«Слово і діло» публікує результати шостої хвилі власного соціологічного опитування. Цього разу українців запитали про підготовку до чергової воєнної зими, навчання та тестування учнів в умовах повномасштабного вторгнення рф, про ставлення до політичних скандалів на тлі розслідувань та спецоперації НАБУ і САП «Форест Гамп», а також традиційно – про параметри мирної угоди та переговорний процес і довіру до міжнародних лідерів. Третя частина, присвячена навчанню у школах та вишах в умовах великої війни, представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».
Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).
Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.
Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).
Терміни проведення польового етапу: 25-31 серпня 2026 року.
Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.
Склад регіонів:
- Київ;
- Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
- Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
- Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
- Схід: Донецька, Харківська;
- Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.
Основні результати дослідження: «Навчання під час повномасштабної війни»
Суспільна думка щодо пом’якшення умов проведення НМТ-2027 схиляється до адаптації тестування за збереження вимог до знань. Понад половина респондентів (55,5%) підтримує зміни – при цьому 30% опитаних виступають за комплексне реформування через безпекові й соціальні чинники, а 25,5% – за точкові процедурні послаблення на кшталт перескладання без спрощення програми. Збереження жорстких стандартів для якості відбору абітурієнтів відстоюють лише 12% опитаних, тоді як решта респондентів байдужа до теми (14%) або вагалася з відповіддю (18,5%).
Суспільний розподіл думок щодо скасування обов’язкової математики на НМТ та скорочення кількості предметів з чотирьох до трьох фіксує відсутність консенсусу з перевагою на користь фундаментальної освіти. Найбільша частка респондентів (36%) виступає проти такої ініціативи, наполягаючи на збереженні математичної дисципліни серед обов’язкових. Скорочення тестування та переведення математики до статусу предмета за вибором підтримують 31% опитаних, тоді як решта продемонструвала байдужість до освітньої теми (14%) або вагалася з відповіддю (19%).
Суспільна думка виявляє переважну підтримку запровадження процедури перескладання НМТ у межах одного року як компенсації воєнних викликів для здобувачів освіти. Загалом 67% респондентів схвалюють надання додаткової спроби, при цьому 43% опитаних підтримують її беззастережно як справедливий «другий шанс», а 24% – за умови жорсткої регламентації (виключно в разі безпекових форс-мажорів). Лише 5% опитаних виступають проти через ризик знецінення результатів, тоді як решта показала відстороненість (14%) або вагалася з відповіддю (14%).
Аналіз відповідей щодо проведення НМТ виключно у спеціально обладнаних укриттях демонструє високий суспільний запит на безперервну безпеку. Загалом 61% опитаних підтримує цю ініціативу, при цьому 45% респондентів вважають її обов’язковою для всієї території України, а 16% – пропонують диференційований підхід лише для прифронтових регіонів. Натомість 16% опитаних вважають достатніми стандартні протоколи переходу в укриття за сигналом тривоги, тоді як решта виявилася відстороненою від теми (13%) або вагалася з відповіддю (10%).
Аналіз наявності школярів у домогосподарствах свідчить, що освітня проблематика безпосередньо стосується понад третини українських родин. Загалом 37,5% респондентів мають у родинах дітей шкільного віку (1–11 класи), при цьому 23,5% – мають у родині одного школяра, а 14% – кількох дітей шкільного віку. 62,5% домогосподарств на момент опитування не мають дітей цієї вікової категорії. Аналіз структури родинних зв’язків серед респондентів зі школярами в сім’ї (N = 452) свідчить, що більшість опитаних цієї категорії (58%) є батьками або офіційними опікунами. Понад чверть опитаних (27%) зазначили, що доводяться учням дідусем чи бабусею, 6% – є їхніми братами або сестрами, а ще 11% – вказали на інші родинні зв’язки (дядько, тітка тощо).
Аналіз задекларованих витрат на підготовку однієї дитини-школяра до 2026/2027 навчального року (N = 452 – ті, хто має в родинах дітей-школярів) свідчить, що для більшості родин це становить суттєву статтю бюджету. Найбільша частка респондентів (30,5%) вказала на суму 5000–10000 грн, а понад чверть опитаних (26%) витратила 2000–5000 грн. Витрати понад 10000 грн задекларували 11,5% респондентів, тоді як найменшу суму (до 2000 грн) зазначили лише 8%. Натомість майже чверть опитаних (24%) на момент опитування ще не підраховувала витрати або вагалася з оцінкою. Перехресний аналіз виявляє пряму залежність між доходами родин (щомісячний дохід на одного дорослого) та бюджетом на підготовку дітей до навчального року:
Низький дохід (до 10 тис. грн) – вимушена економія: 31% обмежилися сумою 2000–5000 грн (проти 26% загалом), а понад 10 000 грн витратили 8% опитаних (проти 11,5% загалом).
Середній дохід (10–40 тис. грн) – концентрація у середньому сегменті: 36–39% витратили 5000–10 000 грн (проти 30,5% загалом). Група з доходом 20–40 тис. грн має найвищу фінансову визначеність (лише 11% не підрахували витрати проти 24% загалом).
Високий дохід (понад 40 тис. грн) – максимальні витрати: 26% витратили понад 10 000 грн на дитину, що більше ніж у 2 рази перевищує середній показник (11,5% загалом).
Оцінка психологічної готовності майбутніх випускників до складання НМТ серед родин зі школярами (N = 452) свідчить, що 64% опитаних цієї категорії не мають у своїх сім’ях випускників 2026/2027 навчального року. Серед тих родин, де є майбутні випускники (36%, N = 164), абсолютна більшість (82,5%) вказує на негативний вплив безпекового чинника. Зокрема, 56% респондентів зазначають, що дитина готова до тесту, але долає труднощі через стрес, а 26,5% – оцінюють дитину як неготову через суттєві перешкоди підготовчому процесу (тривоги / обстріли). Лише 17,5% респондентів цієї групи вважають підготовку дитини доброю, а вплив повітряних тривог – незначним.
Аналіз розподілу відповідей щодо формату навчання дітей шкільного віку в 2026/2027 навчальному році серед родин зі школярами (N = 452) свідчить, що більшість опитаних спирається на очну або змішану форму здобуття освіти. Найбільша частка респондентів (43%) зазначила, що діти навчатимуться очно у школі, а майже третина опитаних (31%) обрала змішаний формат із поєднанням очних та онлайн-занять. Повністю дистанційну освіту вказали 8% домогосподарств. Натомість 18% респондентів на момент опитування ще не мали остаточного рішення, зауваживши, що вибір формату зокрема залежить від безпекової ситуації. Перехресний аналіз виявляє глибоку регіональну диференціацію форматів шкільного навчання:
Захід і Центр/Північ – домінування очного навчання: на Заході 67% дітей будуть навчатися очно (дистанційно – лише 4%), у Центрі та на Півночі – 43% і 50% відповідно, за значної частки змішаного формату (25–35%).
