Результати соцопитування на тeму «Корупційні скандали та доречність проведення виборів»

«Слово і діло» публікує результати шостої хвилі власного соціологічного опитування. Цього разу українців запитали про ставлення до політичних скандалів на тлі розслідувань та спецоперації НАБУ і САП «Форест Гамп», про підготовку до чергової воєнної зими, навчання та тестування учнів в умовах повномасштабного вторгнення рф, а також традиційно – про параметри мирної угоди та переговорний процес і довіру до міжнародних лідерів. Перша частина, присвячена корупційним скандалам та доречності проведення виборів, представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».

Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).

Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.

Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).

Терміни проведення польового етапу: 25-31 серпня 2026 року.

Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.

Склад регіонів:

• Київ;
• Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
• ⁠Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
• ⁠Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
• ⁠Схід: Донецька, Харківська;
• ⁠Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.

Основні результати дослідження: «Корупційні скандали та доречність проведення виборів»

Більшість опитаних (47%) знайомі зі спецоперацією НАБУ та САП «Форест Гамп» лише поверхнево – чули про неї загалом або бачили заголовки, ще 16,5% респондентів уважно стежать за деталями та матеріалами розслідування. Майже третина (31%) зазначає, що вперше чує про цю справу, а 5,5% – вагалися з відповіддю або не змогли згадати інформацію.

Оцінюючи відповідальність за можливу корупційну схему з відмивання коштів через Sense Bank, про яку стало відомо під час спецоперації НАБУ та САП під кодовою назвою «Форест Гамп», респонденти найчастіше вказували на систему в цілому – 39% опитаних вважають її наслідком нинішніх правил і системних вад. Третина опитаних (33%) покладає провину безпосередньо на фігурантів схеми (звільнену заступницю ОП, нардепів та менеджмент банку), а 31% – на Президента України як голову держави. Кожен п’ятий (21%) вважає відповідальним керівництво Офісу Президента через неналежний кадровий контроль. Найменша частка опитаних зауважили провину наглядових органів (НБУ та Держфінмоніторингу – 14%), і ще 14% – вагалися з відповіддю.

Головною умовою відновлення довіри до влади після викриттів у справі «Форест Гамп» 31% опитаних назвали обвинувальний вирок суду для фігурантів. Значно менше респондентів бачать вихід у незалежному розслідуванні без політичного втручання (14%) чи відстороненні причетних посадовців (13%). Лише 7% респондентів вважають ефективним публічний звіт влади про системні кроки, а 3% – незалежний аудит Sense Bank та інших держбанків. Водночас кожен п’ятий (21%) переконаний, що довіру вже ніщо не відновить, і ще 11% – вагалися з відповіддю.

Понад половина опитаних (55%) вбачає найглибшу кризу управління у вищому політичному керівництві (Офіс Президента, Уряд, Верховна Рада). Третина респондентів (36%) вказує на судову систему та правосуддя, а 28% – на армію та оборону (кадрові рішення, мобілізація, командування). Значно менші частки назвали антикорупційні органи (17%) та оборонні закупівлі (15%). Лише по 2% опитаних вважають, що кризи немає в жодній із сфер або що вона наявна в іншій галузі, а 9% – вагалися з відповіддю.

Оцінюючи доцільність проведення виборів під час війни, найбільша частка опитаних (39%) зазначила, що їх варто проводити лише після завершення бойових дій. П’ята частина респондентів (20%) вважає вибори необхідними, але наразі технічно та з огляду на безпеку неможливими. Ще 18% опитаних переконані, що вибори мають відбутися до кінця війни, адже «демократія не може чекати». Для 15% респондентів це питання залежить від ситуації на фронті та рівня безпеки (припинення активних обстрілів чи гарячої фази), а 8% – вагалися з відповіддю.

Майже половина опитаних (48%) чула про відеозвернення Михайла Федорова щодо корупції та виборів у переказі чи новинах. Майже кожен п’ятий респондент (18%) переглянув це звернення повністю. Водночас 23% зазначають, що вперше чують про це відео, а ще 11% – вагалися з відповіддю або не змогли його пригадати.

Головним мотивом серпневого відеозвернення Михайла Федорова 38% опитаних вважають початок власної політичної чи президентської кампанії (особистий піар та нарощування рейтингу). 17% респондентів вбачають у зверненні прагнення подолати корупцію та змінити систему. Для 14% опитаних це спроба перекласти відповідальність за проблеми в управлінні на інших посадовців, а для 10% – спроба тиску на Президента заради повернення на посаду Міністра оборони. Понад п’ята частина (21%) вагалася з відповіддю або вказала на брак інформації для визначення мотивів.

Сприйняття мотивів звернення Михайла Федорова напряму залежить від рівня обізнаності щодо цього звернення: що детальніше респонденти знайомі з відео, то вища їхня визначеність та критичність. Глядачі відео повністю та глядачі новин демонструють найвищу визначеність (невизначених лише 5% та 12% відповідно) і частіше бачать у відео старт політичної чи президентської кампанії (48–50% проти 38% загалом). Невизначені або ті, хто вперше почув про відео, мають високий рівень вагань (37–54% не визначилися) і значно рідше вважають це політичним піаром, натомість необізнані дещо частіше схильні бачити в цьому зверненні спробу перекласти відповідальність на інших (19% серед тих, хто почув уперше проти 14% загалом).

