Результати шостої хвилі соцопитування на тeму «Переговорний трек, готовність громадян служити»

«Слово і діло» публікує результати шостої хвилі власного соціологічного опитування. Цього разу українців запитали про підготовку до чергової воєнної зими, навчання та тестування учнів в умовах повномасштабного вторгнення рф, про ставлення до політичних скандалів на тлі розслідувань та спецоперації НАБУ і САП «Форест Гамп», а також традиційно – про параметри мирної угоди та переговорний процес і довіру до міжнародних лідерів. Четверта частина, присвячена мирним переговорам, довірі до міжнародних діячів та готовності українців мобілізуватися, представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».

Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).

Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.

Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).

Терміни проведення польового етапу: 25-31 серпня 2026 року.

Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.

Склад регіонів:

• Київ;
• Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
• ⁠Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
• ⁠Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
• ⁠Схід: Донецька, Харківська;
• ⁠Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.

Основні результати дослідження: «Переговорний трек, готовність громадян служити»

Думки респондентів щодо прийнятності виведення військ як умови перемир’я залишаються розділеними: 45,5% опитаних виступають проти (28,5% – вважають це «скоріше неприйнятним» через ризик нових атак, 17% – «категорично неприйнятним»), тоді як 46% припускають компроміси – переважно у формі вимушеного «заморожування» (25%), або оцінюють це як «цілком прийнятно заради якнайшвидшого закінчення війни» (15%), чи як прийнятну умову лише за вступу до НАТО та ЄС (6%), при мінімумі невизначених (8,5%). Загальна динаміка з березня по серпень 2026 року свідчить, що ключовим вектором змін є не зростання кількості тих, для кого це «цілком прийнятно», а послідовне поширення прагматично-вимушеного підходу щодо «заморожування» конфлікту, частка якого зросла з 17% у травні до пікових 25% у серпні.

У серпні 2026 року відбувся злам тримісячного паритету основних сценаріїв щодо найбільш прийнятної і реалістичної для України умови припинення вогню: у чітке лідерство вийшло «заморожування» за лінією фронту під західні гарантії безпеки (33%), тоді як вимога повної деокупації до кордонів 1991 року повернулася до весняного базису в 24%, а повернення до меж 23 лютого 2022 року знизилося до 22%. Водночас частка тих, хто підтримує припинення вогню на будь-яких умовах заради збереження життів, залишається повністю стабільною (15%), а рівень невизначеності дещо впав до 6%. Загальна динаміка з березня по серпень свідчить про перетік симпатій від дипломатичних та максималістських варіантів у бік прагматичного консенсусу навколо «заморожування» за лінією зіткнення, яке досягло максимуму (33% проти 26,5% у липні).

У серпні 2026 року в оцінках сценарію відмови від НАТО в обмін на вступ до ЄС та двосторонні безпекові угоди відбулася кристалізація стримано-нейтрального консенсусу: центристська оцінка «ні перемога, ні поразка» (5 балів) сягнула рекордних 43% (проти 37% у липні), тоді як частка сприйняття угоди як «перемоги» (6–10 балів) знизилася до 30% (зокрема, радикальний оптимізм у 10 балів упав до 10%), а негативні оцінки (1–4 бали) скоротилися до 12% при 15% невизначених. Загальна динаміка з березня по серпень свідчить про зміщення суспільних настроїв від ідеалізованого оптимізму до прагматичного центризму, де відмова від Альянсу заради ЄС і двосторонніх союзів усе більше сприймається як рівноважний компроміс.

Ідея територіальних поступок в обмін на членство в НАТО продовжує наражатися на виразну відмову більшості респондентів (66%), де 35% опитаних виражають категоричну незгоду, а 31% – «скоріше не погоджуються». Підтримку такого обміну поділяють лише 21,5% опитаних (із них лише 5% – «цілком погоджуються»), тоді як частка невизначених дещо знизилася до 12,5%. Динаміка з березня по серпень 2026 року свідчить про чергову хвилю консолідації негативного ставлення: після липневого пом’якшення частка категоричного заперечення знову зросла до 35% (проти 31% у липні), а загальний баланс думок залишається принципово консервативним – понад три чверті респондентів із чіткою позицією відкидають відмову від територій навіть заради гарантій безпеки Альянсу.

Результати опитування у серпні фіксують високий рівень скептицизму щодо дієвості можливих безпекових угод із США (78%), перериваючи липневе зростання оптимізму. Понад третина опитаних (39%) «скоріше не вірить» у виконання зобов’язань (максимум за шість хвиль), а категорія «зовсім не вірю» зупинила тривале падіння й стабілізувалася на рівні 39%. Натомість обережну довіру виражають лише 13% респондентів (із них 11% – «скоріше вірять» і лише 2% – «повністю вірять»), а частка невизначених дещо впала до 9%. Динаміка з березня по серпень 2026 року свідчить про повернення до стійкого консервативного песимізму: зсув відбувся за рахунок перетікання вагань у категорію помірної недовіри, внаслідок чого майже 80% опитаних висловлюють сумніви щодо практичної реалізації американських безпекових гарантій у разі повторної агресії рф.

У серпневому рейтингу довіри до світових лідерів першу сходинку за рівнем сумарної довіри утримує Урсула фон дер Ляєн із показником 56% (зокрема 17% – повністю довіряють) при помірній сумарній недовірі (23%). Лідером за показником загальної підтримки та м’якої довіри залишається Еммануель Макрон (54,5% сумарної/12% повної/42,5% «скоріше довіряю» при 26,5% сумарної недовіри).

У групі лідерів із високим рівнем підтримки закріпилися Фрідріх Мерц (47,5% сумарної/9,5% повної довіри) та Джорджа Мелоні (47,5% сумарної/8,5% повної довіри), до яких стрімко наближається новий Прем’єр-міністр Великої Британії Ендрю Бернем (42,5% сумарної/10% повної довіри при лише 19,5% сумарної недовіри та значному потенціалі зростання). Дональд Туск (32,5% сумарної довіри) та новий Прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр (23,5% сумарної довіри) залишаються в зоні переважаючої недовіри (40,5% та 45,5% сумарної недовіри відповідно).