Київ – переважання гібридних моделей: 41% зазначили змішане навчання, 28% – очне, а 22% родин досі не визначилися через безпекову нестабільність.
Схід і Південь – вимушений перехід на онлайн та гібриди: на Сході очне навчання становить лише 7% (дистанційне – 24%, змішане – 48%), на Півдні змішане охоплює 52%, дистанційне – 15%, а очне – 16%.
Аналіз суб’єктивних оцінок стану шкільних укриттів серед родин зі школярами (N = 452) свідчить, що більшість навчальних закладів забезпечені захисними спорудами, однак їхня якість та облаштування залишаються нерівномірними. Найбільша частка респондентів (37%) вказує на наявність укриття із суттєвими недоліками (переповненість, брак вентиляції чи зв’язку). Про наявність повністю обладнаного укриття, яке вміщує всіх учнів і має необхідні комунікації, повідомили 32% опитаних. Водночас 13% респондентів зазначили, що захисна споруда існує лише формально і непридатна для перебування дітей, а 5% – заявили про її повну відсутність. Ще 13% респондентів не володіють інформацією щодо стану шкільного укриття.
Аналіз оцінки впливу стану шкільного укриття на ухвалення рішення щодо очного навчання дитини (N = 452) свідчить про розкол у мотиваціях родин: для майже половини стан укриття став вирішальним чинником, тоді як для решти він мав другорядне значення. Зокрема, 24,5% опитаних через неналежну якість або відсутність укриття були змушені обрати дистанційну чи змішану форму, тоді як 21% респондентів обрали очне навчання саме завдяки належному стану захисної споруди. Натомість для 28% родин стан укриття не був вирішальним, а 26,5% – продемонстрували жорсткий пріоритет очної освіти, вибравши її попри будь-які недоліки укриття.
Аналіз причин вибору дистанційного або змішаного навчання серед родин відповідної категорії (N = 256 – ті, чиї діти не будуть навчатися очно) засвідчує домінування безпекового чинника та психологічного напруження над інфраструктурними чи логістичними обмеженнями. Головною причиною є загроза обстрілів у населеному пункті (31%), а другим за вагомістю чинником виступає високий рівень тривожності дитини або батьків (20%). Інфраструктурні обмеження сукупно чинять суттєвий вплив: по 15% опитаних вказують на неналежний стан укриття та брак його місткості, а 7% – на повну відсутність сховища. Натомість для 18% родин вирішальною є особиста зручність та звичка до онлайн-формату, логістичні чинники (перебування в іншому регіоні чи за кордоном) зазначають лише 8%, а 20% респондентів вагалися з відповіддю.
Аналіз чинників і стимулів для переходу на очне навчання серед родин, чиї діти наразі навчаються дистанційно або змішано (N = 256), свідчить про безумовне домінування інфраструктурно-безпекових вимог. Головним стимулом є гарантоване облаштування укриття за всіма стандартами безпеки (33%). Для забезпечення довіри 12,5% батьків прагнуть особистого огляду сховища, а 6,5% – вимагають його публічної сертифікації незалежними інспекторами. Натомість для 20% родин цієї групи повернення до шкіл є принципово неможливим до завершення гарячої фази війни та припинення обстрілів, що окреслює граничну межу очного залучення. Ще 9% респондентів констатують відсутність у школи фізичної спроможності організувати очний процес, а 19% – вагалися з відповіддю.
Загальні результати дослідження: «Навчання під час повномасштабної війни»
Отримані за результатами дослідження дані щодо можливості пом’якшення умов проходження Національного мультипредметного тесту (НМТ) у 2027 році свідчать про переважання суспільної підтримки адаптаційних заходів у системі оцінювання за наявності помітного запиту на збереження академічних стандартів.
Загалом понад половина респондентів (55,5%) позитивно оцінює ідею реформування або пом’якшення регламенту проведення НМТ. З них 30% опитаних виступають за комплексні зміни, вважаючи це необхідним і назрілим кроком у нинішніх безпекових та соціально-економічних умовах, тоді як 25,5% – підтримують виключно точкові процедурні послаблення (зокрема запровадження механізму перескладання) без зниження вимог до шкільної програми чи спрощення предметних блоків. Прибічники збереження стандартів відбору перебувають у меншості: лише 12% учасників опитування висловилися проти полегшення тесту через ризик зниження якості відбору вступників до закладів вищої освіти. Значна частка опитаних демонструє відсторонену позицію (14% вказали на відсутність особистого інтересу до цієї теми) або вагалася із самовизначенням (18,5% обирали варіант «важко відповісти»), що пояснюється специфікою теми, яка безпосередньо стосується насамперед домогосподарств із дітьми шкільного віку.
Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє виражені статеві, вікові та регіональні відмінності у ставленні респондентів до ідеї пом’якшення регламенту проведення НМТ у 2027 році:
Статеві особливості – жінки частіше за чоловіків підтримують повне полегшення тестування (33% проти 25% серед чоловіків та 30% загалом). Чоловіки ж виявляють більший скептицизм щодо реформи, частіше вказуючи, що не підтримують полегшення через ризик зниження якості відбору вступників (16% проти 9% серед жінок та 12% загалом).
Вікові відмінності – молодь (18–29 років) демонструє найвищий рівень залученості та найменшу частку тих, кому важко відповісти (лише 8% проти 18,5% загалом). У цій групі зафіксовано максимальну підтримку часткових змін без спрощення програми (37% проти 25,5% загалом) та найнижчий рівень неприйняття ідеї (8% проти 12% загалом). Респонденти віком 30–44 роки (найбільш ймовірні батьки майбутніх абітурієнтів) висловлюють найвищий рівень повної підтримки полегшення НМТ (38% проти 30% загалом) за найнижчої частки байдужих (10% проти 14% загалом). Натомість серед респондентів віком 55 років і старше фіксується найнижчий рівень повної підтримки (23%).
Регіональна специфіка – у Києві зафіксовано найвищий рівень противників реформи: 19% опитаних виступають проти полегшення тесту (проти 12% загалом) за найнижчої підтримки компромісних точкових змін (19% проти 25,5% загалом). На Півночі зафіксовано найнижчий рівень повної підтримки ідеї (24% проти 30% загалом) за найвищої частки тих, хто вагався з відповіддю (23% проти 18,5% загалом). У Центрі спостерігається найвищий рівень повної підтримки ідеї (34% проти 30% загалом). Західний регіон демонструє високий рівень поміркованої підтримки точкових змін (31% проти 25,5% загалом). На Сході спостерігається найнижчий рівень противників спрощення (лише 6% проти 12% загалом), при цьому майже чверть опитаних висловлює дистанційовану позицію (23% зазначили «мені байдуже» проти 14% загалом). На Півдні рівень повної підтримки є нижчим за загальноукраїнський показник (25% проти 30% загалом), при цьому понад чверть респондентів у цьому регіоні вагалися з відповіддю (26% проти 18,5% загалом).