Оцінюючи моральне право ексчиновника, який був частиною влади протягом семи років, критикувати владу одразу після відставки, більшість опитаних демонструє прагматичний підхід: 41% респондентів вважає, що це залежить від конкретних дій людини на посаді. Майже третина опитаних (31%) налаштована скептично та називає критику одразу після відставки лицемірством. Натомість 17% респондентів переконані, що таке право є і воно підсилює довіру до слів, а 11% – вагалися з відповіддю.

Понад половина опитаних (51%) налаштована скептично та не бачить Михайла Федорова потенційним президентом України в майбутньому. Майже третина (30%) займає вичікувальну позицію, допускаючи таку можливість у майбутньому, але наразі посилається на брак інформації для оцінки. Готовність розглядати його кандидатуру на виборах висловили 6,5% респондентів, а 12,5% – вагалися з відповіддю.

Суспільство розкололося в оцінках місячних протестів із вимогою повернути Михайла Федорова на посаду Міністра оборони. Повністю підтримують акції 29% опитаних, вважаючи їх легітимним способом впливу на владу. Ще 27% респондентів демонструють компромісну позицію: розуміють мотиви протестувальників, але не підтримують сам формат. Категорично проти виступає майже чверть респондентів (23%), які вважають протести шкідливими під час війни, а 21% – вагалися з відповіддю.

Підтримка протестів є насамперед вираженням принципу громадянського тиску на владу, а не безумовною лояльністю до політика. Хоча саме серед прихильників акцій готовність розглядати М. Федорова кандидатом у президенти в майбутньому є найвищою та майже втричі перевищує загальний рівень (17% проти 6,5%), більшість із них не є його персональним електоратом: 42% у цій групі вагаються через брак інформації, а 32% – категорично не бачать його президентом. Це свідчить, що для громадян важливий сам факт можливості впливати на рішення влади, а не постать ексчиновника. Водночас серед противників протестів та респондентів з компромісною позицією домінує скепсис щодо політичного майбутнього М. Федорова (72% та 60% відповідно проти), а готовність голосувати серед противників акцій прямує до нуля (1%).

Загальні результати дослідження: «Корупційні скандали та проведення виборів»

Згідно з результатами опитування, найбільша частка респондентів (47%) має лише поверхневе уявлення про спецоперацію НАБУ та САП «Форест Гамп» – ці опитані чули загальну інформацію чи бачили заголовки у новинах, але не заглиблювалися в деталі. Майже третина учасників опитування (31%) зазначила, що вперше чує про цю справу. Уважно стежать за перебігом розслідування, ознайомлюючись із деталями та матеріалами НАБУ/САП, 16,5% респондентів. Ще 5,5% опитаних не змогли відповісти на запитання або не пам’ятають інформацію про цю подію.

Під час оцінки того, хто саме несе відповідальність за можливе існування корупційної схеми з відмивання коштів через Sense Bank (Сенс Банк), думки учасників опитування розподілилися наступним чином. Найчастіше респонденти покладали провину на систему в цілому – 39% опитаних вважають, що така корупція є наслідком нинішніх правил і системних вад. Третина учасників опитування покладає відповідальність безпосередньо на учасників схеми: звільнену заступницю ОП, нардепів та менеджмент Sense Bank (33%), ще 31% – на Президента України як голову держави, відповідального за загальну політику. Тільки кожен п’ятий респондент (21%) назвав керівництво Офісу Президента відповідальною стороною через неналежний кадровий контроль. Найменші частки респондентів зазначили відповідальність наглядових органів – НБУ та Держфінмоніторингу через пропуски у фінансовому моніторингу (14%) або не змогли визначити відповідальних (14%).

Аналіз розподілу відповідальності за корупційну схему «Форест Гамп» свідчить, що рівень поінформованості респондентів безпосередньо визначає фокус покладання провини. Ті, хто уважно стежить за справою, найчастіше покладають відповідальність безпосередньо на Президента України (58% проти 31% загалом), а також на безпосередніх учасників схеми (38% проти 33% загалом) та систему в цілому (40% проти 39% загалом). У міру зниження обізнаності про спецоперацію частка покладання вини на Президента стрімко падає (до 30% серед тих, хто чув лише загалом про спецоперацію, та до 21% серед необізнаних про неї проти 31% загалом).

Натомість для загалу респондентів – незалежно від рівня поінформованості – основними винуватцями залишаються безпосередні виконавці (38% проти 33% загалом) та системні вади нинішньої влади/правил (37–40% проти 39% загалом). Оцінка відповідальності керівництва Офісу Президента (19–24% проти 21% загалом) та наглядових органів на кшталт НБУ чи Держфінмоніторингу (12–16% проти 14% загалом) залишається порівняно другорядною в усіх групах, тоді як необізнані респонденти очікувано частіше вагаються з визначенням винних (48%).

За результатами аналізу перехресного розподілу відповідей прослідковуються помітні відмінності в оцінці відповідальних суб’єктів за можливе існування корупційної схеми з відмивання коштів через Sense Bank (Сенс Банк), про яку стало відомо під час спецоперації НАБУ та САП під кодовою назвою «Форест Гамп», залежно від статі, віку та регіону проживання опитаних:

Статеві особливості – суттєві відмінності між чоловіками та жінками спостерігаються щодо оцінки відповідальності Президента України та здатності визначитися з відповіддю. Зокрема, чоловіки значно частіше за загальний показник (39% проти 31% загалом) вказували на Президента України як на відповідального за ситуацію, що також на 15% перевищує відповідний показник серед жінок (24%). Натомість серед жінок дещо вища частка тих, кому було важко визначити відповідальних (19% проти 14% загалом та 8% серед чоловіків).

