– А український народ вас поважає? – Це запитання поставили Андрію Єрмаку перед початком засідання суду, на якому обирали йому запобіжний захід. Перед цим ексглава Офісу президента розповідав пресі про те, наскільки його поважають багато людей у країні та за кордоном за все, що він зробив. – Про це треба запитати в українського народу, – відповів Єрмак.
Не найвдаліша реакція на запитання, бо відповідь Андрій Борисович чудово знає. Коли він ще фігурував у соціологічних вимірах довіри українців до політиків, лише у травні 2022 року, на тлі загального «згуртування навколо прапора», КМІС зафіксував у нього позитивний баланс довіри/недовіри: 43%/23%. Після цього були суцільно негативні показники. Наприклад, у лютому 2024 року співвідношення становило 27%/61%. Очевидно, що до моменту відставки ці показники точно не зросли, а розкрутка «справи Міндіча» з подальшим затриманням і ночівлею в СІЗО остаточно добила залишки позитивного ставлення українського народу до ще вчора однієї з найвпливовіших фігур у державі.
Можна справедливо заперечити, що широким масам за визначенням не може бути відомо, чим і наскільки ефективно займався Андрій Єрмак у важливих кабінетах та на нарадах і переговорах, в атмосфері надзвичайної секретності. Але пересічний громадянин і не зобов'язаний бути об'єктивним. Він бачить на державних заходах велику кількість людей, яких не обирав, а ця людина, скажемо прямо, до образливого неяскрава. І в чому Єрмака точно не можна дорікнути, так це в тому, що з харизмою йому не пощастило, це природно. Є такі люди, позбавлені можливості викликати до себе не те що симпатію, а навіть інтерес з першого, другого і навіть п'ятого погляду. А ось Зеленського дорікнути можна і потрібно, тому що саме він поставив таку людину поруч із собою, наділив повноваженнями надзвичайного розпорядника своєї волі і був задоволений його роботою майже шість років, включаючи ті роки, коли негативне ставлення до Єрмака було йому чудово відомо.
Держава на картах Таро: чим небезпечне магічне мислення у владіЯк астрологи, тарологи, шамани й «енергетичні радники» час від часу опиняються поруч із політиками. На прикладах України та інших країн пояснюємо, чому магічне мислення у владі – це не курйоз, а ризик для державних рішень.
Президент вважав за можливе на цю обставину «закрити очі», оцінюючи на свою користь баланс іміджевих втрат і втрат від усунення зручного менеджера та зайвий, у всіх сенсах зайвий раз демонструючи, що не терпить зовнішнього тиску. Позбутися Єрмака все одно довелося, але вже за скандальних обставин.
Попри те, що обставини є скандальними, не полишає відчуття гострої невідповідності між масштабом підозр, висунутих проти ексголови Офісу, та його демонізованим образом. Судячи з гучних перешіптувань, без нього сонце для вітчизняного бізнесу не сходило, і ключові кадри в країні підбирав саме він, однак окрім справи про житлово-будівельний кооператив, де можуть фігурувати суми нехорошого походження, але зовсім не вражаючі уяву, поки нічого не з’явилося. Може, звичайно, ще з’явиться. «Підбити» Єрмака – сама по собі видатна подія з благополучними суспільно-політичними наслідками, мрія опозиції та активістів-антикорупціонерів, але враження виходить якесь прісне.
Спроби додати солі за рахунок викриття ганебних практик звернення до ворожки при вирішенні державних питань додають, звичайно, фарб до загальної картини, але й видають власне відчуття викривачів, що кримінальних аргументів якось небагато. Знову-таки, може, вони потім підуть косяком, але поки доводиться нишпорити далеко навколо. У зв’язку з чим виникає обґрунтований сумнів: зачепити виходить, а чи вийде покарати?
По-справжньому, без дурнів «наздогнати» фігуру видатної державної величини в Україні поки що жодного разу не виходило. За шкірку взяли тільки Павла Лазаренка, і тільки в Штатах, і було це в незапам'ятні часи. Судово-правоохоронна система має величезний борг перед громадянами, але створити навіть ілюзію високого професіоналізму у неї ніяк не виходить, і не те щоб вона особливо старалася.
За Єрмака внесли повну суму застави, він вийшов з СІЗО (оновлено)За колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака внесли повну суму застави у розмірі 140 мільйонів гривень.
Потенціал розширення повноважень особи на чолі президентської адміністрації/канцелярії/офісу до рівня «віце-президента», мабуть, закладений у структурних особливостях нашого державного устрою, зосередженого на президенті, а війна додала до цього своєї специфіки. У невпинній військово-дипломатичній лихоманці, в якій крутиться президент-головнокомандувач, є потреба скинути частину рутини на когось під рукою, в результаті чого цей хтось сам і стає такою рукою.
Головна претензія некримінального характеру до Володимира Зеленського та Андрія Єрмака полягає в тому, що йдеться про руку, а не про голову. Усі роки незалежності поруч з українськими президентами категорично бракує людей із системним, стратегічним баченням. Хай там як, якщо вже візир, то нехай мудрець, а не дрібний вирішувач, часом і просто – дрібний.
Ні, з повагою народу в Андрія Борисовича не склалося, і шанс тут щось змінити залишився в минулому, та й не факт, що цей шанс взагалі був, для цього від Єрмака вимагалося б стати не Єрмаком. Черговий діяч пішов з влади з однією думкою: «Аби тільки не сісти», під хор побажань: «Тільки б посадили!». Загадка, як українському народу вдається дивувати весь світ, при тому, що українські політики так рідко дивують. Дуже, до речі, шкода, що мемуари Єрмака, якщо вони колись з’являться, будуть вбивчо нудними.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»