Станом на квітень 2026 року Північноатлантичний альянс проходить через найбільш радикальну фазу внутрішньої перебудови з моменту свого заснування у 1949 році. Візит Генерального секретаря НАТО Марка Рютте до Вашингтона, що відбувся з 8 по 12 квітня 2026 року, став не просто формальною дипломатичною поїздкою, а критичним моментом ідентифікації нових контурів трансатлантичної безпеки.
На тлі військової операції США в Ірані, відомої як «Епічна лють», та викликів, пов'язаних із тривалою війною в Україні, Альянс змушений адаптуватися до реальності, яку експерти все частіше називають «НАТО 3.0» – моделлю, де європейські союзники беруть на себе основний тягар конвенційної оборони, а роль Сполучених Штатів стає вибірковою та стратегічно обумовленою.
Сучасний стан НАТО характеризується глибоким парадоксом. З одного боку, Альянс виглядає сильнішим, ніж будь-коли: він розширився до 32 членів, сукупні оборонні витрати європейських країн досягли історичних максимумів, а східний фланг зміцнюється новими багатонаціональними контингентами. З іншого боку, політичний фундамент організації залишається вкрай нестабільним через посилення трансатлантичного розриву та непередбачуваність внутрішньої політики США. Фактор американського лідерства, який десятиліттями вважався аксіомою, знову став центральною точкою напруженості, змушуючи союзників думати про сценарії функціонування «з меншими США».
Поїздка Марка Рютте до Вашингтона в квітні 2026 року чітко засвідчила, що Альянс більше не може дозволити собі ігнорувати системні проблеми. Це не просто епізод у відносинах, а симптом фундаментальної зміни глобальної архітектури безпеки, де США переорієнтовують свої ресурси на стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні та захист власної території. Рютте прибув до Вашингтона в момент, коли адміністрація Дональда Трампа почала відкрито ставити під сумнів цінність НАТО, називаючи його «паперовим тигром» через недостатню підтримку союзниками американських зусиль у Перській затоці.
Криза як нова нормальність Альянсу
Переговори Рютте з американським керівництвом, зокрема зустріч із президентом Дональдом Трампом 8 квітня 2026 року, були описані як «відверті та жорсткі». Основним каменем спотикання стала операція США та Ізраїлю проти Ірану. Трамп висловив глибоке розчарування тим, що європейські союзники зволікали з логістичною підтримкою та відмовлялися надавати свій повітряний простір для ударів по іранській території.
Які збройні конфлікти у світі розгорталися під час великої війни в УкраїніОдночасно з війною в Україні у світі тривають ще щонайменше дев'ять збройних конфліктів, які розпочалися до або після 24 лютого 2022 року. А деякі конфлікти вже встигли завершитися. Детальніше – на інфографіці.
Генсек НАТО, на відміну від багатьох медійних інтерпретацій, не робив «невтішних заяв» у їхньому прямому розумінні. Його риторика була значно складнішою та нюансованішою. Рютте визнав, що США мають підстави для розчарування, але водночас нагадав, що союзники були здивовані рішенням президента Трампа не інформувати їх про операцію заздалегідь, що ускладнило політичне узгодження дій усередині Альянсу.
Ключовим меседжем Рютте стало те, що він не заперечує наявність кризи, а намагається нею керувати. Під час виступу в Інституті Рональда Рейгана 9 квітня 2026 року він прямо вказав, що Європа надто довго перебувала в ілюзії постійного миру, вважаючи «жорстку силу» чимось, чого варто соромитися. Проте реальність, продемонстрована агресією росії та діями Ірану, змусила європейців почати зміну менталітету, переходячи від «нездорової співзалежності» до справжнього партнерства.
Україна як донор безпеки: трирівневий підхід
Одним із найбільш революційних аспектів візиту Рютте стала його оцінка ролі України в архітектурі НАТО. Генсек кілька разів згадав українські сили оборони як передові, наголошуючи, що уроки, здобуті Україною на полі бою, сьогодні рятують життя союзників по всьому світу. Технології захисту від безпілотників, які українці вдосконалили за останній рік, вже інтегруються в оборонні системи країн східного флангу та партнерів у Перській затоці.
Як країни відреагували на війну в Ірані: хто встав на бік США, а хто – засудивЯкою була реакція країн світу на військову операцію США та Ізраїлю в Ірані – на інфографіці Слово і діло.