Аналіз розподілу відповідей щодо виключення математики з переліку обов’язкових предметів Національного мультипредметного тесту (НМТ) та скорочення їхньої кількості з чотирьох до трьох засвідчує відсутність одностайності в суспільстві з переважанням позиції щодо збереження фундаментального статусу математичної дисципліни. Найбільша частка респондентів (36%) виступає проти такої ініціативи, наполягаючи на тому, що математика має залишатися обов’язковим предметом для складання під час підсумкової атестації та вступу. Натомість ідею скорочення кількості дисциплін та переведення математики до статусу предмета за вибором підтримують 31% опитаних. Значний сегмент учасників опитування демонструє відстороненість від освітньої тематики (14% вказали, що це питання не стосується їхньої родини) або не має сформованої думки (19% вагалися із відповіддю).
Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє виражені статеві, вікові та регіональні відмінності у ставленні респондентів до ініціативи вилучення математики з переліку обов’язкових предметів НМТ:
Статеві особливості – жінки помітно частіше підтримують скорочення кількості предметів та виключення математики з обов’язкового переліку (35% проти 25% серед чоловіків та 31% загалом).
Вікові відмінності – молодь (18–29 років) є єдиною віковою групою, де найбільша частка опитаних висловлюється за скасування обов’язкового НМТ з математики (49% проти 31% загалом) за найнижчої частки прибічників її збереження (24% проти 36% загалом) і мінімальної невизначеності (12% проти 19% загалом). Зі збільшенням віку респондентів підтримка ідеї виключення математики послідовно знижується – від 33% у групі 30–44 роки до 22% серед респондентів віком 55 років і старше. Водночас у старшій віковій категорії (55 років і старше) зафіксовано найвищий рівень консерватизму щодо збереження обов’язкового іспиту з математики (41% проти 36% загалом).
Регіональна специфіка – на Півночі зафіксовано найвищий рівень категоричної незгоди з виключенням математики з обов’язкового переліку (42% проти 36% загалом) за низької підтримки цієї ініціативи (25% проти 31% загалом). У Києві та на Півдні ідея збереження математики переважає над її скасуванням (проти вилучення виступають по 39%, при цьому на Півдні підтримка ініціативи становить лише 24%, а чверть опитаних вагалися з відповіддю – 25% проти 19% загалом). У Центрі спостерігається повний паритет між прибічниками та противниками вилучення математики з обов’язкового блоку (по 35%), водночас рівень підтримки скасування тестування є вищим за загальний (35% проти 31% загалом). Натомість на Сході фіксується найвищий рівень підтримки скасування обов’язкового тестування з математики (37% проти 31% загалом), причому майже чверть опитаних у цьому регіоні демонструє відстороненість (23% зазначили «мені байдуже, це не стосується моєї родини» проти 14% загалом).
Отримані за результатами опитування дані щодо доцільності запровадження процедури повторного складання НМТ у межах одного навчального року виявляють переважну суспільну підтримку даної ініціативи, що аргументується необхідністю компенсації воєнних викликів для здобувачів освіти. Загалом понад дві третини респондентів (67%) у тій чи іншій формі схвалюють надання вступникам додаткової спроби складання тестування. З них 43% опитаних підтримують цю ідею беззастережно, інтерпретуючи її як справедливий «другий шанс» для дітей, які зазнали негативного впливу війни. Додатково 24% респондентів погоджуються з можливістю перескладання за умови жорсткої регламентації (зокрема виключно у разі виникнення безпекових форс-мажорів під час першої спроби). Прибічники суворого дотримання одноразового тестування становлять абсолютну меншість: лише 5% учасників опитування висловилися проти, вбачаючи у цьому ризик знецінення первинних результатів. Водночас частка тих, хто демонструє відстороненість від питання («мені байдуже, це не стосується моєї родини»), та тих, хто вагався з відповіддю, є ідентичною і становить по 14%.
Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє певні статеві, вікові та регіональні відмінності у ставленні респондентів до запровадження повторного складання НМТ у межах одного навчального року:
Статеві особливості – жінки значно частіше за чоловіків висловлюють беззастережну підтримку другого шансу для дітей (49% проти 35% серед чоловіків та 43% загалом).
Вікові відмінності – молодь (18–29 років) виявляє найменшу частку невизначених у цій темі (лише 6% проти 14% загалом), проте демонструє найвищий рівень принципового заперечення повторної спроби через ризик знецінення первинного результату (8% проти 5% загалом). Респонденти віком 30–44 роки (потенційні батьки майбутніх абітурієнтів) демонструють найвищий рівень повної підтримки цієї ініціативи (48% проти 43% загалом) за найменшої частки тих, хто декларує байдужість (10% проти 14% загалом). У найстаршій віковій групі (55 років і старше) рівень безумовної підтримки є нижчим за середній і становить 39% (проти 43% загалом).
Регіональна специфіка – у Києві зафіксовано найвищий рівень категоричних противників перескладання (9% проти 5% загалом). На Сході спостерігається найнижчий рівень умовної підтримки ініціативи (лише 14% проти 24% загалом) на тлі найвищого показника відстороненості від теми (23% зазначили «мені байдуже, це не стосується моєї родини» проти 14% загалом). В Західному регіоні спостерігається найвищий рівень підтримки за певних умов (28% проти 24% загалом). На Півдні фіксується найвища частка респондентів, які вагалися з відповіддю (19% проти 14% загалом).
Аналіз розподілу відповідей щодо вимоги проведення тестування НМТ виключно в спеціально обладнаних укриттях демонструє високий рівень суспільного запиту на забезпечення безперервної безпеки учасників освітнього процесу. Загалом більшість респондентів (61%) у тій чи іншій формі підтримує ідею проведення тестування безпосередньо в укриттях. З них 45% опитаних вважають таку вимогу обов’язковою для закладів освіти по всій території України, тоді як 16% – пропонують застосовувати цей підхід диференційовано (виключно для прифронтових регіонів). Водночас 16% учасників дослідження переконані у достатності стандартних протоколів (переривання тесту та перехід до укриття лише у разі оголошення повітряної тривоги). Частка респондентів, чиєї родини це питання не стосується, становить 13%, а ще 10% – вагалися з відповіддю.
Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє певні статеві, вікові та регіональні відмінності у ставленні респондентів до проведення НМТ виключно в спеціально обладнаних укриттях:
Статеві особливості – жінки дещо частіше виступають за запровадження обов’язкового складання тесту в спеціально обладнаних укриттях для всіх регіонів України (48% проти 42% серед чоловіків та 45% загалом), а також частіше вважають достатнім дотримання стандартних правил безпеки (19% проти 12% серед чоловіків). Натомість чоловіки схильні підтримувати локальний підхід – запровадження цієї вимоги лише для прифронтових територій (21% проти 12% серед жінок та 16% загалом).
Вікові відмінності – респонденти віком 30–44 роки (потенційні батьки майбутніх абітурієнтів) демонструють найвищу зацікавленість у питанні (лише 9% вказали «мені байдуже» проти 13% загалом). Найменша частка прибічників повного переведення тестування в спеціально обладнанні укриття зафіксована у групі 45–54 роки (40% проти 45% загалом), де водночас досягає максимуму частка прибічників обмеження цієї вимоги лише прифронтовими зонами (21% проти 16% загалом). Молодь (18–29 років) виявляє найменший рівень вагань із відповіддю (6% проти 10% загалом).
Регіональна специфіка – на Півдні зафіксовано найвищий показник безумовної підтримки проведення НМТ в спеціально обладнаних укриттях по всій країні (49% проти 45% загалом). При цьому на Півдні спостерігається найнижчий рівень підтримки стандартного безпекового протоколу (лише 8% проти 16% загалом) на тлі підвищеного інтересу до локального підходу (20% виступають за вимогу лише для прифронтових зон проти 16% загалом) та найвищої частки тих, хто вагався з відповіддю (14% проти 10% загалом). У Західному регіоні фіксується найнижчий рівень вимоги щодо загальнонаціонального проведення тесту в спеціально обладнаних укриттях для всіх регіонів України (38% проти 45% загалом), однак тут респонденти частіше виражають прихильність як до локального підходу (20% проти 16% загалом), так і до дотримання стандартних правил безпеки (22% проти 16% загалом). На Сході майже чверть опитаних висловлює байдужість до теми (22% проти 13% загалом).
Отримані за результатами опитування дані щодо наявності школярів у домогосподарствах свідчать про те, що освітня проблематика безпосередньо стосується понад третини українських родин. Загалом 37,5% респондентів зазначили, що в їхніх сім’ях є діти шкільного віку (учні 1–11 класів). З них 23,5% опитаних мають в родині одного школяра, а 14,0% – кількох дітей, які здобувають загальну середню освіту. Водночас більшість домогосподарств (62,5%) на момент проведення дослідження не мають у своєму складі родини дітей шкільного віку.
Аналіз структури родинних зв’язків серед респондентів, які мають у своїх сім’ях дітей шкільного віку (N = 452), виявляє наступний розподіл: найбільша частка респондентів цієї категорії (58%) доводиться школярам батьком, матір’ю або офіційним опікуном. Понад чверть опитаних (27%) зазначили, що є дідусем або бабусею учнів. Частка респондентів, які доводяться школярам братом чи сестрою, становить 6%, а ще 11% – вказали на інші родинні зв’язки (дядько, тітка тощо).
Результати аналізу розподілів задекларованих витрат на підготовку однієї дитини-школяра до 2026/2027 навчального року (N = 452) демонструють, що для більшості українських родин зі школярами ці фінансові витрати є суттєвою статтею сімейного бюджету. Найбільша частка респондентів (30,5%) вказала на суму в межах від 5000 до 10000 грн. Понад чверть опитаних (26%) витратили від 2000 до 5000 грн. Витрати понад 10000 грн на одну дитину задекларували 11,5% респондентів, тоді як найменшу суму (до 2000 грн) зазначили лише 8% опитаних. Водночас майже чверть респондентів (24%) на момент опитування ще не підраховувала відповідні витрати або вагалася з оцінкою.
Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє виражені статеві та вікові відмінності щодо фінансових витрат родин на підготовку однієї дитини-школяра до навчального року:
Статеві особливості – жінки суттєво частіше вказують на помірні витрати у діапазоні 2000–5000 грн (30% проти 18% серед чоловіків та 26% загалом). Натомість чоловіки частіше фіксують витрати на рівні 5000–10000 грн (34% проти 29% серед жінок та 30,5% загалом), але водночас частіше зазначають, що ще не підраховували витрати або вагаються з відповіддю (28% проти 21% серед жінок та 24% загалом).
Вікові відмінності – респонденти віком 18–29 років демонструють найбільшу концентрацію у високих категоріях витрат: вони частіше за інших вказують на суми 5000–10000 грн (35% проти 30,5% загалом) та зафіксували найвищу частку видатків у категорії понад 10000 грн (25% проти 11,5% загалом та лише 4% у групі 55 років і старше), за мінімальної частки тих, хто витрачає до 2000 грн (лише 2%). У ключовій групі потенційних батьків (30–44 роки) також домінує високий рівень витрат: 36% витрачають від 5000 до 10000 грн, а 14% – понад 10000 грн, при цьому лише 19% – вагалися з відповіддю. Респонденти віком 45–54 роки частіше за загальний показник зазначають помірні та низькі суми: 30% – витрачають від 2000 до 5000 грн (проти 26% загалом), а 13% – вкладаються у суму до 2000 грн (що є найвищим показником серед усіх вікових груп проти 8% загалом). Представники найстаршої вікової категорії (55 років і старше) також частіше зазначають помірні суми (30% у межах 2000–5000 грн), однак виявляють найвищий рівень невизначеності – 35% опитаних цієї групи ще не рахували витрати або вагалися з відповіддю (проти 24% загалом).
Аналіз перехресних розподілів видатків на підготовку однієї дитини-школяра до 2026/2027 навчального року залежно від родинного статусу респондента та рівня щомісячного доходу на одного члена родини виявляє чітку залежність фінансової визначеності й обсягу витрат від ступеня спорідненості та матеріального становища родини:
Родинний статус – батьки та офіційні опікуни демонструють значно вищий рівень фінансового включення та задекларованих витрат порівняно з іншими родичами (бабусями, дідусями, братами, сестрами тощо). Серед батьків/опікунів більше ніж половина (52%) витрачають на підготовку однієї дитини до школи від 5000 грн і більше (38% – від 5000 до 10000 грн та 14% – понад 10000 грн проти 21% і 7% серед інших родичів відповідно). Водночас лише 14% батьків ще не підраховували витрати/не змогли визначитися з відповіддю, тоді як серед інших родичів частка невизначених сягає 39% (проти 24% загалом).
Рівень щомісячного доходу – спостерігається пряма кореляція між рівнем статків домогосподарства та бюджетом на підготовку до навчального року:
Низькодохідна група (до 10 000 грн) – частіше за інші обмежується мінімальними та помірними витратами: 31% витрачають від 2000 до 5000 грн (проти 26% загалом) та 10% – до 2000 грн (проти 8% загалом), при цьому лише 8% можуть дозволити собі витрати понад 10000 грн (проти 11,5% загалом).