Групу з найвищим антирейтингом формують Президент Польщі Кароль Навроцький (66% сумарної недовіри при 11% сумарної довіри), Дональд Трамп (75% сумарної недовіри при 10% сумарної довіри) та Сі Цзіньпін (70,5% сумарної недовіри при 8% сумарної довіри). У серпні ставлення до більшості іноземних діячів (фон дер Ляєн, Мерца, Мелоні, Туска, Мадяра, Навроцького) залишалося стабільним – коливання показників відбувалися в межах статистичної похибки (1–2,5%).

Певні зсуви зафіксовано щодо трьох постатей. Ендрю Бернем продемонстрував зростання рівня довіри: його сумарна довіра зросла на 5,5% (до 42,5%, зокрема повна – до 10%) за рахунок кристалізації думки та скорочення частки невизначених з 32% до 25,5%.

Натомість щодо Дональда Трампа липневе пом’якшення змінилося відновленням категоричного негативу: сумарна недовіра зросла на 5% (до 75%), зокрема категорична недовіра підскочила з 43% до 50%, а сумарна довіра просіла до 10% (проти 14% у липні). Водночас Еммануель Макрон зазнав помірної корекції: при збереженні загального лідерства сумарна довіра до нього дещо знизилася – на 4,5% (до 54,5%), передусім через зменшення помірної довіри з 46% до 42,5%.

У серпні 2026 року зафіксовано суттєве зміщення мобілізаційних настроїв від вагань до відкритої неготовності. Оцінка особистої готовності долучитися до Сил оборони демонструє незначне просідання залежно від тривалості війни (13,5% – на 3 роки, 12% – на 5 років, 13% – на 10 років), тоді як показник неготовності став домінуючим і досяг 61–62% у всіх часових сценаріях.

Частка діючих військовослужбовців залишається статичною (до 4% загалом), а частка невизначених скоротилася до 22,5–23,5%. Порівняно з липнем, ключовим трендом серпня стала кристалізація негативної позиції через перетікання з категорії невизначених: частка тих, хто прямо заявляє про неготовність мобілізуватися, зросла на 6–8% (із 53–55% до 61–62%). Натомість мобілізаційний потенціал скоротився на 2–2,5% у сценаріях на 3 та 5 років, а частка тих, кому «важко відповісти», впала на 3,5–4,5%. Основними чинниками такого зсуву можливо є накопичена психологічна втома, відсутність чітких термінів демобілізації та негативний резонанс довкола корупційних і кадрових скандалів.

У серпні 2026 року оцінка готовності найближчих родичів долучитися до Сил оборони також засвідчила зростання категоричності настроїв. Готовність цивільних родичів мобілізуватися залишається низькою (10% – на 3 роки, 7–8% – на 5 та 10 років), тоді як неготовність переважає в усіх часових сценаріях (43–44%). Стосовно рідних, які вже служать, готовність продовжувати службу в 3-річному сценарії становить 13% (проти 8% неготових), а у 5-річному та 10-річному горизонтах оцінки розділилися майже навпіл (9–9,5% готових проти 9–10% неготових). Частка невизначених становить 26–30%.

Порівняно з липнем, ключовим трендом стало перетікання з категорії вагань до прямої неготовності: частка тих, хто вказує на неготовність родичів долучатися до війська, зросла на 4–5% (до 43–44%), тоді як частка невизначених скоротилася на 4,5–6% (до 26–30%). Загальний рівень готовності цивільних близьких залишився статичним (зсуви в межах 0,5–1%). Водночас щодо діючих військовослужбовців зафіксовано певну стабілізацію в довгостроковій перспективі: готовність продовжувати службу на 5 та 10 років дещо зросла на 1,5–2%, а частка неготових продовжувати службу дещо знизилася (на 1–2%).

Загальні результати дослідження: «Переговорний трек, готовність громадян служити»

Думки респондентів щодо прийнятності втрати підконтрольних територій (виведення українських військ) як умови перемир’я заради негайного припинення вогню залишаються розділеними, а сумарна частка супротивників таких поступок у серпні становить 45,5%. З огляду на дані шести хвиль спостережень (березень – серпень 2026 року), серпневі зміни демонструють продовження чіткої тенденції: на тлі відносного утримання безкомпромісної позиції фіксується послідовне зростання прагматично-вимушеного підходу до «заморожування» конфлікту. Структура думок респондентів у серпні 2026 року та динаміка її змін виглядають наступним чином:

Прихильники безкомпромісної позиції (45,5%) – сумарна частка цієї групи незначно скоротилася порівняно з червнем-липнем (де вона утримувалася на рівні 47%). Наразі 28,5% респондентів вважають такий крок «скоріше неприйнятним», вбачаючи у ньому ризик заохочення агресора до нових нападів (показник демонструє абсолютну стабільність у літній період: 28% у червні-липні, 28,5% у серпні). Водночас частка тих, хто займає категоричну позицію та наполягає на продовженні боротьби щонайменше до відновлення кордонів станом на лютий 2022 року, дещо знизилася до 17% (після утримання на рівні 19% у червні та липні).

Прихильники територіальних поступок або компромісів (46%) – серед опитаних, які припускають можливість компромісів заради миру, розподіл поглядів виявляє ключовий зсув. Вимушене «заморожування» (25%) – показник досяг максимального значення за всі шість хвиль спостережень, демонструючи послідовне висхідне зростання четвертий місяць поспіль (з 17% у квітні-травні до 20,5% у червні, 22% у липні та 25% у серпні). Швидке закінчення війни (15%) – частка тих, хто вважає поступки «цілком прийнятними заради якнайшвидшого закінчення війни», залишається повністю стабільною на рівні 15% (як і в березні та липні). НАТО та ЄС як умова (6%) – частка респондентів, які вбачають сенс у поступках лише за умови негайного вступу України до НАТО та ЄС, фактично не змінюється і становить 6% (проти 7% у травні-липні).