Щодо питання членства України в НАТО, Рютте був прагматичним. Він визнав, що низка країн, включаючи США, Німеччину, Словаччину та Угорщину, наразі стримують цей процес, що робить політичне рішення про вступ у короткостроковій перспективі малоймовірним. Замість декларативних обіцянок про «незворотність шляху», Генеральний секретар запропонував концепцію трирівневих гарантій безпеки, яка наразі проходить активне обговорення:
перший рівень – власна сила: Збройні сили України мають стати настільки потужними завдяки масштабним інвестиціям Європи та США, щоб вони могли самостійно стримувати будь-яку агресію.
другий рівень – коаліція охочих: Група країн, переважно європейських, які беруть на себе зобов’язання щодо прямої військової та технічної підтримки.
третій рівень – Сполучені Штати: Вашингтон виступає як стратегічний тил та енаблер (enabler), забезпечуючи логістичну та технологічну підтримку всієї конструкції.
Ця модель відображає нову українську суб’єктність. Україна в ній виступає не як реципієнт допомоги, а як ключовий елемент захисту східного кордону Європи. Рютте підкреслив, що неможливо повернутися до стану, коли безпека забезпечується кимось іншим; власні сили оборони мають стати фундаментом, що вимагає продуманих рішень та відмови від психології очікування «дива» від партнерів.
Чому США не можуть легко залишити НАТО
Попри регулярні погрози Дональда Трампа вийти з Альянсу, юридична та політична рамка у США суттєво змінилася з часів його першої каденції. У 2023 році Конгрес США ухвалив закон, який забороняє президенту самостійно припиняти членство країни в НАТО без схвалення двох третин Сенату або відповідного акту Конгресу. Цікаво, що одним з ініціаторів цього закону був Марко Рубіо, який у поточному 2026 році обіймає посаду Державного секретаря в Адміністрації Дональда Трампа.
Політична логіка цього обмеження базується на двопартійному консенсусі щодо того, що НАТО є життєво важливим для національної безпеки самих Сполучених Штатів. Вихід з Альянсу став би стратегічною революцією, яка зруйнувала б мережу американського впливу в Атлантиці. Проте реальна загроза полягає не в юридичному виході, а в «частковому відключенні» або «функціональному ослабленні» НАТО з боку США.
Шість «угод» Трампа: про врегулювання яких конфліктів заявляє президент СШАСША виступають активним посередником у питанні завершення війни рф проти України. До цього Трамп заявив про свою участь у врегулюванні конфліктів між Конго та Руандою, Індією та Пакистаном, Ізраїлем та Іраном, Азербайджаном і Вірменією. Деталі – на інфографіці.
Адміністрація Трампа теоретично може піти не шляхом формального виходу США з НАТО, а сценарієм часткового фактичного дистанціювання: Вашингтон залишатиметься в Альянсі на папері, але водночас зменшуватиме участь у командних структурах, уникатиме автоматичного виконання зобов’язань за Статтею 5 у конфліктах, які не вважає своїм прямим пріоритетом, а також використовуватиме американські військові бази в Європі насамперед для власних глобальних цілей, дедалі менше зважаючи на безпекові потреби союзників.
Це створює ситуацію «паралізованого Альянсу», де гарантії безпеки стають предметом постійного політичного торгу, а не автоматичним механізмом стримування.
Європейський виклик: на шляху до самостійності
У 2026 році Європа опинилася перед обличчям історичного виклику: чи здатна вона стати «другою опорою НАТО» без постійного американського супроводу. Марк Рютте активно просуває перехід до «воєнного менталітету», що передбачає не лише збільшення фінансування, а й повну перебудову оборонної промисловості.
Головна проблема для Європи сьогодні в тому, що її армії все ще дуже сильно залежать від США у базових питаннях безпеки. Передусім це стосується протиповітряної та протиракетної оборони: поки Америка робить ставку на власний захист і просуває програму «Golden Dome», європейський проєкт «Sky Shield» просувається повільніше, бо країнам бракує ресурсів і між ними немає повної згоди. Тобто США дедалі більше думають насамперед про себе, а Європа поки не має повноцінної заміни американським можливостям.
Не менш складна ситуація і в інших сферах. Франція та Британія мають ядерну зброю, але їхніх арсеналів і стратегій недостатньо, щоб повністю замінити американську ядерну “парасольку” для всіх країн НАТО. Так само Європа досі значною мірою спирається на американську розвідку – супутники, дані спостереження та літаки далекого радіолокаційного виявлення, які допомагають бачити, що відбувається біля її кордонів. Тому якщо США навіть частково зменшать свою роль, Європа дуже швидко відчує, наскільки глибокою є ця залежність.