Вікові відмінності – опитані віком 18–29 років дещо рідше за загальний показник покладали відповідальність на систему в цілому (34% проти 39% загалом) та на керівництво Офісу Президента (14% проти 21% загалом), проте значно частіше за інші вікові групи вказували на наглядові органи – НБУ та Держфінмоніторинг (23% проти 14% загалом). У групі 30–44 роки спостерігаються нижчі за середні показники щодо відповідальності системи (34% проти 39% загалом) та Президента України (26% проти 31% загалом), але вища частка тих, хто вагався з відповіддю (20% проти 14% загалом). Респонденти віком 45–54 роки частіше за загальний показник звинувачували систему в цілому (46% проти 39% загалом) та рідше вказували на керівництво Офісу Президента (15% проти 21% загалом). У найстаршій віковій групі (55 років і старше) дещо частіше, ніж по вибірці загалом, покладали відповідальність на Президента України (36% проти 31% загалом).

Регіональна специфіка – у Києві частка тих, хто покладає відповідальність на систему в цілому, є вищою за загальний показник (44% проти 39% загалом). Також кияни частіше за загальний рівень вказували на Президента України (37% проти 31% загалом) та на наглядові органи (20% проти 14% загалом). При цьому лише 5% опитаних у столиці не змогли визначитися з відповіддю (проти 14% загалом). На Півночі зафіксовано найвищий рівень звинувачення системи в цілому (48% проти 39% загалом), але нижчі за середні показники щодо відповідальності Президента (24% проти 31% загалом), керівництва Офісу Президента (13% проти 21% загалом) та дещо вищу частку тих, кому важко відповісти (18% проти 14% загалом). На Сході опитані частіше за загальний показник вказували на безпосередніх учасників схеми (40% проти 33% загалом), Президента України (40% проти 31% загалом) та керівництво Офісу Президента (26% проти 21% загалом), при цьому суттєво рідше звинувачували систему в цілому (28% проти 39% загалом) та рідше вагалися з відповіддю (7% проти 14% загалом). На Півдні респонденти частіше за загальний показник покладали відповідальність на Президента (36% проти 31% загалом) та керівництво Офісу Президента (25% проти 21% загалом).

Аналізуючи чинники, здатні повернути довіру до влади після викриттів у справі «Форест Гамп», найбільша частка респондентів (31%) вказала, що ключовою умовою є обвинувальний вирок суду для фігурантів цієї справи. Суттєво менші частки опитаних відзначили важливість проведення незалежного розслідування без втручання політичного керівництва (14%) та відсторонення всіх причетних посадовців від державної служби (13%). Лише 7% учасників опитування вважають ефективними такі кроки, як публічний звіт влади про вжиті системні заходи, 3% – проведення незалежного аудиту Sense Bank та інших державних банків. Водночас кожен п’ятий опитаний (21%) переконаний, що нічого з переліченого не зможе відновити довіру, а ще 11% респондентів не змогли відповісти на запитання.

Порівняльний аналіз свідчить, що глибина зануреності в деталі справи «Форрест Гамп» змінює запит респондентів до влади: опитані, які уважно стежать за спецоперацією, демонструють радикально вищу вимогливість і скептицизм, аніж поверхово поінформовані чи необізнані громадяни. Головна відмінність полягає в фокусі на конкретному судовому результаті – якщо серед залучених спостерігачів майже кожен другий (48% проти 31% загалом) вважає єдиною умовою відновлення довіри до влади обвинувальний вирок суду, то серед малопоінформованих цей показник падає до 33%, а серед необізнаних – до 22%. Одночасно із запитом на суворе покарання зануреність у тему формує і глибшу кризу довіри: чверть (25%) респондентів, які уважно стежать за справою, переконана, що довіру до влади вже не відновити жодними кроками, тоді як серед загалу цей абсолютний скептицизм фіксується на рівні 21%.

Результати аналізу перехресних розподілів свідчать про наявність відчутних відмінностей у сприйнятті чинників відновлення довіри до влади після викриттів у справі «Форест Гамп» залежно від статі, віку та регіону проживання опитаних:

Статеві особливості – у цілому розподіл відповідей серед чоловіків та жінок є близьким до загальнонаціональних показників. Водночас спостерігається тенденція, що чоловіки дещо частіше за жінок вказували на важливість обвинувального вироку суду (35% проти 28% серед жінок) та проведення незалежного розслідування (17% проти 11% серед жінок), натомість серед жінок відносно частіше фіксувалася частка тих, хто вагався з відповіддю (14% проти 8% серед чоловіків).

Вікові відмінності – серед опитаних молодшого та середнього віку (18–29 та 30–44 роки) зафіксовано нижчі за загальний показник частки тих, хто вважає обвинувальний вирок суду ключовою умовою відновлення довіри до влади після викриттів у справі «Форест Гамп» (24% та 25% відповідно проти 31% загалом). Водночас у групі 18–29 років респонденти відносно частіше вказували на відсторонення причетних посадовців (17% проти 13% загалом), а в групі 30–44 роки дещо вищою є частка тих, хто не зміг відповісти (15% проти 11% загалом). Натомість у вікових категоріях 45–54 роки та 55 років і старше опитані суттєво частіше називали вирок суду головним чинником (по 37% у кожній групі проти 31% загалом). Окрім цього, респонденти віком 45–54 дещо роки рідше за загальний показник обирали варіант з відстороненням посадовців (9% проти 13% загалом).