Невизначені (8,5%) – частка респондентів без сформованої позиції продовжує плавно знижуватися, досягнувши мінімального значення за весь період досліджень – 8,5% (проти 10% у березні та 9% у липні).

У серпні 2026 року зафіксовано оформлення чіткої довгострокової динаміки: головним вектором змін є не збільшення кількості прибічників беззастережного миру чи безумовних поступок (ця група стабільна – 15%), а послідовне зростання частки тих, хто розглядає поступки суто як вимушене тимчасове «заморожування» конфлікту без офіційної відмови від територій – цей показник зріс на 8% порівняно з весняними хвилями (із 17% у травні до 25% у серпні).

Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє певні статеві, вікові та регіональні відмінності у ставленні респондентів до прийнятності втрати підконтрольних територій як умови перемир’я (серпень 2026 року):

Статеві особливості – жінки значно частіше висловлюють застереження щодо поступок, переважаючи чоловіків у групі тих, хто вважає компроміс «скоріше неприйнятним» (32% проти 25% серед чоловіків та 28,5% загалом). Також серед жінок вищий рівень вагань із відповіддю (11% проти 6% серед чоловіків). Натомість чоловіки дещо частіше підтримують варіант вимушеного «заморожування» конфлікту без офіційної відмови від територій (28% проти 22% серед жінок та 25% загалом).

Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років демонструє кардинально відмінний від інших вікових груп профіль думок: тут фіксується абсолютний максимуми підтримки безумовного миру заради закінчення війни (29% проти 15% загалом та лише 10% у групі 55 років і старше), а також найвищий запит на вступ до НАТО / ЄС як умову компромісу (11% проти 6% загалом). Водночас серед молоді спостерігається найнижчий показник категоричної неприйнятності поступок – лише 8% (проти 22% у групі 55 років і старше та 17% загалом). Старше покоління (55 років і старше) та респонденти віком 45–54 роки виступають головними носіями жорстко-неприйнятної позиції (53% та 49% сумарно за двома негативними опціями відповідно).

Регіональна специфіка – на Сході зафіксовано найвищу в країні частку прибічників негайного припинення війни за будь-яку ціну (28% проти 15% загалом) та найнижчу частку тих, хто вважає поступки «скоріше неприйнятними» (20% проти 28,5% загалом), проте частка категоричних супротивників тут залишається високою (22% проти 17% загалом). Північ виступає регіоном із найжорсткішим запереченням компромісів (37% обирають «скоріше неприйнятно», а сумарне неприйняття сягає 56%), тоді як на Сході ця сума найнижча (42%). Західний регіон та Київ виділяються найвищою часткою тих, хто готовий до поступок лише за умови негайного вступу до НАТО та ЄС (10% в обох макрорегіонах проти 3–4% у Центрі, на Сході та Півдні).

При визначенні найбільш прийнятної та реалістичної умови припинення вогню думки респондентів у серпні 2026 року зазнали певної переконфігурації: після тривалого періоду паритету ключових стратегій спостерігається вихід у чітке лідерство сценарію «заморожування» за лінією фронту. З огляду на дані шести хвиль спостережень (березень – серпень 2026 року), серпневий зріз фіксує перелом попереднього тренду на вирівнювання та формування вираженого прагматичного консенсусу. Структура думок респондентів у серпні 2026 року та динаміка її змін виглядають наступним чином:

Сценарій «Заморожування» з гарантіями безпеки (33%) – частка прихильників припинення конфлікту за фактичною лінією фронту (за умов відсутності офіційної відмови від окупованих територій та надання чітких безпекових гарантій від Заходу) відчутно зросла порівняно з липнем (із 26,5% до 33%), досягнувши максимального значення за весь період спостережень. Цей сценарій впевнено посів перше місце серед усіх запропонованих альтернатив.

Принципова деокупація до кордонів 1991 року (24%) – група респондентів, які наполягають на безкомпромісному варіанті (повному звільненні всіх окупованих територій до міжнародно визнаних кордонів 1991 року ще до початку будь-яких офіційних переговорів), після послідовного зростання протягом травня-липня (з 24% до 26,5%) у серпні повернулася до свого весняного базису в 24%.

Дипломатично-територіальний компроміс до меж 2022 року (22%) – частка опитаних, які вважають оптимальним сценарієм повернення до лінії розмежування станом на 23 лютого 2022 року з подальшим дипломатичним врегулюванням статусу Криму та ОРДЛО, знизилася до мінімального показника за шість хвиль – 22% (проти 25% у липні та 25,5% у травні).

Умовний «гуманітарний пріоритет» (15%) – група респондентів, які готові підтримати припинення вогню на будь-яких умовах заради зупинення загибелі людей, демонструє абсолютну стабільність протягом усього літнього періоду – 15% у серпні (14% у травні-червні та 15% у липні).

Невизначені (6%) – частка тих, хто не зміг визначитися з відповіддю, продовжує плавно зменшуватися, досягнувши найнижчої позначки за пів року – 6% (проти 9% у квітні та 7% у липні).

У серпні 2026 року відбувся злам тримісячного тристороннього паритету (коли сценарії кордонів 1991 року, кордонів 2022 року та «заморожування» йшли майже врівень у межах 25–26,5%): за рахунок зниження частки прибічників дипломатичного повернення до межі 23 лютого 2022 року та відходу від максимальних вимог 1991 року відбулося певне перетікання симпатій у бік прагматичного «заморожування» за лінією фронту під західні гарантії безпеки (33%).

Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє певні статеві, вікові та регіональні відмінності у виборі найбільш прийнятної та реалістичної умови припинення вогню для України (серпень 2026 року):

Статеві особливості – чоловіки суттєво частіше за жінок віддають перевагу сценарію «заморожування» конфлікту за лінією фронту під західні гарантії безпеки (38% проти 28% серед жінок та 33% загалом). Натомість жінки дещо частіше обирають дипломатично-територіальний компроміс із поверненням до кордонів 23 лютого 2022 року (25% проти 19% серед чоловіків).

Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років виступає головним носієм двох протилежних векторів: вона демонструє найвищий рівень підтримки вимоги повного звільнення всіх територій до кордонів 1991 року перед переговорами (30% проти 24% загалом) і одночасно найвищий показник готовності до припинення вогню на будь-яких умовах заради зупинення загибелі людей (22% проти 15% загалом та 10% у групі 55 років і старше). Водночас серед молоді найменш популярними є компромісні сценарії – «заморожування» (25% проти 33% загалом) та кордони 2022 року (17% проти 22% загалом). Натомість у старшій віковій групі (55 років і старше) підтримка «заморожування» сягає пікового значення – 38% (проти 33% загалом).

Регіональна специфіка – сценарій «заморожування» за лінією фронту під гарантії Заходу отримує найбільшу підтримку в столиці (41% проти 33% загалом), тоді як на Сході цей показник є найнижчим у країні (24%). Північний регіон виділяється найвищою часткою прибічників безкомпромісного звільнення земель до кордонів 1991 року (31% проти 18% у Києві та 20% на Півдні). На Півдні зафіксовано найбільшу прихильність до повернення до лінії розмежування станом на 23 лютого 2022 року (28% проти 22% загалом). Східний регіон демонструє абсолютний максимум за запитом на припинення вогню на будь-яких умовах (26% проти 11% на Півночі та 15% загалом).

Оцінки респондентів щодо сценарію відмови від НАТО в обмін на вступ до ЄС та двосторонні безпекові альянси у серпні 2026 року продемонстрували виразний зсув у бік прагматичної нейтралізації. Якщо протягом весни та початку літа суспільна думка утримувалася в стані помірного розщеплення між позитивом і нейтральністю, то серпневий зріз фіксує кристалізацію стримано-нейтрального консенсусу (5 балів) на тлі зниження частки крайніх позитивних оцінок.

Згідно з даними шести хвиль спостережень (березень-серпень 2026 року), структура відповідей у серпні за шкалою від 1 до 10 розподілилася наступним чином:

Нейтральна позиція (5 балів – 43%) – центристська оцінка «ні перемога, ні поразка» зазнала відчутного стрибка (порівняно з липнем із 37% до 43%), досягнувши абсолютного максимуму за всі шість хвиль спостережень.

Сприйняття як «перемоги» (6–10 балів – 30%) – сумарна частка позитивних оцінок дещо скоротилася порівняно з липнем (із 33,5% до 30%). Ключові зміни відбулися в групі радикального оптимізму: частка тих, хто вважає цей крок «безумовною перемогою» (10 балів), знизилася до мінімального за весь період значення в 10% (проти 13,5% у липні та 17% у травні). Помірні позитивні оцінки (6–9 балів) залишаються відносно стабільними та сумарно становлять 20% (як і у липні).

Сприйняття як «поразки» (1–4 бали – 12%) – сумарна частка негативних оцінок незначно скоротилася і становить 12% (проти 14,5% у липні). Частка тих, хто оцінює таку угоду як «абсолютну поразку» (1 бал), повернулася до базисного рівня в 6% (після 7% у липні), а помірно негативні оцінки (2–4 бали) сумарно становлять 6% (проти 7,5% у липні).

Невизначені (15%) – рівень невизначеності стабілізувався на позначці 15%, утримуючись на мінімальних значеннях порівняно з весняним періодом (20% у квітні).

У серпні 2026 року відбулося остаточне оформлення домінуючої центристської позиції: суспільний загал усе більше схиляється до оцінки відмови від НАТО в обмін на ЄС та двосторонні союзи як рівноважного компромісу (показник 5 балів зріс із 31% у травні до 43% у серпні). Зсув відбувся перш за все за рахунок зменшення частки тих, хто вбачав у цьому «безумовну перемогу» (10 балів), що свідчить про зниження ідеалізованих очікувань та перехід суспільних оцінок у площину стриманого прагматизму.

Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє певні статеві, вікові та регіональні відмінності в оцінці компромісної мирної угоди (відмова від НАТО в обмін на вступ до ЄС та двосторонні союзи) за 10-бальною шкалою (серпень 2026 року):

Статеві особливості – чоловіки виражають більш кристалізовані та критичні оцінки: вони частіше за жінок вважають таку угоду поразкою за різними ступенями шкали (15% сумарно за 1–4 бали проти 9,5% серед жінок), однак дещо частіше оцінюють її як помірну перемогу на 6–9 балів (22% проти 18,5%). Водночас жінки демонструють удвічі вищий рівень вагань із відповіддю (19% проти 9% серед чоловіків). Оцінка угоди як рівноважного компромісу (5 балів – 43–44%) та «безумовної перемоги» (10 балів – 10%) є однаковою серед обох статей.

Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років виступає головним осередком центристського консенсусу: рівно половина представників цієї групи (50%) оцінюють угоду як «ні перемогу, ні поразку» (5 балів) за найнижчої частки радикального негативу в 1 бал (лише 2% проти 9% у групі 55 років і старше) та мінімального рівня вагань (9%). Натомість старше покоління (55 років і старше) частіше схиляється до помірно-позитивного сприйняття угоди на 6–9 балів (23% проти 17–19% у молодших категоріях). Респонденти працездатного віку (30–44 роки) демонструють найвищу частку невизначеності (19%).

