань і США з Великобританією. Крім запровадження економічних санкцій і засудження агресії з боку РФ, фінансової й організаційної допомоги для України, інших кроків ці дві країни не зробили. Однак у тексті самого договору від 1994 року конкретних кроків щодо того, як діяти державам-гарантам в умовах порушення домовленостей однією з країн, немає.

Росія вдавалася до порушення Будапештського меморандуму й у попередні роки. Так, за його умовами, країни-гаранти мали б утримуватися від будь-якого тиску на Україну, в тому числі й економічного. «Газові війни» 2008-2009 років та подальший політичний шантаж української влади не можна назвати інакше, ніж грубими порушенням умов меморандуму.

Звісно, в такому разі виникає цілком логічна теза, що задля відновлення гарантій безпеки, Будапештський договір варто як мінімум переглянути, а як максимум – скасувати рішенням уповноваженого органу, тобто Верховної Ради. Та чи призведе таке рішення до автоматичного відновлення ядерного статусу України – питання дискусійне.

В устах політиків

Питання про те, чи мати Україні ядерний статус, турбує українських політиків ще з початку 1990-х років. Послідовно наполягали на ядерному статусі політичні сили правого спрямування та низка українських військових. Так, за ядерний статус виступали свого часу видатні українські політики-дисиденти В'ячеслава Чорновіл та Левко Лук'яненко. Крім того, на необхідності бодай частково зберегти ядерний потенціал наполягав і другий президент України Леонід Кучма. Саме йому випала доля підписати Будапештський меморандум уже після відповідних домовленостей попередників на чолі з Кравчуком.

Документ без гарантій: яка помилка в Будапештському меморандумі дозволила вторгнення РФ?Голова Ради Всеукраїнського об'єднання «Союз учасників миротворчих операцій» пояснив, у чому прогалини Будапештського меморандуму.

Зараз тему відновлення ядерного статусу України не полишають низка політиків та партій правого спрямування , а також окремі політики-популісти. Так, схожі пункти є в програмах низки праворадикальних партій (наприклад, УНА-УНСО), зокрема серед найбільш впливових нині – ВО «Свободи» (лідер – екс-нардеп кількох скликань Олег Тягнибок) та «Національного корпусу» (лідер – нардеп Андрій Білецький, командир окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України «Азов»).

«Свобода» послідовно відстоює питання відновлення ядерного статусу України й вважає його вагомим аргументом у посиленні національної безпеки й обороноздатності нашої країни. Цей пункт був у передвиборчій програмі 2014 року кандидата в президенти від «Свободи» Олега Тягнибока. В липні 2014 року семеро «свободівців» внесли й зареєстрували в парламенті проект постанови про заяву Верховної Ради України щодо відновлення Україною статусу ядерної держави.

До слова, «Свобода» була не першою політичною силою, яка намагалася ініціювати у Верховній Раді перегляд питання щодо відновлення ядерного статусу. Так, ще в березні 2006 року народний депутат 4-го скликання Олександр Марченко (блок Віктора Ющенка «Наша Україна») зареєстрував проект постанови про початок процедури повернення Україні статусу ядерної держави.

Свого часу про можливість відновлення Україною ядерного статусу висловлювався третій президент України Віктор Ющенко. Вже починаючи з 2014 року в різних інтерпретаціях на цю тему висловлювалися лідер «Радикальної партії» нардеп Олег Ляшко, народний депутат від БПП Сергій Каплін, нардеп від «Народного фронту» Дмитро Тимчук. Відновити ядерний статус у своїй передвиборчій кампанії на президентську посаду обіцяв нині позафракційний народний депутат, колишній лідер партії «Правий сектор» Дмитро Ярош.

Популізм чи необхідність?

Вже кілька електронних петицій, оприлюднених на сайті Президента України протягом 2015-2016 років, не набрали необхідної кількості в 25 тисяч підписів для того, щоб отримати відповідь Глави держави. Здавалося б ідея не надто популярна серед українців, враховуючи, що за 90 днів кожна з петицій ледь набирала кілька десятків підписів.

РФ порушує Будапештський меморандум – КлімкінПавло Клімкін заявив, що ефективні гарантії безпеки неядерним державам є невід’ємним елементом зміцнення ефективності режиму ядерного роззброєння та нерозповсюдження.

Найпевніше, популярність тези про відновлення ядерного статусу політики правого спрямування, а також відверті популісти використовують для мобілізації своїх потенційних виборців. Перші спекулюють на ідеях показати силу й навіяти страх на будь-яких потенційних ворогів, щоб з Україною почали рахуватися в світі. Другі – просто використовують ностальгічні настрої деяких українців, які скучили за колишньою «ядерною потужністю» СРСР.

Насправді, якщо припустити, що в Україні досі є необхідний науково-дослідний та виробничий потенціал для відновлення ядерного озброєння, потрібно мати ще необхідні складові – збагачені уран чи плутоній. Цілком імовірно, щоб відновити ядерний статус, потрібні тривалий час і великі кошти. Наразі ані першого, ані другого Україна не має: час був втрачений раніше, а спонсорувати десятки мільярдів доларів в українське ядерне озброєння ніхто не наважиться – це безглуздо та небезпечно.

Є ще й низка інших факторів, які стоять на заваді відновленню ядерного статусу. Це й можливість отримати негативну реакцію світової спільноти в разі здійснення такого кроку з подальшою ізоляцією. А для денонсації Будапештського меморандуму, як слушно зазначають експерти, українському парламенту необхідно буде на офіційному рівні визнати військову агресію Росії та оголосити їй війну. Адже зараз РФ хоч і воює з українськими Збройними силами, однак офіційно це спростовує, тоді як українська влада називає військові дії на сході України антитерористичною операцією.

Гра в ізоляцію

Якщо уявити, що Україна могла б свого часу не відмовитися від ядерних озброєнь, то такий крок повністю змінив би її геополітичне позиціонування. Втім, навряд чи на користь незалежності: відмова від ядерних озброєнь у 1994 році фактично означала можливість повного виходу України з лап колишнього СРСР. І якщо геополітично це вдалося в 90-х роках минулого сторіччя, то процес «розлучення» в економічній площині та позбуття впливів РФ відбувається лише зараз. Розплата за це – анексований Крим та тисячі вбитих і поранених українських солдат на Донбасі, мільйони зламаних доль.

Україна в планах НАТО: щит чи меч у протистоянні з Росією?Поки що роль України у відносинах з НАТО обмежується виключно військовим співробітництвом у сфері навчання та технічної допомоги, а про вступ до Альянсу говорити не доводиться

Наразі в України немає іншого шляху, окрім як будувати й розвивати потужні власні Збройні сили. Можливо, з роками Україна, оздоровивши економіку й набувши геополітичної ваги, зможе завдяки науковому потенціалу розробити схожу за властивостями, але альтернативну ядерній зброю. За що не отримає санкцій та ізоляції з боку світової спільноти.

Ще один важливий аспект навздогін прихильникам відновлення ядерної зброї – це співпраця України з МАГАТЕ щодо знешкодження небезпечних запасів палива та допомога західних країн у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. Адже якби Україна свого часу не відмовилася від ядерних озброєнь та не долучилася до відповідних міжнародних договорів, навряд чи світова спільнота взяла більш активну участь у розбудові та фінансуванні додаткових об’єктів укриття в зоні ЧАЕС.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...