Регіональна специфіка – у Києві респонденти частіше за загальний показник називали обвинувальний вирок суду чинником відновлення довіри (37% проти 31% загалом) та рідше вагалися з відповіддю (6% проти 11% загалом). На Півночі зафіксовано вищу частку тих, хто вважає таким чинником публічний звіт влади про вжиті системні заходи (13% проти 7% загалом), та дещо нижчу частку тих, хто вказував на відсторонення причетних посадовців (9% проти 13% загалом). У Центрі опитані дещо частіше вагалися з відповіддю (15% проти 11% загалом). У Західному регіоні респонденти дещо рідше обирали обвинувальний вирок суду (26% проти 31% загалом) та частіше обирали відсторонення причетних посадовців від держслужби як умову відновлення довіри (21% проти 13% загалом). На Сході опитані частіше за загальний рівень обирали проведення незалежного розслідування (20% проти 14% загалом) та дещо рідше називали обвинувальний вирок суду (27% проти 31% загалом). На Півдні респонденти рідше за загальний показник вказували на відсторонення посадовців (8% проти 13% загалом) та дещо частіше обирали варіант, що нічого з переліченого не відновить довіру (25% проти 21% загалом).

Аналіз отриманих даних свідчить, що більше ніж половина респондентів (55%) вказує на наявність найглибшої кризи управління у вищому політичному керівництві (Офіс Президента, Уряд, Верховна Рада). Понад третина опитаних (36%) вважає такою сферою судову систему та правосуддя. Понад чверть учасників опитування (28%) бачить кризу в армії та обороні (кадрові рішення, мобілізація, військове командування). Помітно менші частки респондентів обрали антикорупційні органи (17%) та систему оборонних закупівель (15%). Відповіді про відсутність системної кризи управління в жодній із зазначених сфер або про наявність кризи в іншій сфері обрали лише по 2% опитаних. Водночас 9% респондентів вагалися з відповіддю.

Аналіз перехресних розподілів відповідей демонструє помітні відмінності в оцінці сфер із найглибшою кризою управління залежно від статі, віку та регіону проживання опитаних:

Статеві особливості – чоловіки частіше за загальний показник вказували на наявність найглибшої кризи у вищому політичному керівництві (62% проти 55% загалом), що також на 14% перевищує відповідне значення серед жінок (48%).

Вікові відмінності – серед молоді (18–29 років) зафіксовано суттєво нижчий за загальний рівень показник щодо кризи у вищому політичному керівництві (44% проти 55% загалом) та судовій системі (24% проти 36% загалом), проте опитані цієї вікової категорії частіше вказували на армію та оборону (35% проти 28% загалом) та антикорупційні органи (23% проти 17% загалом). Респонденти віком 30–44 роки дещо рідше за загальний показник обирали вище політичне керівництво (50% проти 55% загалом) та судову систему (30% проти 36% загалом), але частіше обирали армію та оборону (32% проти 28% загалом) і частіше вагалися з відповіддю (13% проти 9% загалом). У групі 45–54 роки вищою є частка тих, хто бачить кризу у вищому політичному керівництві (61% проти 55% загалом), при дещо нижчих показниках щодо армії та оборони (24% проти 28% загалом). Представники найстаршої вікової групи (55 років і старше) частіше вказували на проблеми у вищому політичному керівництві (60% проти 55% загалом) та судовій системі (45% проти 36% загалом), проте дещо рідше за зальний показник обирали сферу армії та оборони (23% проти 28% загалом).

Регіональна специфіка – у Києві респонденти значно частіше за загальний показник називали вище політичне керівництво (66% проти 55% загалом) та дещо частіше систему оборонних закупівель (19% проти 15% загалом), при цьому рідше вагалися з відповіддю (3% проти 9% загалом) і дещо рідше обирали антикорупційні органи (12% проти 17% загалом). На Півночі опитані дещо частіше обирали варіант «важко відповісти» (14% проти 9% загалом), при дещо нижчих значеннях щодо антикорупційних органів (13% проти 17% загалом) та оборонних закупівель (11% проти 15% загалом). У Центрі та Західному регіоні показники щодо більшості альтернатив близькі до загальнонаціональних. На Сході частіше за загальний рівень вказували на кризу в антикорупційних органах (25% проти 17% загалом) та оборонних закупівлях (19% проти 15% загалом), дещо рідше – на кризу управління в армії та обороні (24% проти 28% загалом). На Півдні опитані частіше за загальний показник обирали судову систему та правосуддя (41% проти 36% загалом).

Під час оцінки доцільності проведення виборів до закінчення війни найбільша частка учасників опитування (39%) висловила думку, що вибори варто проводити лише після завершення бойових дій. П’ята частина респондентів (20%) вважає проведення виборів до завершення війни необхідним, але наразі технічно та з огляду на безпеку неможливим. Ще 18% опитаних переконані, що вибори мають відбутися до завершення війни, оскільки «демократія не може чекати». Водночас 15% учасників опитування зазначили, що це питання залежить від ситуації на фронті та рівня безпеки (наприклад, за умови припинення активних обстрілів чи гарячої фази). Не змогли визначитися з відповіддю 8% респондентів.