Регіональна специфіка – Східний регіон та Захід виділяються найвищим рівнем сприйняття компромісу як рівноважної «нічиєї» (5 балів обирають 49,5% та 48% відповідно проти 40% у Києві, на Півночі та в Центрі). Водночас на Сході зафіксовано найвищу частку оцінки угоди як «абсолютної поразки» (10% в 1 бал проти 4% у Центрі та на Півдні), тоді як на Півдні спостерігається максимізація помірно-негативних оцінок 2–4 бали (11% проти 6% загалом). Респонденти зі столиці та Північного регіону виявляють найвищий рівень помірного оптимізму – чверть з них (25% та 23% відповідно) бачать у цьому сценарії «скоріше перемогу» (6–9 балів), а Північ виділяється ще й мінімальною часткою тих, хто вважає угоду «безумовною перемогою» (лише 6% в 10 балів проти 10–12% в інших регіонах). Рівень вагань є найвищим у Центральному регіоні (21%), а найнижчим – на Сході (6%).

Ідея територіальних поступок як ціни за гарантоване членство в НАТО та безпеку майбутніх поколінь продовжує наражатися на виразне несприйняття більшості опитаних (66%). З огляду на дані шести хвиль спостережень (березень – серпень 2026 року), серпневий зріз фіксує відновлення високого рівня категоричної незгоди на тлі поступового зниження частки невизначених респондентів. У серпні 2026 року погляди опитаних щодо цього компромісу та динаміка їх змін розподілилися наступним чином:

Домінування незгоди (66%) – сумарна частка респондентів, які відхиляють сценарій «території в обмін на НАТО», дещо зросла порівняно з липнем (із 63% до 66%). Ключовим рушієм цього зростання стало повернення жорсткої позиції: частка тих, хто «категорично не погоджується», зросла з 31% у липні до 35% у серпні (наблизившись до червневого піку в 36%). Водночас варіант «скоріше не погоджуюся» залишається стабільним та становить 31% (проти 32% у липні).

Прихильники обміну (21,5%) – загальна частка респондентів, які готові підтримати територіальні поступки заради «парасольки» НАТО, дещо знизилася порівняно з липнем (із 23% до 21,5%). Повну підтримку концепції («цілком погоджуюся») виражають лише 5% опитаних (мінімальне значення за шість хвиль, аналогічно до травня), тоді як помірну згоду («скоріше погоджуюся») зафіксовано на рівні 16,5% (проти 16% у липні).

Невизначені (12,5%) – частка респондентів без чітко сформованого рішення зменшилася до найнижчого показника за весь період спостережень (послідовне зниження з 17% у травні та 14% у червні-липні).

У серпні 2026 року зафіксовано чергову хвилю консолідації негативного ставлення до ідеї територіального обміну на членство в НАТО: після тимчасового певного липневого пом’якшення частка категоричного заперечення знову зросла до 35%, а сумарна незгода досягла 66%. Загальний баланс думок залишається принципово консервативним – три чверті визначених респондентів відкидають ідею офіційної або фактичної відмови від земель навіть заради отримання парасольки безпеки НАТО.

Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє певні статеві, вікові та регіональні відмінності у ставленні респондентів до ідеї територіальних поступок в обмін на гарантоване членство в НАТО та безпеку майбутніх поколінь (серпень 2026 року):

Статеві особливості – чоловіки частіше за жінок виражають готовність розглядати формулу «території в обмін на НАТО» (27% сумарно за варіантами згоди проти 18% серед жінок та 21,5% загалом). Натомість жінки демонструють вищий рівень підсумкової незгоди з такою тезою (69% сумарно проти 61% серед чоловіків), хоча рівень вагань із відповіддю між обома статями є практично однаковим (12–13%).

Вікові відмінності – послідовний опір ідеї територіальних поступок зростає разом із віком респондентів: старше покоління (55 років і старше) фіксує абсолютний максимум категоричної незгоди (40% проти 28% серед молоді 18–29 років) за найнижчої частки вагань (8%). Натомість молодь віком 18–29 років та респонденти 30–44 років демонструють вищий рівень підтримки обміну (25–26% сумарно за згодою проти 18% у групі 55 років і старше). Група 30–44 роки виділяється ще й найвищим показником невизначеності (17% проти 12,5% загалом).

Регіональна специфіка – Східний регіон виступає головним осередком жорсткого відхилення цієї тези: майже половина опитаних тут (48%) категорично не погоджуються на поступки заради НАТО (за загальної незгоди 78%), а частка прихильників компромісу є найнижчою в країні (13% сумарно проти 28% у Києві та 26% у Західному регіоні). Західний регіон водночас демонструє і високий рівень загальної незгоди (66%), однак тут переважає помірковане заперечення («скоріше не погоджуюся» – 36%). Найвищий рівень вагань із відповіддю зафіксовано на Півдні (16%).

Результати опитування фіксують утримування високого рівня скептицизму щодо дієвості можливих майбутніх безпекових угод із США, перериваючи липневу позитивну мікротенденцію. З огляду на дані шести хвиль спостережень (березень – серпень 2026 року), у серпні відбувається стабілізація та певне корегування песимістичних оцінок на тлі зменшення частки невизначених респондентів. У серпні 2026 року позиції респондентів щодо віри у гарантії безпеки США у разі нового нападу росії та динаміка їх змін розподілилися наступним чином:

Домінування скептицизму (78%) – переважна більшість респондентів усе ще не вірить у реальне виконання Сполученими Штатами своїх безпекових зобов’язань у разі повторної агресії рф (зростання порівняно з липнем із 73,5% до 78%). Ключовим чинником цього зростання стало збільшення частки тих, хто «скоріше не вірить» – до 39% (максимум за шість хвиль спостережень, проти 35,5% у липні). Водночас категорія радикальної недовіри «зовсім не вірю» зупинила своє тривале п’ятимісячне падіння (яке тривало з 45% у березні до 38% у липні) та стабілізувалася на позначці 39%.

