Саме так назвав Дональда Трампа режисер-документаліст Майкл Мур. Показово, що сказав він це ще півроку тому, досить аргументовано пророкуючи перемогу Трампа й сильно засмучуючись із цього приводу. Сам Мур, відомий своїми «лівими» поглядами, був прихильником Берні Сандерса.
Автор цих рядків не претендує на глибокі пізнання у внутрішній політиці США. Тому останню добу, шукаючи відповідь «що привело його до перемоги?», я перелопатив значну кількість американської та міжнародної преси.
Загальна лінія приблизно така: не Трамп переміг Клінтон, а Клінтон програла. Навіть без уточнення «програла Трампу». Гілларі Клінтон в очах багатьох виборців уособлювала ту політику демократів, яка викликає у них неприйняття й роздратування: бюрократизм, штучність, лицемірство, надлишкову толерантність і ті розгорнуті соціальні практики, які в Штатах таврують як «відвертий соціалізм». В принципі, те ж саме опоненти приписували й Обамі, але Клінтон до того ж не має його персональної харизми.
У демократів були проблеми з публічним образом. Більше того – вони налаштували проти себе цілий соціальний прошарок немолодих білих американців із середнього класу, які за Обами прийшли до думки, що країна вирішує проблеми мігрантів, малозабезпечених і меншин за їх рахунок. В сумі це й породило Трампа як явище, більше того – розчистило йому шлях на праймеріз республіканців, відсунувши кандидатів з більш цивілізованим іміджем. Для низки американців Трамп став найкращою з відповідей чинній політиці Обами саме тому, що був найближчим до відповіді нецензурної. У підсумку він переміг за рахунок «мовчазної більшості», взявши достатньо голосів навіть у традиційно демократичних штатах.
Важливо, втім, і розуміти, що частково Трампу розчистив дорогу сам Обама. Він будував свою виборчу кампанію багато в чому не стільки на смислових моментах, скільки на особистій харизмі хорошого хлопчика і ретельно підтримував цей образ все своє президентство. Не дивно, що коли хороший хлопчик набрид, американці підтримали не «ханжу-відмінницю», а поганого хлопчика – найгіршого із запропонованих.
Безліч коментаторів в Україні кинулися аналізувати, що принесе Україні розпатланий бізнесмен у кріслі президента США. Автор цих рядків більше ніж упевнений: єдина чесна відповідь, яку можна дати на це запитання зараз – хрін його знає, вже пробачте мені мою вульгарність. Просто тому, що уявлення про це зараз навряд має навіть сам Трамп. По-перше, це питання не входить до списку його пріоритетів на даний момент. По-друге, президентом він стане тільки після 21 січня, а до того моменту ситуація у світі може три рази перегратися – хоча б унаслідок штурму росіянами Алеппо. По-третє, навіть якщо підтвердиться інформація про те, що РФ допомогла Трампу під час кампанії, це зовсім не означає, що він допоможе РФ по її завершенню. Хоча, можливо, варто побоюватися першого року президентства, коли людина ще діє в межах своїх старих уявлень про світоустрій, а не в рамках принципу «точка зору визначається місцем сидіння». Згадаймо, що в перші ж місяці свого президентства Обама оголосив про «перезавантаження» стосуків з РФ, проігнорувавши грузинсько-російську війну, що припала на самий кінець правління його попередника. До кінця другого його президентського терміну стало зрозуміло, до чого призвів цей ідеалізм.
Потрібно загострити увагу на іншому. Казус Трампа – не щось випадкове і не тимчасове запаморочення. Він прекрасно вкладається в загальносвітову тенденцію. Нові медіа перетворили демократію в шоу, а на шоу в яскравого й божевільного завжди буде перевага перед розумним і стриманим. Ця проблема на повен зріст присутня в Україні, але, на жаль, свої цілувальники корів і махачі вилами набирають популярності по всьому цивілізованому світу, повільно, але надійно відбираючи владу у людей в однакових піджаках. Та ж сама тенденція помітна майже у всіх країнах Євросоюзу. Стриманість і помірність перестала цінуватися, зате різко пішли вгору акції епатажу.
Хочеться вірити в краще. Але поки загроз це таїть у собі більше, ніж можливостей.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»