Аналіз перехресних розподілів відповідей свідчить про наявність певних відмінностей у ставленні до проведення виборів до завершення війни залежно від статі, віку та регіону проживання опитаних:

Статеві особливості – у цілому розподіл відповідей серед чоловіків та жінок є близьким до загальнонаціонального показника. Водночас спостерігається тенденція, що чоловіки частіше за загальний рівень погоджувалися з тим, що вибори мають відбутися до завершення війни – «демократія не може чекати» (23% проти 18% загалом), що також перевищує відповідний показник серед жінок (14%).

Вікові відмінності – серед респондентів віком 18–29 років рідше за загальний показник обирали варіант про проведення виборів лише після війни (32% проти 39% загалом), але частіше вказували, що вибори необхідні, але наразі технічно та безпеково неможливі (26% проти 20% загалом). У віковій групі 30–44 роки опитані рідше за загальний показник обирали варіант, що проведення виборів до завершення війни є необхідним, але наразі технічно та безпеково неможливим (14% проти 20% загалом), та частіше вагалися з відповіддю (13% проти 8% загалом). Опитані віком 45–54 роки дещо частіше за загальний рівень погоджувалися з тезою, що вибори мають відбутися до завершення війни (22% проти 18% загалом), та рідше вважали їх необхідними, але технічно неможливими (15% проти 20% загалом). Серед представників найстаршої вікової категорії (55 років і старше) зафіксовано вищу частку тих, хто вважає, що вибори варто проводити лише після закінчення бойових дій (44% проти 39% загалом), а також тих, хто вказував, що проведення виборів до завершення війни є необхідним, але наразі технічно та безпеково неможливим (25% проти 20% загалом); при цьому респонденти цієї вікової групи рідше вагалися з відповіддю (3% проти 8% загалом).

Регіональна специфіка – у Києві респонденти дещо рідше за загальний показник обирали варіант проведення виборів лише після війни (34% проти 39% загалом), проте частіше зазначали, що вибори необхідні, але наразі технічно неможливі (25% проти 20% загалом). На Півночі опитані суттєво частіше підтримували проведення виборів тільки після закінчення бойових дій (48% проти 39% загалом) та суттєво рідше погоджувалися з проведенням виборів до завершення війни (10% проти 18% загалом). У Західному регіоні опитані дещо частіше за загальний показник вказували, що проведення виборів до завершення війни є необхідним, але наразі технічно та безпеково неможливим (24% проти 20% загалом), натомість у Центрі цю альтернативу обирали дещо рідше (16% проти 20% загалом). На Сході респонденти частіше наголошували, що рішення залежить від ситуації на фронті та рівня безпеки (23% проти 15% загалом), та рідше обирали варіант про технічну та безпекову неможливість виборів (15% проти 20% загалом). На Півдні учасники опитування частіше за загальний рівень виступали за проведення виборів до закінчення війни (26% проти 18% загалом) та дещо рідше вважали, що вибори варто проводити лише після війни (34% проти 39% загалом).

Згідно з отриманими даними майже половина опитаних (48%) чула про відеозвернення Михайла Федорова щодо корупції та виборів у переказі або новинах. Майже кожен п’ятий респондент (18%) вказав, що дивився це звернення повністю. Водночас 23% учасників опитування зазначили, що вперше чують про це відео, а ще 11% опитаних вагалися з відповіддю або не змогли його пригадати.

Результати аналізу перехресних розподілів свідчать про наявність відчутних відмінностей у рівні обізнаності про відеозвернення Михайла Федорова залежно від статі, віку та регіону проживання опитаних:

Статеві особливості – у цілому рівень обізнаності серед чоловіків та жінок є близьким до загальнонаціонального показника. Водночас спостерігається тенденція, що чоловіки частіше за загальний показник зазначали, що чули про відеозвернення в переказі або новинах (53% проти 48% загалом та 45% серед жінок). Натомість серед жінок фіксується дещо вища частка тих, хто вказав, що вперше чує про це звернення (26% проти 23% загалом та 19% серед чоловіків).

Вікові відмінності – серед респондентів молодших вікових груп (18–29 та 30–44 роки) спостерігається дещо нижчий рівень поінформованості: вони дещо рідше за загальний показник дивилися звернення повністю (по 14% у кожній групі проти 18% загалом) або чули про нього в новинах (41% та 43% відповідно проти 48% загалом), але частіше вказували, що вперше чують про це відео (32% та 30% відповідно проти 23% загалом). Натомість серед представників найстаршої вікової категорії (55 років і старше) зафіксовано найвищий рівень обізнаності: вони частіше за загальний рівень дивилися звернення повністю (22% проти 18% загалом) та чули про нього в новинах чи переказі (56% проти 48% загалом), а частка тих, хто чує про це вперше, є суттєво нижчою (13% проти 23% загалом).