Середні дохідні групи (10 001–40 000 грн) – демонструють найбільшу концентрацію у категорії 5000–10000 грн (36% у групі 10–20 тис. грн та 39% у групі 20–40 тис. грн проти 30,5% загалом). Окрім цього, респонденти з доходом 20–40 тис. грн виявляють найвищу фінансову визначеність (лише 11% ще не рахували витрати проти 24% загалом).
Високодохідна група (понад 40 000 грн) – демонструє виражений перерозподіл на користь максимальних витрат: понад чверть опитаних цієї категорії (26%) витратили на підготовку дитини до школи понад 10 000 грн (що у два з половиною рази перевищує загальний показник – 11,5%). Відповідно, представники цієї групи рідше за інших зазначають помірні та низькі суми: лише 19% – витратили від 2000 до 5000 грн (проти 26% загалом) і 6% вклалися у суму до 2000 грн (проти 8% загалом), а категорію 5000–10000 грн обирають 26% опитаних (проти 30,5% загалом).
Респонденти, які не вказали свій дохід («важко відповісти») – виявляють крайній рівень невизначеності й щодо шкільних видатків: більше ніж половина з них (56%) ще не підраховували витрати або вагалися з відповіддю.
Отримані за результатами опитування дані щодо оцінки психологічної готовності майбутніх випускників до складання НМТ в умовах повітряних тривог серед родин зі школярами (N = 452) демонструють, що 64% опитаних цієї категорії не мають у своїх сім’ях випускників 2026/2027 навчального року. Серед же тих 36% респондентів, у чиїх родинах є майбутні випускники (N = 164), абсолютна більшість (82,5%) вказує на негативний вплив безпекового чинника на підготовку дитини: понад половина респондентів (56%) зазначає, що дитина готова до складання тесту, але долає труднощі через стрес, а понад чверть (26,5%) опитаних оцінює дитину як неготову, оскільки тривоги суттєво заважають підготовчому процесу. Лише 17,5% респондентів цієї групи вважають, що дитина підготовлена добре і повітряні тривоги їй не заважають.
Аналіз розподілу відповідей щодо формату навчання дітей шкільного віку в 2026/2027 навчальному році (N = 452 – ті, хто має в родинах школярів) свідчить, що більшість родин розраховує на очну або змішану форму здобуття освіти. Найбільша частка респондентів (43%) зазначила, що дитина чи діти навчатимуться очно, у форматі повного дня в школі. Майже третина опитаних (31%) вказала на змішаний формат, який передбачає поєднання очних та онлайн-занять. Повністю дистанційне навчання зазначили 8% домогосподарств. Водночас 18% респондентів на момент опитування ще не мали остаточного рішення щодо формату, зазначивши, що воно залежить від безпекової ситуації.
Аналіз перехресного розподілу за регіонами виявляє глибоку диференціацію форматів шкільного навчання залежно від наближеності регіону до лінії фронту та рівня безпекової загрози:
Західні та центральні регіони – демонструють найвищий рівень залученості дітей до очного навчання. У Західному регіоні дві третини родин (67% проти 43% загалом) вказують на очний формат повного дня за мінімальної частки повністю дистанційної освіти (4% проти 8% загалом). У Центральному та Північному регіонах частка очного навчання також є високою (43% та 50% відповідно проти 43% загалом), а змішаний формат охоплює 35% у Центрі та 25% на Півночі (проти 31% загалом).
Київ – характеризується переважанням гібридних моделей та відносно високим рівнем безпекової невизначеності. Найбільша частка родин столиці (41% проти 31% загалом) зазначає змішаний формат навчання, тоді як очно будуть навчатися 28% дітей (проти 43% загалом). При цьому 22% респондентів у Києві вказали, що формат ще не визначено і він залежить від безпекової ситуації (проти 18% загалом).
Східні та південні регіони – фіксують вимушений перехід на онлайн та змішане навчання через безпековий чинник. На Сході частка очного навчання становить лише 7% (проти 43% загалом), тоді як майже половина дітей (48% проти 31% загалом) будуть навчатися змішано, а майже чверть (24%) – повністю дистанційно (що втричі перевищує загальноукраїнський показник – 8%). На Півдні змішаний формат охоплює більше ніж половину родин (52% проти 31% загалом), дистанційний – 15% (проти 8% загалом), а очний – 16% (проти 43% загалом).
Результати опитування щодо суб’єктивних оцінок стану укриттів у закладах освіти серед родин зі школярами (N = 452) свідчать, що більшість навчальних закладів мають захисні споруди, однак їхня якість та рівень облаштування суттєво різняться. Найбільша частка респондентів (37%) зазначила, що укриття в школі є, але воно має суттєві недоліки (переповненість, відсутність належної вентиляції, зв’язку тощо). Про наявність повністю обладнаного укриття, яке вміщує всіх дітей та забезпечене необхідними комунікаціями, санвузлами й вентиляцією, повідомили 32% опитаних. Водночас 13% батьків та родичів дітей шкільного віку зауважили, що укриття існує лише формально, але фактично є непридатним для перебування дітей. Про повну відсутність укриття у навчальному закладі заявили 5% респондентів. Ще 13% опитаних вказали, що не володіють інформацією щодо стану захисної споруди у школі.
Аналіз перехресних розподілів оцінки стану шкільних укриттів виявляє певні відмінності залежно від ступеня поінформованості різних категорій родичів школярів та регіональної специфіки:
Родинний статус – батьки та опікуни демонструють вищий рівень поінформованості та частіше вказують на наявність повністю обладнаних укриттів (36% проти 27% серед інших родичів та 32% загалом). Натомість інші родичі (бабусі, дідусі, брати, сестри тощо) дещо частіше фіксують повну відсутність укриття (8% проти 3% серед батьків) або вказують на брак інформації щодо стану захисних споруд у школі (17% проти 10% серед батьків та 13% загалом).
Регіональні особливості – найвищий рівень забезпечення якісними укриттями зафіксовано на Сході та Півночі, де відповідно 46% та 42% респондентів вказують на повністю обладнані захисні споруди (проти 32% загалом). Оскільки дослідження фіксує суб’єктивну оцінку респондентів (власна оцінка або оцінка за відомостями від дитини/вчителів), такі показники можуть бути зумовлені кількома чинниками: з одного боку, пріоритетним спрямуванням державних і міжнародних ресурсів на капітальне облаштування укриттів у зонах підвищеного ризику; з іншого – специфікою сприйняття, коли в умовах постійної загрози вирішальним критерієм оцінки стає якість базового захисту споруди, а не побутовий комфорт.