Обережна довіра (13%) – сумарна частка респондентів, які покладаються на гарантії США, після певного липневого сплеску в 15% дещо корегувалася до 13% (повернувшись до червневого рівня). При цьому частка тих, хто «повністю вірить» у їхню дієвість, традиційно залишається на базисному рівні 2%, а частка тих, хто «скоріше вірить», становить 11% (проти 13% у липні).

Невизначені (9%) – частка респондентів без чітко сформованої думки знизилася до мінімального за весь період спостережень значення.

У серпні 2026 року зафіксовано повернення суспільних оцінок до стійкого консервативного скептицизму (78% сумарної недовіри): тимчасове липневе зростання помірного оптимізму змінилося перетіканням невизначених респондентів у категорію помірного песимізму («скоріше не вірю» – 39%). Загальний баланс переконань залишається принципово критичним – на тлі тривалого досвіду міжнародних дипломатичних процесів майже чотири п’яті визначених опитаних висловлюють сумніви щодо практичної реалізації американських гарантій безпеки.

Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє певні статеві, вікові та регіональні відмінності в оцінці ймовірності реального виконання Сполученими Штатами своїх безпекових зобов’язань у разі нового нападу росії (серпень 2026 року):

Статеві особливості – чоловіки демонструють більш виражений радикальний скептицизм, частіше за жінок зазначаючи варіант «зовсім не вірю» (42% проти 37% серед жінок), однак водночас частіше фіксують і помірний оптимізм («скоріше вірю» – 14% проти 9%). Жінки при цьому частіше обирають помірно-критичну позицію «скоріше не вірю» (43% проти 34% серед чоловіків).

Вікові відмінності – рівень скептицизму щодо гарантій США послідовно зростає з віком респондентів: у старших вікових групах (45–54 роки та 55 років і старше) сумарна недовіра досягає пікових 82–84% (зокрема, по 41–42% обирають «зовсім не вірю»). Натомість молодь віком 18–29 років виявляє найвищий рівень довіри до партнерів (21% сумарно за варіантами «вірю» проти 9% у групі 55 років і старше) та найнижчу частку абсолютного песимізму (29% проти 39% загалом). У віковій групі 30–44 роки зафіксовано підвищену частку невизначених (13% проти 9% загалом).

Регіональна специфіка – Східний регіон демонструє абсолютний максимум радикальної недовіри до безпекових зобов’язань США: майже половина опитаних тут (49%) зазначили, що «зовсім не вірять» у їхню реалізацію (при нульовому показнику безумовної віри – 0%). У Західному регіоні та на Півночі спостерігається найвища частка помірного скептицизму («скоріше не вірю» – 46% та 45% відповідно). Столиця виявляє найвищий рівень помірного оптимізму («скоріше вірю» – 14%), тоді як Південний регіон виділяється найвищим рівнем неоформленості позиції – 16% вагалися з відповіддю (проти 5% на Сході та 7% у більшості інших регіонів).

Результати опитування у серпні 2026 року засвідчили динамічні зсуви у ставленні українців до світових лідерів: поруч із традиційно високою довірою до ключових європейських партнерів зафіксовано певне зростання впізнаваності та позитивного сприйняття нових очільників урядів, а також високу консолідацію антирейтингів щодо критикованих постатей. У серпні рейтинг довіри до міжнародних діячів розподілився наступним чином (подано за зменшенням показника повної довіри – «повністю довіряю»):

Урсула фон дер Ляєн (сумарна довіра – 56%) – утримує першу сходинку за рівнем категоричного позитиву. Повністю їй довіряють 17% респондентів, а 39% – скоріше довіряють. Сумарна недовіра становить 23% (з них 12% – «зовсім не довіряю»), лише 5% її не знають, а 16% – вагаються з оцінкою.

Еммануель Макрон (сумарна довіра – 54,5%) – зберігає абсолютне лідерство за показником сумарного позитиву та м’якої довіри. Повністю йому довіряють 12%, скоріше – 42,5%. Сумарний негатив сягає 26,5% (зокрема 13% – зовсім не довіряють). Не визначилися з оцінкою 15% опитаних, а не знають французького лідера – 4%.

Ендрю Бернем (сумарна довіра – 42,5%) – новий Прем’єр-міністр Великої Британії показує стрімке зростання впізнаваності та підтримки: 10% висловлюють повну довіру, а 32,5% – помірну. Сумарна недовіра фіксується на рівні 19,5% (з яких 11,5% – категорична недовіра). Водночас чверть респондентів (25,5%) досі вагаються з оцінкою, а 12,5% – його не знають.

Фрідріх Мерц (сумарна довіра – 47,5%) – Федеральний канцлер Німеччини демонструє стабільні позиції: 9,5% повної довіри та 38% помірної. Сумарний негатив становить 25,5% (з них 13% – «зовсім не довіряю»). Вагаються з відповіддю 20% респондентів, а не знають діяча – 7%.

Джорджа Мелоні (сумарна довіра – 47,5%) – утримує позиції у групі лідерів із близьким до Фрідріха Мерца рівнем підтримки: 8,5% повної та 39% помірної довіри. Сумарна недовіра становить 20,5% (10% – «зовсім не довіряю»). Понад п’ята частина респондентів (22%) вагається з оцінкою, а 10% – її не знають.

Дональд Туск (сумарна довіра – 32,5%) – загальний рівень довіри становить 32,5% (5% – повністю, 27,5% – скоріше). Водночас сумарний негатив сягає 40,5% (з яких 19,5% – категорична недовіра). Вагаються з відповіддю 20% респондентів, а 7% – його не знають.

Петер Мадяр (сумарна довіра – 23,5%) – новий Прем’єр-міністр Угорщини поступово покращує баланс: повністю йому довіряють 4%, скоріше – 19,5%. Попри це, сумарна недовіра переважає і становить 45,5% (25,5% – скоріше не довіряють, 20% – зовсім). Майже чверть респондентів (23%) вагаються з оцінкою, а 8% – його не знають.