Регіональна специфіка – у Києві опитані демонструють вищий за загальний рівень поінформованості: вони частіше вказували, що чули про звернення в переказі або новинах (56% проти 48% загалом) та дивилися його повністю (22% проти 18% загалом), і суттєво рідше зазначали, що чують про нього вперше (14% проти 23% загалом). На Півночі та в Західному регіоні зафіксовано дещо вищу частку тих, хто чує про звернення вперше (по 27% у кожному регіоні проти 23% загалом). Натомість у Центрі респонденти дещо рідше за загальний показник вказували, що чують про нього вперше (19% проти 23% загалом). На Сході спостерігається найнижчий рівень поінформованості: опитані суттєво частіше за загальний показник обирали варіант «вперше чую» (40% проти 23% загалом) та рідше зазначали, що чули про нього в переказі чи новинах (37% проти 48% загалом). На Півдні респонденти дещо рідше чули про звернення в новинах / переказі (42% проти 48% загалом) та рідше за загальний рівень обирали варіант «вперше чую» (18% проти 23% загалом), натомість суттєво частіше вагалися з відповіддю або не змогли його пригадати (20% проти 11% загалом).

Аналіз отриманих даних свідчить, що найпопулярнішою версією серед опитаних щодо мотивів публічного відеозвернення Михайла Федорова від 18 серпня є початок власної політичної чи президентської кампанії (особистий піар та нарощування рейтингу) – цю думку поділяють 38% респондентів. Понад шоста частина учасників опитування (17%) вважає мотивом прагнення подолати корупцію та змінити систему (щира громадянська та політична позиція). Водночас 14% респондентів убачають у цьому зверненні спробу зняти з себе відповідальність шляхом перекладання вини за проблеми в державному управлінні на інших посадовців, а кожен десятий опитаний (10%) оцінює відеозвернення як спробу тиску на Президента заради повернення на посаду Міністра оборони. Понад п’ята частина учасників опитування (21%) вагалася з відповіддю або вказала, що не володіє достатньою інформацією для визначення мотивів.

Аналіз перехресних розподілів відповідей за статтю та віком свідчить про наявність певних відмінностей у сприйнятті мотивів відеозвернення Михайла Федорова:

Статеві особливості – у цілому оцінки чоловіків та жінок є досить близькими до загальнонаціональних показників. Водночас серед жінок фіксується вища частка тих, хто вагався з визначенням мотивів або вказував на брак інформації (25% проти 21% загалом та 17% серед чоловіків).

Вікові відмінності – серед молоді (18–29 років) респонденти дещо рідше за загальний показник обирали версію про початок власної політичної чи президентської кампанії (32% проти 38% загалом), але суттєво частіше за загальний рівень знаходили у відеозверненні спробу тиску на Президента заради повернення на посаду Міністра оборони (18% проти 10% загалом) та дещо частіше вказували на спробу зняти з себе відповідальність шляхом перекладання вини на інших посадовців (18% проти 14% загалом). У віковій групі 30–44 роки опитані частіше вагалися з відповіддю чи зазначали про брак інформації (27% проти 21% загалом).

Аналіз сприйняття мотивів відеозвернення залежно від рівня обізнаності про нього демонструє чітку закономірність – із зростанням поінформованості респондентів суттєво зростає кристалізація їхньої думки та зменшується частка тих, кому важко визначити мотиви:

Серед тих, хто дивився звернення повністю – зафіксовано найвищий рівень визначеності (лише 5% не змогли вказати мотив). Ці опитані значно частіше за загальний показник вбачають у зверненні початок власної політичної чи президентської кампанії (50% проти 38% загалом), а також суттєво частіше оцінюють його як прагнення подолати корупцію та змінити систему (27% проти 17% загалом). Натомість вони дещо рідше обирали версію про спробу зняти з себе відповідальність (10% проти 14% загалом).

Серед тих, хто чув про звернення в переказі або новинах – оцінки також характеризуються високою визначеністю (лише 12% вагалися з відповіддю). Респонденти цієї групи значно частіше за загальний рівень вказували на початок політичної чи президентської кампанії (48% проти 38% загалом), тоді як частки за іншими мотивами практично повністю відповідають загальнонаціональним показникам.

Серед тих, хто вперше чує про звернення – попри ознайомлення з короткою інформаційною довідкою перед запитанням, для цієї групи спостерігається суттєвий зсув у бік складності визначення мотивів (37% проти 21% загалом). Водночас респонденти цієї категорії значно рідше обирали версію про політичну кампанію (19% проти 38% загалом) та рідше вказували на прагнення подолати корупцію та змінити систему (12% проти 17% загалом). Натомість вони частіше за загальний рівень вбачали у зверненні спробу зняти з себе відповідальність шляхом перекладання вини на інших посадовців (19% проти 14% загалом).

Серед тих, хто вагався або не пам’ятає звернення – навіть за наявності короткої інформаційної довідки, більше ніж половина опитаних (54% проти 21% загалом) не змогла визначити мотиви. Через високу частку необізнаних показники за більшістю варіантів відповідей у цій групі є суттєво нижчими за середні: початок політичної кампанії обрали 18% (проти 38% загалом), прагнення подолати корупцію – 11% (проти 17% загалом), а спробу зняти відповідальність – лише 7% (проти 14% загалом). Водночас єдиним мотивом, де частка вибору лишилася на рівні загального показника, виявилася спроба тиску на Президента заради повернення на посаду (10% проти 10% загалом).

Результати опитування свідчать, що більшість респондентів оцінює моральне право ексчиновника критикувати владу прагматично та ситуативно: найпопулярнішою є позиція, що це залежить від конкретних дій цієї людини на посаді – так вважають 41% опитаних. Майже третина учасників опитування (31%) налаштована критично та переконана, що критика влади одразу після відставки людиною, яка була її частиною протягом семи років, виглядає лицемірно. Водночас 17% опитаних вважають, що така людина має моральне право на критику, і це навіть посилює довіру до її слів. Не змогла визначитися з відповіддю десята частина респондентів (11%).

