Коаліційний стоп-кран: чи вдасться парламентській більшості втримати хиткий баланс?

Олександр Радчукполітолог

Проголосувати за звільнення суддів, більшість з яких ще кілька років тому знущалися з активістів Євромайдану, виявилося непростим завданням для Верховної Ради 8-го скликання. Передусім серйозної кризи зазнала коаліційна більшість, яка майже весь пленарний день позачергової сесії парламенту, намагалася знайти голоси для результативних голосувань.

У підсумку нардепам вдалося звільнити 29 суддів із внесених на розгляд 33 подань. Врятував ситуацію спікер парламенту Андрій Парубій, щоправда, для цього довелося щодо деяких кандидатів голосувати по 15 разів.

Симптоми безпорадності

У парламентарів була суттєва причина для поспіху. З 1 жовтня в рамках судової реформи набувають чинності зміни до Конституції, які скасовують таке поняття як порушення суддею присяги. Саме тому Президент та Вища рада юстиції рекомендували нардепам звільнити суддів саме зараз, адже вже з наступного тижня такі голосування можна було б оскаржити.

Правосуддя по-новому: головні зміни судової реформи. Оцінка експертаЕксперт поділився міркуваннями щодо змін, які пропонуються до Конституції України в частині правосуддя.

А от голосувати за важливі рішення із самого ранку прийшли геть не всі народні обранці – зареєструвалося лише 264 нардепи. При цьому саме у фракціях коаліції, які мали би бути найбільш зацікавленими в результативних голосуваннях, не вистачало голосів. Ані БПП, ані «Народний фронт» не змогли забезпечити стовідсоткову явку.

Більше того, якщо за деякими суддями голосів вистачало, то за іншими – відчувалася нестача 10-15 саме коаліційних багнетів. Ба, більше: навіть ті депутати від «Народного фронту», які прийшли на засідання, часто утримувалися від голосування, а представники БПП час від часу залишали сесійну залу.

Найбільш дисциплінованою виявилася фракція «Самопомочі», яка прийшла на засідання майже в повному складі та одностайно голосувала за звільнення суддів.

Не голосувала повним складом фракція «Опозиційного блоку». Тоді як представники «Батьківщини» та «Радикальної партії Олега Ляшка» хоч і давали голоси, але в основному використовували трибуну для нищівної критики неспроможності коаліції звільнити опальних суддів.

Під час голосування активістами були зафіксовані численні порушення, в тому числі й випадки неперсонального голосування. В цьому контексті пригадуються дії парламенту попереднього скликання, коаліційна більшість якого складалася з нардепів від «Партії регіонів». Принаймні місію спікера Парубія на той час виконував не голова Верховної Ради, а горезвісний Михайло Чечетов.

Чим хворіє парламентська більшість?

Та й у лавах самої коаліції не відчувалося єдності. Депутати щосили критикували один одного за саботаж голосування. Нардеп від фракції «Народного фронту» Вікторія Сюмар публічно розкритикувала демарш із зали засідання групи нардепів від «БПП», серед яких був Сергій Березенко. Парламентарі з опозиційних фракцій та груп, та навіть позафракційні звинувачували нардепів від більшості в небажанні звільняти суддів.

Затримати не можна заарештувати: як притягнути суддю до кримінальної відповідальності«Слово і Діло» розробило інфографіку щодо процедури притягнення до кримінальної відповідальності українського судді.

Деякі нардепи від БПП, серед яких і група «єврооптимістів» – Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Світлана Заліщук, на засіданні були відсутні через відрядження до США. А група народних депутатів від «Народного фронту» з’явилася в залі засідань лише в розпал голосувань.

Передумови такої кризової ситуації були закладені ще навесні. Фактично, в складі нинішньої коаліції залишилися дві великі фракції – БПП та «Народного фронту», а це навіть за 100% явки лише 224 голоси. Голоси, яких бракує для результативних голосувань, добирали за рахунок нардепів із груп «Відродження» та «Воля народу», а також поодиноких позафракційних депутатів, яких у Верховній Раді налічується 46 осіб.