Водночас на Сході зафіксовано і найвищу частку повної відсутності укриттів (11% проти 5% загалом), що корелює з високою часткою дистанційного навчання в цьому регіоні. У Центральному регіоні домінує критична оцінка функціонуючих укриттів: 43% респондентів зазначають, що укриття є, але воно має суттєві недоліки (проти 37% загалом), а ще 17% опитаних вважають його формальним і непридатним (проти 13% загалом). У Південному регіоні респонденти рідше зазначають як про наявність повністю обладнаних сховищ (23% проти 32% загалом), так і про функціонування укриттів із суттєвими недоліками (31% проти 37% загалом). Це пояснюється тим, що чверть опитаних цього регіону (26%) взагалі не володіють інформацією про стан шкільних укриттів (що удвічі перевищує загальноукраїнський показник – 13%).
Перехресний аналіз зв’язку між суб’єктивною оцінкою якості укриттів та форматом навчання (N = 452) демонструє чітку причинно-наслідкову залежність між безпековою інфраструктурою та доступністю очного освітнього процесу: пряма залежність очного формату від наявності укриття – максимальна частка дітей, які будуть навчатися очно у форматі повного дня, спостерігається в закладах з повністю обладнаними сховищами (57% проти 43% загалом).
Водночас наявність суттєвих недоліків чи навіть фактична непридатність укриття не стають абсолютним бар’єром для очного навчання: серед тих, хто оцінює укриття як формальне / непридатне, 40% дітей все одно будуть відвідувати школу очно, а серед тих, де укриття повністю відсутнє – 36% (що, можливо, вказує на використання альтернативних укриттів поруч із закладом або навіть на ігнорування безпекових норм заради очного процесу навчання). Повністю дистанційний формат очікувано переважає у школах, де укриття відсутні (23% проти 8% загалом) або фактично непридатні (14% проти 8% загалом). Найвищий рівень безпекової невизначеності (формат «ще не визначено/залежить від ситуації») зафіксовано серед респондентів, які взагалі не володіють інформацією про стан укриття – 42% (проти 18% загалом).
Результати аналізу суб’єктивної оцінки впливу стану шкільного укриття на ухвалення рішення щодо очного навчання дитини (N = 452) свідчать про суттєвий розкол у мотиваціях родин зі школярами: для майже половини респондентів безпековий фактор став безпосередньою причиною вибору або зміни освітньої траєкторії, тоді як для іншої половини стан укриття мав другорядне значення або ігнорувався на користь очного формату.
Майже чверть опитаних (24,5%) вказали, що саме через неналежну якість або відсутність укриття вони були змушені обрати для дитини дистанційну чи змішану форму навчання. Натомість для 21% респондентів якість та наявність належного укриття стали позитивним стимулом: ці родини обрали конкретний заклад освіти або змінили формат на користь очного саме завдяки належному стану укриття. Понад чверть родин (28%) зазначили, що стан захисної споруди взагалі не був вирішальним чинником, оскільки вибір формату спирався на інші причини. Ще 26,5% респондентів продемонстрували жорсткий пріоритет очної освіти: вони вказали, що попри стан укриття все одно обирають очне навчання для своєї дитини.
Аналіз регіонального розподілу відповідей щодо впливу стану шкільного укриття на ухвалення рішення про формат навчання дитини виявляє кардинальну відмінність між макрорегіонами:
Київ – зафіксував один із найвищих показників вимушеної відмови від очного навчання через стан безпекової інфраструктури: 41% респондентів обрали дистанційний чи змішаний формат саме через неякісне укриття (проти 24,5% загалом по Україні). Лише 13% родин зі школярами зі столиці готові до компромісного вибору – навчатися очно попри недоліки сховища (найнижчий показник серед усіх регіонів проти 26,5% загалом).
Північ – демонструє подібну до Заходу високу орієнтацію на очне навчання: 34% родин обирають очний формат попри стан укриття (проти 26,5% загалом). Для 22% опитуваних стан сховища не виявився вирішальним фактором (проти 28% загалом), а 20% – обрали дистанційне/змішане навчання через його неналежну якість (проти 24,5% загалом). Майже чверть родин (24%) визначили якість укриття головною причиною вибору школи або формату.
Центр – демонструє розподіл відповідей, близький до загальноукраїнського профілю. Однак, частка тих, для кого укриття не було вирішальним чинником, тут нижча і становить 22% (проти 28% загалом). При цьому 28% родин обирають очне навчання попри стан укриття, ще 28% – перейшли на дистанційну чи змішану форму через його неякісність, а 22% – свідомо обрали школу або формат завдяки наявності якісного сховища.
Захід – показує найвищий запит на очну освіту та найнижчу чутливість до недоліків безпекової інфраструктури: 34% родин обирають очне навчання попри стан укриття (проти 26,5% загалом). Крім того, третина респондентів (33%) зазначила, що стан укриття взагалі не був вирішальним чинником (проти 28% загалом). Відповідно, частка тих, хто пішов на дистанційне чи змішане навчання через неякісне сховище, тут є мінімальною в країні – лише 11% (проти 24,5% загалом), а 22% – обрали освітній заклад завдяки якісному укриттю.
Схід – демонструє найвищу залежність освітньої траєкторії від безпекового чинника: 45% родин обрали дистанційне чи змішане навчання через неналежний стан укриття (найвищий показник по Україні). Лише для 17% респондентів зі Сходу стан укриття не став вирішальним чинником (найнижчий показник проти 28% загалом). Водночас 24% родин обрали школу саме завдяки якісному укриттю, а 14% – вивели дитину на очне навчання попри стан сховища (проти 26,5% загалом).
Південь – зафіксував найбільшу частку родин (43% проти 28% загалом), для яких стан укриття не виявився вирішальним чинником у виборі формату навчання. Водночас 30% респондентів цього регіону обрали дистанційний або змішаний формат саме через неналежну якість укриття (проти 24,5% загалом). Частка родин, які обрали школу завдяки якісному укриттю, тут є найнижчою в країні (13% проти 21% загалом), а показник очного навчання попри стан сховища є одним із найнижчих і становить 14% (проти 26,5% загалом; для порівняння: на Сході – 14%, у Києві – 13%).
Отримані за результатами опитування дані щодо основних причин вибору дистанційного або змішаного формату навчання серед родин, де діти навчаються неповний день або дистанційно (N = 256), демонструють виразне домінування безпекового фактора та психологічного напруження над суто інфраструктурними чи логістичними обмеженнями. Головною причиною є загальна безпекова ситуація в регіоні: майже третина респондентів (31%) вказали на високий ризик обстрілів у своєму населеному пункті. Другим за вагомістю чинником виступає психологічна складова – 20% родин обрали онлайн або змішаний формат через високий рівень тривожності дитини чи батьків щодо перебування в школі під час війни.