Зіставлення оцінки морального права людини, яка була частиною влади протягом семи років, критикувати владу одразу після відставки з рівнем поінформованості про відеозвернення свідчить, що безпосередній перегляд матеріалу суттєво легітимізує критику та знижує рівень скепсису. Серед респондентів, які подивилися звернення повністю, частка тих, хто вважає, що такий крок є правильним і це навіть посилює довіру до слів ексчиновника, є найбільшою і сягає 25% (проти лише 11% серед тих, хто чує про відео вперше, та 17% загалом). Відповідно, рівень сприйняття такої критики як лицемірства серед безпосередніх глядачів є дещо нижчим, але все одно достатньо високим (28% проти 31% загалом), тоді як серед необізнаних щодо відеозвернення респондентів звинувачення в лицемірстві досягають максимуму – 38%. Водночас прагматична оцінка залежності морального права від конкретних дій на посаді залишається домінуючою як серед тих, хто дивився відео повністю (44% проти 41% загалом), так і серед тих, хто чув про нього в переказі чи новинах (46%).

Аналіз результатів перехресних розподілів свідчить про наявність виражених статевих, вікових та регіональних відмінностей у сприйнятті морального права колишнього посадовця критикувати владу одразу після відставки:

Статеві особливості – чоловіки частіше за жінок та за загальнонаціональний показник вважали, що людина має таке право і це навіть посилює довіру до критики (21% проти 13% серед жінок та 17% загалом).

Вікові відмінності – респонденти молодших вікових груп (18–29 та 30–44 роки) демонструють більш лояльне та ситуативне ставлення: серед молоді (18–29 років) майже половина опитаних обрала варіант, що все залежить від конкретних дій на посаді (48% проти 41% загалом), і лише п’ята частина вважає це лицемірством (20% проти 31% загалом). У віковій групі 30–44 роки опитані рідше вважали це лицемірством (25% проти 31% загалом), водночас у цій віковій групі зафіксовано вищу частку тих, хто вагався з відповіддю (16% проти 11% загалом). Натомість серед представників старших вікових категорій (45–54 роки та 55 років і старше) переважає критична оцінка: вони суттєво частіше за загальний показник вважають таку позицію лицемірною (38% та 36% відповідно проти 31% загалом), а в групі 45–54 роки опитані рідше вказували на наявність морального права (11% проти 17% загалом). Серед респондентів віком 55 років і старше зафіксовано найнижчу частку тих, хто вагався з відповіддю (7% проти 11% загалом).

Регіональна специфіка – у Києві зафіксовано дещо вищу частку вибору варіанта про залежність від дій на посаді (46% проти 41% загалом). Показники на Півночі, у Центрі та Західному регіоні подібні до загальних показників. На Сході спостерігається найбільш критичне ставлення: опитані суттєво частіше за загальний рівень обирали варіант «ні, це виглядає лицемірно» (41% проти 31% загалом) та рідше вважали, що це залежить від дій на посаді (30% проти 41% загалом), водночас дещо частіше зазначали про наявність морального права (21% проти 17% загалом). На Півдні фіксується дещо вища частка тих, хто вагався з відповіддю (15% проти 11% загалом).

Аналіз отриманих даних демонструє, що більше ніж половина опитаних (51%) налаштована скептично та зазначає, що не бачить Михайла Федорова потенційним президентом України в майбутньому. Потрібно відзначити, що майже третина респондентів (30%) займає вичікувальну позицію, допускаючи таку можливість у майбутньому, але вказуючи на брак інформації. Готовність розглядати його кандидатуру для голосування на виборах висловили 6,5% учасників опитування. Водночас 12,5% респондентів вагалися з відповіддю.

Аналіз перехресних розподілів свідчить про практично повну відсутність статевих відмінностей в оцінці президентських перспектив Михайла Федорова (розподіли серед чоловіків та жінок повністю відтворюють загальнонаціональні показники). Водночас спостерігаються певні відмінності залежно від віку респондентів:

Вікові відмінності – молодь (18–29 років) демонструє найменш скептичне та найбільш відкрите ставлення: серед них зафіксовано найнижчу частку тих, хто категорично не бачить його президентом (37% проти 51% загалом), та найвищу частку тих, хто розглядав би голосування за нього (10% проти 6,5% загалом). Водночас у цій віковій групі кожний п’ятий опитаний вагався з відповіддю (21% проти 12,5% загалом). У віковій групі 30–44 роки респонденти рідше обирали варіант «можливо, але поки замало інформації» (25% проти 30% загалом). Респонденти віком 55 років і старше, з одного боку, дещо частіше за загальний рівень обирали категоричне «ні, не бачу його в цій ролі» (54% проти 51% загалом), але з іншого – також частіше вказували на вичікувальний варіант «можливо, але поки замало інформації» (34% проти 30% загалом). Це пояснюється найнижчою серед усіх вікових категорій часткою тих, хто вагався з відповіддю (7% проти 12,5% загалом).