Кароль Навроцький (сумарна довіра – 11%) – Президент Польщі зберігає високий рівень сумарного негативу – 66% (з яких 42% – це абсолютна недовіра). Повну довіру висловлюють лише 2%, помірну – 9%. Вагаються з оцінкою 17%, не знають політика – 6%.

Дональд Трамп (сумарна довіра – 10%) – фіксує один із найвищих показників категоричного антирейтингу: 50% респондентів зовсім йому не довіряють (сумарна недовіра сягає 75%). Повністю йому довіряють лише 2%, скоріше – 8%. Вагаються з відповіддю 12%, не знають діяча – 3%.

Сі Цзіньпін (сумарна довіра – 8%) – замикає рейтинг: сумарна недовіра сягає 70,5% (зокрема утримуються рекордні 50% абсолютної недовіри). Повністю йому довіряють 1%, скоріше – 7%. Вагаються 15,5%, не знають політика – 6%.

Коливання серпневої хвилі щодо рівня довіри до окремих міжнародних лідерів (динаміка серпень vs липень):

Більшість міжнародних лідерів (Урсула фон дер Ляєн, Фрідріх Мерц, Джорджа Мелоні, Дональд Туск, Петер Мадяр, Кароль Навроцький) у серпні продемонстрували відносну стабільність – їхні показники довіри та недовіри коливалися у вузькому діапазоні 1–2,5%, що залишається у межах статистичної похибки.

Певний рух оцінок у серпні відбувся стосовно трьох постатей:

Ендрю Бернем – зростання підтримки та кристалізація думки. Новий Прем’єр-міністр Великої Британії демонструє позитивну динаміку сприйняття: сумарна довіра до нього зросла на 5,5% (з 37% у липні до 42,5% у серпні). Зокрема, частка повної довіри зросла з 7% до 10%. Водночас частка тих, кому було «важко оцінити довіру», скоротилася на 6,5% (з 32% до 25,5%), що свідчить про поступове формування власної думки у громадян.

Дональд Трамп – повернення високої категоричності в антирейтингу. Липневе пом’якшення оцінок змінилося зворотним трендом: сумарна недовіра до Президента США зросла на 5% (з 70% у липні до 75% у серпні). Основне зростання відбулося за рахунок падіння сумарної довіри на 4% (з 14% до 10%) та повернення категоричної недовіри («зовсім не довіряю») з 43% до 50% (+7%).

Еммануель Макрон – помірна корекція показників довіри. Попри збереження абсолютного лідерства за загальною підтримкою, сумарна довіра до Президента Франції дещо просіла – на 4,5% (з 59% у липні до 54,5% у серпні), головним чином за рахунок зменшення частки помірної довіри («скоріше довіряю») з 46% до 42,5%. Водночас сумарна недовіра зросла на 3% (з 23,5% до 26,5%).

За підсумками серпневої хвилі дослідження розподіл міжнародних лідерів за основними групами зберігає раніше сформовану структуру, однак усередині груп відбулися певні зсуви (показники середнього арифметичного серед тих, хто визначився з оцінкою, щодо рівня довіри, шкала від 1 до 4, де 1 – повна недовіра, 4 – повна довіра):

Група високої довіри (понад 2,50 бала) – лідерами за рівнем довіри залишаються Урсула фон дер Ляєн (2,77 бала) та Еммануель Макрон (2,68 бала). Поруч із ними розташовується Джорджа Мелоні (2,68 бала), яка зрівнялася за показником із Президентом Франції. До цієї ж групи входять Ендрю Бернем (2,66 бала) та Фрідріх Мерц (2,59 бала).

Середня група (зондажна зона) – Дональд Туск (2,25 бала) залишається у категорії помірно негативного оцінювання, повністю зберігши липневий рівень. До нього наближається Петер Мадяр (2,11 бала), показники якого дещо покращилися.

Група аутсайдерів (нижче 1,70 бала) – найнижчі оцінки продовжують утримувати Кароль Навроцький (1,61 бала), Дональд Трамп (1,54 бала) та Сі Цзіньпін (1,48 бала).

Динаміка та зсуви у серпні (порівняння серпень vs липень):

Більшість міжнародних діячів – Урсула фон дер Ляєн (2,77 проти 2,79), Джорджа Мелоні (2,68 проти 2,68), Фрідріх Мерц (2,59 проти 2,60), Дональд Туск (2,25 проти 2,25), Кароль Навроцький (1,61 проти 1,62) та Сі Цзіньпін (1,48 проти 1,51) – продемонстрували відносну стабільність оцінок (зміни в межах 0,01–0,03 бала).

Певні зсуви оцінок зафіксовано щодо чотирьох міжнародних лідерів:

Дональд Трамп – після певного липневого зростання середній бал Президента США знизився з 1,68 у липні до 1,54 у серпні. Це найвідчутніше падіння в серпневій хвилі, яке перекреслило п’ятимісячну позитивну динаміку і повернуло його оцінки до рівня весни (1,49 у березні та 1,53 у квітні).

Петер Мадяр – відновлення позитивної динаміки (+0,08 бала за місяць). Оцінка нового Прем’єр-міністра Угорщини піднялася з 2,03 бала у липні до 2,11 бала у серпні, що дозволило йому відштовхнутися від межі критичного негативу та закріпитися в середній групі.

Ендрю Бернем – зміцнення позицій у групі лідерів (+0,07 бала за місяць). Новий Прем’єр-міністр Великої Британії демонструє зростання з 2,59 бала у липні до 2,66 бала у серпні. Це дозволило йому обійти Фрідріха Мерца та наблизитися до показників Джорджі Мелоні та Еммануеля Макрона.

Еммануель Макрон – помірне корекційне зниження (-0,04 бала за місяць). Середній бал Президента Франції опустився з 2,72 у липні до 2,68 у серпні. Попри це зниження, він продовжує ділити 2–3 сходинку в загальному рейтингу з Джорджею Мелоні.