Сукупний інфраструктурний блок також суттєво обмежує доступ до очної освіти: по 15% опитаних скаржаться на неналежний/аварійний стан укриття та на його недостатню місткість для всіх учнів одночасно, а ще 7% – вказують на повну відсутність сховища. Водночас для 18% родин цей вибір спирається на особисту зручність та звичку дитини до дистанційного навчання, тоді як логістичні чинники (перебування в іншому регіоні чи за кордоном) виявилися вирішальними лише для 8% респондентів. П’ята частина респондентів (20%) вагалася з визначенням основних причин вибору дистанційного або змішаного формату навчання для школярів у своїх родинах.
Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє виразну диференціацію у виборі причин дистанційного або змішаного навчання для школярів залежно від статі, віку та макрорегіону проживання респондентів:
Загальна безпека (високий ризик обстрілів у населеному пункті/регіоні – 31% загалом) – цю причину найчастіше зазначали респонденти зі столиці (54%) та Сходу (53%), тоді як на Півночі (25%) і в Центрі (20%) вона згадувалася рідше. У демографічному розрізі загрозу обстрілів значно частіше обирали батьки/родичі школярів віком 45–54 роки (43%) та дещо частіше респонденти вікової категорії 55 років і старше (36%) порівняно з показником 19% серед молоді (18–29 років) та 24% серед вікової групи 30–44 роки.
Психологічний фактор (тривожність дитини або батьків перебувати в школі – 20% загалом) – найвищий рівень тривожності зафіксовано серед молодих батьків/родичів віком 18–29 років (35% проти 15% у категорії 30–44 роки, 25% у категорії 45–54 роки, 18% у категорії 55 років і старше). У регіональному вимірі психологічний чинник більш виражений у Києві (26%), на Півдні (25%) та на Заході (24%). Натомість на Сході ця причина виявилася мінімальною в країні – лише 2% (оскільки пряма безпекова загроза повністю перекриває суб’єктивні побоювання). Жінки обирали цей фактор дещо рідше за чоловіків (18% проти 24%).
Особистий вибір (звичка до онлайн-формату/зручність графіку – 18% загалом) – абсолютним лідером за цим показником є Східний регіон, де майже половина родин (47%) обрали дистанційне навчання через особисту зручність чи звичку дитини (проти 18% загалом). Цей чинник також часто згадували на Заході (28%), тоді як у Києві (6%) та Центрі (5%) він є мінімальним. Серед вікових груп цей вибір дещо частіше за інших обирали респонденти віком 55 років і старше (22%), тоді як у віковій групі 45–54 роки його зазначали найрідше (10%). У статевому розрізі жінки частіше обирали цей варіант порівняно з чоловіками (21% проти 13% відповідно).
Інфраструктура школи (неналежний/аварійний стан укриття – 15% загалом) – найчастіше на аварійний чи некомфортний стан укриття вказували респонденти у Києві (20%) та на Півночі (19%), натомість на Сході (9%) та на Заході (8%) ця проблема згадувалася найменше. За віковим розподілом показники є відносно рівномірними, з незначним переважанням у групі 30–44 роки (18% проти 13–14% в інших вікових категоріях). У статевому розрізі суттєвих відмінностей не виявлено (16% серед чоловіків проти 15% серед жінок).
Інфраструктура школи (укриття якісне, але занадто мале – 15% загалом) – недостатню місткість укриття дещо частіше зазначали респонденти Центрального (19%) та Північного (18%) регіонів, тоді як на Сході (8%) та Заході (6%) цей чинник обирали найрідше. У віковому розрізі мале укриття виявилося найбільш вагомим бар’єром для респондентів віком 45–54 роки (24%) та молоді 18–29 років (20%). Чоловіки обирали цю причину дещо частіше за жінок (18% проти 12% відповідно).
Логістика/переїзд (перебування в іншому регіоні чи за кордоном – 8% загалом) – фактор релокації найчастіше обирали респонденти Південного регіону (15%) та Києва (13%), тоді як у Центральному регіоні цей показник становить 7%, на Півночі та Заході – по 5%, а на Сході є найнижчим – 3%. Високі показники у столиці та безпосередньо на Півдні, можливо, зумовлені високою концентрацією внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з прифронтових територій та зон активних бойових дій, для яких дистанційний чи змішаний формат є вимушеною логістичною альтернативою під час адаптації в нових громадах або збереженням зв’язку із закладами освіти за попереднім місцем проживання. У демографічному розрізі переїзд виявився найбільш характерним для молодих батьків/родичів школярів віком 18–29 років (14%) та для чоловіків (11% проти 6% серед жінок).
Інфраструктура школи (укриття взагалі відсутнє – 7% загалом) – повну відсутність укриття найчастіше фіксували молоді батьки / родичі школярів віком 18–29 років (14% проти 4–7% в інших вікових групах). Найнижчими показники відсутності укриття є у Києві (4%) та на Сході (3%).
Вагання щодо визначення відповіді («важко відповісти» – 20% загалом) – найвищий рівень неоформленості мотивації зафіксовано у Центральному (32%) та у Західному (26%) регіонах. Натомість найменше вагалися респонденти у Києві (10%), на Півдні (8%) та на Сході (6%). У віковому розрізі найчастіше вагалися респонденти віком 30–44 роки (25%), тоді як молодь 18–29 років демонструє мінімальний рівень вагань (6%). У статевому вимірі жінки частіше за чоловіків вагалися з визначенням причин вибору дистанційного або змішаного формату навчання для школярів у своїх родинах (22% проти 16% відповідно).
Порівняльний аналіз розподілу відповідей залежно від родинного зв’язку з дитиною виявляє певні відмінності у сприйнятті причин відмови від очного навчання між батьками/опікунами та іншими родичами.
Для батьків та опікунів домінуючими виступають раціонально-безпекові та інфраструктурні чинники: вони частіше за інших родичів вказують на прямий ризик обстрілів у населеному пункті (35% проти 27% серед інших родичів та 31% загалом), неналежний або аварійний стан шкільного укриття (18% проти 13% відповідно). Натомість інші родичі (бабусі, дідусі, тітки, дядьки тощо) дещо сильніше акцентують увагу на емоційно-психологічному аспекті: чверть із них (25%) назвали головною причиною тривожність дитини або батьків через перебування в школі під час війни, що перевищує аналогічний показник серед самих батьків (16% серед батьків / опікунів і 20% загалом). Показники щодо недостатньої місткості укриттів (15% в обох групах), повної відсутності сховищ (7% в обох групах) та логістичних факторів релокації (7% проти 9%) є практично ідентичними.
Результати аналізу ключових чинників та стимулів, здатних вплинути на рішення родин, які мають дітей-школярів, що наразі не навчаються очно або повністю очно (N = 256), щодо переходу на очний формат, свідчить про безумовне домінування інфраструктурно-безпекових вимог над іншими аргументами.