Результати опитування свідчать, що суспільство розкололося в оцінках місячних протестів із вимогою повернути Михайла Федорова на посаду Міністра оборони. 29% респондентів повністю підтримують акції, вважаючи їх легітимним способом впливу громадян на владу. Ще 27% опитаних демонструють компромісну позицію: вони розуміють мотиви протестувальників, проте не підтримують сам формат проведення таких акцій. Категорично проти виступає майже чверть опитаних (23%), які вважають подібні протести шкідливими та такими, що заважають роботі влади під час війни. Водночас більше ніж п’ята частина респондентів (21%) вагалася з відповіддю.

Аналіз результатів перехресних розподілів свідчить про наявність виражених статевих, вікових та регіональних відмінностей у ставленні до протестних акцій з вимогою повернення Михайла Федорова на посаду Міністра оборони:

Статеві особливості – чоловіки частіше за жінок та за загальний показник висловлювали повну підтримку протестам (34% проти 24% серед жінок та 29% загалом), розглядаючи їх як легітимний інструмент впливу на владу. Натомість серед жінок зафіксовано вищу частку тих, хто вагався з відповіддю (25% проти 16% серед чоловіків та 21% загалом). Частки тих, хто сприймає протести критично або займає компромісну позицію, є практично однаковими серед обох статей.

Вікові відмінності – молодь (18–29 років) демонструє найвищий рівень протесної лояльності: 44% опитаних цієї групи повністю підтримують акції (проти 29% загалом), також серед молоді найменша частка тих, хто вагався з відповіддю (13% проти 21% загалом). У віковій групі 30–44 роки зафіксовано найвищий рівень неоформленості думки – 30% вагалися з відповіддю (проти 21% загалом) за нижчої за загальний рівень частки критичних оцінок (18% проти 23% загалом). Представники вікової категорії 45–54 роки найчастіше за інші групи обирали компромісну позицію – розуміння мотивів без підтримки формату акцій (32% проти 27% загалом). У найстаршій віковій групі (55 років і старше) спостерігається найвищий рівень несприйняття протестів: 28% обирали варіант про шкідливість акцій під час війни (проти 23% загалом).

Регіональна специфіка – у Києві та на Півдні зафіксовано найвищий рівень підтримки протестів (34% та 36% відповідно проти 29% загалом), водночас на Півдні критична оцінка акцій є найнижчою (19% проти 23% загалом), а серед киян найменша частка невизначених (16% проти 21% загалом). У Західному регіоні домінує компромісна позиція: 36% опитаних розуміють мотиви, але не підтримують формат (проти 27% загалом), водночас зафіксований один з найнижчих рівнів підтримки протестів (23% проти 29% загалом), аналогічний показник щодо підтримки зафіксовано і на Півночі. Також на Півночі та в Центрі спостерігається підвищена частка тих, хто вагався з відповіддю (27% та 25% відповідно проти 21% загалом). На Сході зафіксовано найвищий рівень неприйняття протестних акцій – 30% вважають їх шкідливими під час війни (проти 23% загалом).

Аналіз взаємозв’язку між ставленням до протестних акцій та сприйняттям Михайла Федорова як потенційного президента виявляє важливу соціологічну закономірність: підтримка протестів є не стільки персоніфікованою підтримкою політика, скільки вираженням загального принципу громадянського впливу:

Серед прихильників протестних акцій – хоча саме в цій групі зафіксовано найвищий рівень готовності розглядати М. Федорова як кандидата в президенти в майбутньому (17% проти 6,5% загалом), більшість із них (42% проти 30% загалом) займають вичікувальну позицію («можливо, але замало інформації»). Водночас майже третина тих, хто підтримує протести (32%), категорично не бачать його в ролі президента. Це свідчить про те, що для значної частини прихильників акцій протест є принциповим інструментом демократичного тиску на владу, а не безумовною лояльністю до конкретної особистості.

Серед противників протестів (вважають їх шкідливими) – спостерігається абсолютна консолідація скептицизму щодо політичного майбутнього М. Федорова: майже три чверті опитаних цієї групи (72% проти 51% загалом) категорично не бачать його президентом, а готовність голосувати за нього наближається до нуля (1%). Лише п’ята частина (19%) допускає таку можливість за умови отримання додаткової інформації.

Серед респондентів із компромісною позицією (розуміють мотиви, але не формат) – домінує негативне ставлення до президентських перспектив фігуранта: 60% опитаних зазначили, що не бачать його в цій ролі (проти 51% загалом). Водночас третина респондентів цієї групи (32%) обрала вичікувальний варіант, а готовність голосувати за нього висловили лише 3%.

Серед тих, хто вагався щодо ставлення до протестів – зафіксовано високий рівень невизначеності й щодо президентського потенціалу М. Федорова (31% проти 12,5% загалом). Ті ж, хто висловив конкретну позицію, частіше схилялися до варіанта «не бачу в цій ролі» (43% проти 51% загалом), тоді як потенційну готовність голосувати висловив лише 1% опитаних.

Нагадаємо, 2 вересня ВАКС обрав запобіжний захід голові правління Sense Bank Олегу Ступаку, який є підозрюваним у справі «Форрест Гамп». Суд призначив йому заставу в розмірі 15 млн грн замість 150 млн грн, яких вимагала Спеціалізована антикорупційна прокуратура. До цього, в рамках цього ж розслідування, слідчі призначили запобіжні заходи колишній заступниці голови Офісу президента Ірині Мудрій та екснардепу Максиму Микитасю, а також його підлеглому.

Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».

Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.