Тож за такої хиткої конструкції не дивно, що коаліційна більшість почала давати збої. Втім, після голосування за звільнення суддів Андрій Парубій заявив про те, що нардепи, попри численні суперечки, «змогли вийти на результативне рішення». «Це ще раз підтверджує, що український парламент є форпостом боротьби з корупцією, і в суддів-корупціонерів не було шансів, щоб подання на них не були підтримані», – підкреслив спікер.

Допомоги чекати немає звідки

Симптоматично, що серед незадоволених діями своїх колег із коаліції з БПП були саме представники «Народного фронту». Спікери цієї політичної команди хоч і заявляють про єдність із найбільшою пропрезидентською фракцію, проте дедалі частіше демонструють норов. Експерти подейкують, що така «сміливість» пов’язана з необхідністю «фронтовиків» відновлювати власні рейтинги. І, скоріш за все, вже не в рамках проекту «Народний фронт». Нещодавно стало відомо про старт нової політичної сили позафракційного нардепа й «азовця» Андрія Білецького, якого пов’язують тісні відносини з одним із засновників «Народного фронту» – міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим.

Зламати спротив системи: чи зможе судова реформа подолати корупційні виклики?«Слово і Діло» намагалося розібратись, з якими викликами може зіткнутися намагання провести судову реформу в Україні.

Все більш незалежними в голосуваннях стали й малі депутатські групи «Відродження» та «Воля народу». Вочевидь, ці політичні проекти сподіваються отримати свої політичні дивіденди й не збираються слухняно голосувати разом із представниками коаліції. Характерною є позиція позафракційного нардепа Віталія Купрія, близького до політичної сили Ігоря Коломойського УКРОП. Він прямо звинуватив голову парламентського комітету з правосуддя Руслана Князевича, близького до АП, у використанні ситуації в Раді для зриву голосування за звільнення суддів. «Князевич і Ко виконують завдання Петра Порошенка для отримання вірних служак на кшталт (судді – Ред.) Чауса», – написав нардеп на своїй сторінці у Facebook.

Опозиційний наступ

На тлі непростих відносин всередині коаліції, свій електоральний врожай намагаються зібрати фракції «Батьківщини» та «Опозиційного блоку». Представники останньої взагалі відмовилися голосувати за звільнення суддів, мотивувавши свою позицію небажанням порушувати норм закону «Про регламент Верховної Ради».

Фракція «Батьківщини» в парламенті пішла ще далі: забезпечивши неповну явку своїх представників у сесійній залі та підтримавши голосування за звільнення суддів, Юлія Тимошенко гостро розкритикувала неспроможність коаліції ефективно голосувати за власні ж ініційовані питання. Лідерка опозиційної сили вкотре продемонструвала здатність вдало використовувати ситуацію на свою користь, адже 13 із 19 нардепів «Батьківщини» ще в червні підтримали судову реформу, запропоновану Президентом. Таким чином, Юлія Тимошенко, нічим по суті не ризикуючи, демонструє слабкі сторони нинішньої коаліції, паралельно набираючи собі електоральних балів.

Привид дострокових виборів

Навряд чи більшість українців уважно слідкували за всіма перипетіями в сесійній залі Верховної Ради. Адже питання звільнення суддів за порушення присяги хоч і є важливим у рамках судової реформи, втім, радше є сигнальним питанням для майбутнього позиціонування політичними силами.

Навіщо в Мін’юсті взялися створювати Вищий антикорупційний суд? ЕкспертиЕксперт поділився міркуваннями щодо інформації про те, що в Україні буде створено Вищий антикорупційний суд.

Причин для коаліційного занепаду є декілька. По-перше, неоднорідність самого БПП, який після поступового падіння рейтингів Президента стає безперспективним майданчиком для побудови подальшої політичної кар’єри деякими народними обранцями. По-друге, це складні відносини між пропрезидентською командою та групами з «Народного фронту». З появою нових партійних проектів протиріччя будуть лише поглиблюватися.

Ну й, звичайно ж, причиною складних голосувань у парламенті може бути й поява нового очільника Адміністрації Президента, який поки що не зумів налагодити роботу з депутатським корпусом. До того ж, Ігорю Райніну наразі не позаздриш: і серед нардепів, і в самому апараті АП у нього не так багато друзів та соратників. А налагодити свій вплив із чистого аркуша, та ще й за таких умова – завдання не одного місяця.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»