Головним стимулом для повернення дітей до шкільних класів є гарантоване облаштування укриття за всіма стандартами безпеки, на яке вказує третина опитаних у цій категорії (33%). При цьому для забезпечення прозорості та довіри батьки / родичі прагнуть безпосереднього контролю: 12,5% зазначають необхідність особистого відвідування та огляду укриття перед прийняттям рішення, а ще 6,5% – вважають важливим чинником публічну перевірку та сертифікацію сховища незалежними інспекторами. Для кожної п’ятої родини цієї групи (20%) повернення до очного навчання є принципово неможливим за поточних умов: вони прямо зазначають, що ніщо не переконає їх, поки тривають активні обстріли та гаряча фаза війни. Цей показник окреслює межу потенційного повернення учнів до шкіл навіть за умови наявності ідеально обладнаних укриттів. Майже кожна десята родина (9%) вказує на суб’єктивне відчуття відсутності впливу на ситуацію, зазначаючи, що школа фізично не має можливості організувати очний процес. Значна частка респондентів, чиї діти не навчаються очно (19%), вагалася з відповіддю.
Аналіз результатів перехресних розподілів виявляє виразну диференціацію у виборі ключових чинників та стимулів, здатних вплинути на рішення щодо переходу на очний або повністю очний формат навчання серед родин, де діти наразі не навчаються повністю очно (N = 256):
Гарантоване облаштування укриття за всіма стандартами безпеки (33% загалом) – абсолютним лідером за цим показником є Східний регіон, де більше ніж половина родин (56%) назвали стандартизоване сховище головною умовою повернення (проти 33% загалом). У Центральному регіоні цей чинник становить 25%, а на Заході зафіксований на мінімальній позначці – 21%. За віковим розподілом вимогу щодо стандартів безпеки найчастіше висували респонденти віком 55 років і старше (37%), тоді як у решти вікових груп показник є практично стабільним (29–30%). Чоловіки та жінки обирали цей фактор майже однаково (31% проти 34%).
Особисте відвідування укриття перед прийняттям рішення (12,5% загалом) – запит на особистий огляд укриття найбільш яскраво виражений у Західному регіоні (26%) та Києві (25%), тоді у Центрі (6%), Північному регіоні (6%) та на Сході (4%) цей показник є суттєво нижчим. У демографічному розрізі можливість власноруч перевірити сховище є критично важливою для молодих батьків/родичів віком 18–29 років (29% проти 8–12% в інших вікових категоріях). За статевою ознакою чоловіки дещо частіше за жінок виражали запит на особистий контроль (16% проти 10% відповідно).
Публічна перевірка/сертифікація укриття незалежними інспекторами (6,5% загалом) – потребу у залученні незалежних інспекторів найчастіше фіксують респонденти Південного (11%) та Центрального (10%) регіонів. На Заході цей показник становить лише 2%, а на Сході є нульовим (0%). За віковим виміром зовнішній аудит найбільш затребуваний серед молоді 18–29 років (11%) та респондентів 30–44 років (9%), тоді як у групі 55 років і старше він падає до 2%. У статевому розрізі чоловіки висували вимогу незалежної інспекції суттєво частіше за жінок (11% проти 2%).
Категоричний безпековий бар’єр («Ніщо не переконає, поки тривають обстріли» 20% загалом) – принципову відмову від очного навчання до завершення гарячої фази війни дещо частіше демонструють респонденти Південного (25%) та Східного (22%) регіонів, тоді як на Заході частка таких відповідей є найнижчою (14%). У демографічному розрізі категорична позиція найменше властива молоді 18–29 років (14%), тоді як у віковій групі 45–54 роки вона сягає пікового значення – 34% (у групах 30–44 роки – 16%, 55 років і старше – 21%).
Неможливість організувати очне навчання з боку школи (9% загалом) – на фізичну та технічну спроможність самих закладів освіти найчастіше вказують респонденти Північного регіону (24%), натомість у Києві (4%) та на Заході (2%) цей чинник згадувався мінімально. У віковому розрізі на адміністративно-інфраструктурні обмеження школи найчастіше зважають респонденти 30–44 років (12%) та 55 років і старше (12%), тоді як серед молоді 18–29 років та категорії 45–54 роки цей показник становить лише по 3%. У статевому вимірі жінки фіксували цей фактор удвічі частіше за чоловіків (12% проти 6%).
Вагання щодо визначення стимулів («важко відповісти» 19% загалом) – найвищий рівень неоформленості позиції щодо умов повернення до очного навчання спостерігається у Західному регіоні (31%) та на Півночі (25%). Натомість респонденти у Києві (13%), на Півдні (11%) та Сході (7%) чіткіше усвідомлюють власні вимоги та обмеження. За віковим розподілом найчастіше вагалися батьки/родичі віком 30–44 роки (25%), тоді як молодь 18–29 років демонструє найнижчий показник вагань (14%).
Порівняльний аналіз стимулів та бар’єрів повернення до очного навчання залежно від родинного зв’язку з дитиною показує високий рівень консенсусу щодо інфраструктурних вимог, проте виявляє певні відмінності у сприйнятті безпосередньої безпекової загрози. Для інших родичів (бабусь, дідусів, братів, сестер тощо) гарантоване облаштування укриття за всіма стандартами безпеки виявилося дещо важливішим стимулом, ніж для батьків/опікунів (35% проти 30% відповідно), при цьому обидві групи однаково прагнуть додаткових інструментів верифікації – особистого огляду сховища (13% серед батьків проти 12% серед інших родичів) та незалежної сертифікації (6% проти 7%).
Натомість ключова розбіжність полягає у ступені категоричності: саме батьки та опікуни частіше демонструють безкомпромісний безпековий бар’єр, зазначаючи, що їх ніщо не переконає до завершення гарячої фази війни (24% проти 16% серед інших родичів). Показники щодо залежності рішення від технічних можливостей самої школи є практично ідентичними (10% серед батьків проти 9% серед родичів).
Нагадаємо, з 1 вересня 2026 року понад 8 тисяч шкіл працюють в очному форматі. Ще понад 2,2 тисячі закладів організовують навчання у змішаному форматі. Також на початку вересня у МОН повідомили, що в Україні завершили будівництво та облаштування ще 15 підземних шкіл і укриттів у закладах загальної середньої освіти. Завдяки цьому понад 5 тисяч учнів отримають можливість безпечніше навчатися очно.
Раніше ми досліджували, що відомо про будівництво підземних шкіл в Україні.
Також на нашій інфографіці – порівняння трьох дослідженнь якості освіти PISA в Україні (з 2018 по 2025 рік). Окремо ми розповідали, що передбачає реформа для старшокласників, у межах якої впровадять 12-річну школу.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»