Аналіз оцінки особистої готовності стати до лав Сил оборони України у разі тривалої війни за серпень 2026 року зафіксував помітну зміну динаміки – відбулося виражене зростання частки респондентів, які не готові долучатися до війська, на тлі скорочення категорії невизначених:

Частка респондентів, які зараз не служать і при цьому декларують пряму готовність мобілізуватися, дещо скорочується залежно від віддалення часового горизонту: від 13,5% у сценарії на 3 роки до 12% у 5-річній перспективі та 13% у разі 10-річної війни.

На цьому тлі показник неготовності суттєво зріс і стабільно переважає в усіх трьох варіантах, сягаючи 61% (на 3 та 10 років) та 62% (на 5 років).

Сегмент діючих військовослужбовців демонструє мінімальну частку у вибірці: 1–2% опитаних вже служать і готові продовжувати службу, і ще 1–2% – служать, але не мають бажання залишатися у війську.

Частка тих, кому важко оцінити свою готовність, у серпні скоротилася до 22,5–23,5% залежно від часового сценарію.

Зіставлення даних серпневої та липневої хвиль демонструє чітке зміщення настроїв – від вагань до демонстрації прямої неготовності:

Зростання показника неготовності (найбільший зсув) – частка тих, хто прямо заявляє «Ні, не готовий(а)», зросла одразу на +8% у сценарії на 3 роки (з 53% до 61%), на +7% у 5-річній перспективі (з 55% до 62%) та на +6% у 10-річній війні (з 55% до 61%).

Скорочення мобілізаційного потенціалу – пряма готовність стати до лав Сил оборони просіла на -2,5% для 3-річного сценарію (з 16% до 13,5%) та на -2% для 5-річного (з 14% до 12%). У 10-річному часовому горизонті показник залишився практично статичним (13% проти 13,5%).

Кристалізація позиції (перетікання з «важко відповісти») – головним джерелом зростання категорії «не готовий» стало зменшення частки невизначених респондентів. Показник «важко відповісти» скоротився на -4,5% у 3-річному сценарії (з 27% до 22,5%), на -3,5% у 5-річному (з 27% до 23,5%) та на -4,5% у 10-річному (з 27,5% до 23%).

Діючі військові – показники залишаються на рівні статистичної похибки (зсув у межах 0,5–1%).

Зсув оцінок у бік зростання неготовності мобілізуватися у серпні 2026 року може пояснюватися комплексом гіпотетичних причин, які потребують подальшого глибшого вивчення. Серед імовірних чинників можна припустити накопичену психологічну втому суспільства від тривалості війни, відсутність чітких законодавчих термінів ротації та демобілізації діючих військових, а також негативний резонанс від корупційних скандалів та кадрових змін. Усі ці фактори потенційно підштовхують респондентів, які раніше вагалися з відповіддю, до більш категоричного оцінювання власних можливостей.

Аналіз оцінки готовності найближчих родичів (батьки, діти, чоловік / дружина, рідні брати чи сестри) долучитися до війська у разі затягування війни за серпень 2026 року також демонструє тенденцію до певного зростання категоричності в оцінках на тлі скорочення невизначеності:

Частка респондентів, які зазначають, що їхні найближчі родичі готові стати до лав Сил оборони, становить 10% у сценарії на 3 роки та фіксується на рівні 7–8% у перспективах на 5 та 10 років.

Водночас показник неготовності родичів долучатися до війська є переважним у всіх трьох варіантах і сягає 43% у 3-річному сценарії та 44% у 5-річному й 10-річному горизонтах. У сегменті родин, чиї близькі вже перебувають у лавах Сил оборони, зберігається залежність від тривалості війни: у сценарії на 3 роки 13% опитаних вказують, що їхні рідні готові продовжувати службу (проти 8%, чиї родичі не мають такого бажання). У разі затягування війни на 5 та 10 років частка тих, чиї рідні-військові готові залишатися у війську, становить 9,5% та 9% відповідно, тоді як про неготовність рідних продовжувати службу зазначають 10% (на 5 років) та 9% (на 10 років) респондентів.

Частка тих, кому важко оцінити настрої близьких, у серпні становить 26% у 3-річному сценарії, 29,5% – у 5-річному та 30% – у 10-річній перспективі.

Зіставлення липневих та серпневих даних фіксує перетікання з категорії вагань до прямої неготовності родичів долучатися до війська, а також певну стабілізацію оцінок щодо діючих військовослужбовців:

Частка респондентів, які зазначають «Ні, не готові» стосовно своїх родичів, піднялася одразу на +4% у сценарії на 3 роки (з 39% до 43%) та на +5% у сценаріях на 5 і 10 років (з 39% до 44%).

Частка невизначених респондентів скоротилася в усіх часових горизонтах: на -4,5% у 3-річному сценарії (з 30,5% до 26%), на -5,5% у 5-річному (з 35% до 29,5%) та на -6% у 10-річному (з 36% до 30%).

Загальні показники готових долучитися проявили стабільність із мінімальним позитивним коливанням у межах 0,5–1% (10% проти 9,5% на 3 роки; 8% проти 7% на 5 років; 7% проти 7% на 10 років).

У серпні зафіксовано незначне зростання частки тих, чиї рідні готові продовжувати службу в довгостроковій перспективі (+1,5% на 5 років та +2% на 10 років), при одночасному зниженні частки неготових продовжувати службу (-2% на 5 років та -1% на 10 років).

Нагадаємо, керівник ОПУ Кирило Буданов заявив, що Україна має мобілізувати щомісяця щонайменше по 30 тисяч військовозобов’язаних, щоб мати змогу тримати нинішню ситуацію на фронті. До цього начальник Генштабу Андрій Гнатов пояснив, від чого залежить демобілізація військових в Україні.

На нашій інфографіці можна подивитися – як змінювалися темпи мобілізації в Україні за роки вторгнення, а також скільки у війську контрактників у співвідношенні до мобілізованих.

Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».

Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.