Сценарій 2026: росія тестує статтю 5
Логіка кремля на 2026 рік стає дедалі прозорішою: використати політичну роз'єднаність Заходу для тестування міцності Північноатлантичного договору. Експерти та розвідспільнота попереджають про можливість «керованих інцидентів» або гібридних атак, які б не призвели до повномасштабної війни, але змусили б союзників сперечатися про доцільність активації Статті 5.
Більше половини українців вважають, що рф нападе на країни ЄС – соцопитуванняПонад половина українців живуть у передчутті великої війни в Європі. Пряме зіткнення рф та країн Балтії, наприклад, вважають імовірним більше 60 відсотків респондентів.
Балтійський регіон залишається найбільш вразливою ділянкою. Географічна ізоляція Литви, Латвії та Естонії, а також наявність Калінінградського ексклаву створюють ідеальні умови для провокацій.
Ймовірні сценарії російської дестабілізації можуть виглядати як поєднання кількох різних, але взаємопов’язаних кроків: від гібридних операцій в Естонії, зокрема в районі Нарви, де москва традиційно може спробувати розіграти тему «захисту меншин» для створення штучної зони нестабільності, до кібератак по критичній інфраструктурі країн Балтії, синхронізованих із провокаціями на кордонах. Паралельно не можна виключати й дедалі агресивніші інциденти в нейтральних водах або повітряному просторі – на кшталт перехоплення російського розвідувального літака Іл-20 польськими F-16 у квітні 2026 року, що лише підкреслює зростання напруги на східному фланзі НАТО.
Головна мета москви – продемонструвати, що НАТО не готова вмирати за «маленькі та дальні території», тим самим остаточно зруйнувавши довіру всередині Альянсу.
НАТО 3.0: трансформація через біль
Концепція «НАТО 3.0» означає перехід від американоцентричного Альянсу до моделі «розподіленого стримування». Це не розпад, а болісна еволюція, спричинена зміною глобальних пріоритетів Вашингтона та зростанням загроз у Європі.
Ключові напрямки цієї трансформації включають:
стратегічна автономія Європи: європейські країни мають бути спроможними самостійно вести конвенційну війну високої інтенсивності, використовуючи США лише як джерело стратегічних активів (ядерне стримування, космос);
новий стандарт витрат: hівень у 2% ВВП вже вважається недостатнім - орієнтиром стають 3,5–5% ВВП для країн, що перебувають під безпосередньою загрозою;
адаптація до гібридних загроз: розширення сфери відповідальності НАТО на кіберпростір, космос та захист критичної підводної інфраструктури.
НАТО 2026-2027 років стане менш передбачуваним та менш «автоматичним». Гарантії безпеки дедалі більше залежатимуть від реального внеску кожної країни у спільну справу, а не від підписів під історичними документами.
Аналіз візиту Марка Рютте до США та поточної ситуації в Альянсі дозволяє зробити кілька фундаментальних висновків.
Третина українців вважатимуть перемогою відмову від НАТО в обмін на вступ до ЄС та сталий мир – соцопитуванняСценарій відмови від НАТО в обмін на вступ до ЄС та двосторонні безпекові угоди підтримує лише третина населення країни. Найбільш позитивно до цього ставляться на Півдні та в Центрі. Негативно – на Сході.
По-перше, головна загроза для НАТО сьогодні – це не офіційний вихід Сполучених Штатів, а ерозія довіри всередині організації. Коли ключові союзники починають сумніватися у готовності один одного до взаємовиручки, стримування перестає працювати ще до першого пострілу. Рютте намагається пом'якшити цей процес, використовуючи риторику «справжнього партнерства», але успіх залежить від того, чи зможе Європа швидко наростити реальні бойові спроможності.
По-друге, Україна в цій системі перетворюється на незамінний елемент. Концепція трирівневих гарантій фактично інтегрує ЗСУ в оборонний контур Європи, роблячи Україну головним бар'єром на шляху російської експансії. Визнання України як донора безпеки – це визнання нової геополітичної реальності, де центр оборонних компетенцій Європи зміщується на схід.
По-третє, 2026 рік стане періодом «великого тесту». росія, ймовірно, спробує знайти слабку ланку в обороні НАТО, використовуючи політичну турбулентність у Вашингтоні. Результат цього тесту визначить, чи залишиться Стаття 5 реальним зобов’язанням, чи стане лише реліктом минулого.
НАТО не зникає – воно змінюється під тиском війни та політичних розломів. Ця трансформація є болісною і ризикованою, проте вона є єдиним способом зберегти Альянс як дієву силу в умовах кінця епохи абсолютної американської переваги. 2026 рік покаже, чи здатна ця «нова стара» організація витримати прямий виклик від супротивників, які вже не бояться перевіряти слова Заходу ділом.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»