Як відомо, гора не йде до Магомета, але нині такі жахливі часи, що трапляється усіляке. Та й магомет зараз такий, хоч лопатою воруши. Зазвичай політики невпинно обробляють публіку своїми комунікаційними ініціативами, намагаючись створювати враження своєї виняткової суспільної корисності, муляючи собою очі та вуха виборців. Але Віталій Кличко не такий, він мужньо скромний і мовчазний, або небагатослівний і монологічний, тому київська громадськість в особі двох десятків громадських організацій вимагає від мера відкритої пресконференції. Нагромадилося, накипіло.
Ініціатори пишуть, що «Київ перебуває у стані управлінської, інфраструктурної та комунікаційної кризи, яка посилюється війною, обстрілами та соціальною напруженістю». Тут би Віталію Володимировичу у вічі й подивитися уважно, як перед боксерським поєдинком. Тому що війна та обстріл – обставини зовнішнього характеру, а три зазначені кризи незмінно супроводжують діяльність міського голови усі одинадцять, скоро дванадцять років на посаді. Надзвичайні обставини просто вивернули ці непривабливі нутрощі назовні, вже при усьому бажанні їх ігнорувати більше неможливо. Якщо раніше грішки та огріхи діячів, причетних до міського управління, вбивали зовнішній вигляд та інфраструктуру столиці, то тепер обертаються прямою загрозою життю та здоров'ю людей, які тут живуть, множачи горе, яке несе зовнішній ворог.
Щоправда, не зовсім зрозуміло, що хочуть почути від мера громадські активісти. Його бачення «будівництва нової житлової нерухомості та мостобудівної політики; вирішення проблеми довгобудів; збереження історичної та архітектурної спадщини столиці; модернізації житлово-комунальної інфраструктури; розвитку транспортної системи міста; створення безбар'єрного міського простору; збереження природних об'єктів та екосистем столиці в умовах війни; підтримки Сил Оборони України, ветеранів та їх сімей» відображено у картинці, яку може спостерігати кожен. Усі відповіді надані киянам у повсякденних відчуттях. Кличко, відомий золотоуст, болісно видавить кілька домашніх заготовок, на кшталт останньої, в якій він винен у поганій погоді, а за хорошу йому забувають подякувати, ха-ха, не будьте суворими, гумор суперваговика.
Кличко розповів, скільки часу знадобиться на відновлення Дарницької ТЕЦФахівці за підсумками обстеження атакованої росіянами Дарницької ТЕЦ оцінили час її відновлення у щонайменше два місяці за умови відсутності нових обстрілів.
Мучити міську владу гострими питаннями треба було раніше, причому невпинно, завжди й невідв'язно, тоді Київ не опинився б у нинішньому становищі.
Місто, за яке не борються городяни, стає здобиччю стерв'ятників. У Дениса Бігуса, чия команда минулого року зняла докладне розслідування масштабних махінацій із земельними ділянками у Києві, в останніх серіях з'являються нотки відчаю: громадський резонанс виявився неспівставний з приголомшливим характером викриттів, які мали, здавалося б, знести всю міську владу, включно з наскрізь корумпованою міськрадою, до біса. Зрештою, жодного суспільного резонансу не було.
Окрім путіна, який хоче посадити тут свого гауляйтера, Київ, здається, не потрібний нікому. Та й місцевій злодійні він не дуже цікавий. Шалва Чигиринський, московський забудовник 90-х – початку 2000-х, який був у частці з владою російської столиці, згадував у недавньому інтерв'ю Дудю, що Юрій Лужков та його перший заступник Володимир Ресін, професійні будівельники, максимально вклалися у радикальну перебудову та оновлення системи комунальних комунікацій Москви, що дозволило їм потім отримувати нечувані корупційні прибутки від нових проєктів. Наші цуплять по дріб’язку, врізаються у трухляві комунікації, втискають багатоповерхівки у старі двори, будують супермаркети на місці громадських вбиралень. Що таке стара, ще радянська інфраструктура життєзабезпечення Києва, ми зараз маємо можливість усвідомити у всій гамі емоцій під ракетно-дроновим пресингом.
Ні, робити з Кличка більшого цапа-відбувайла, ніж він є, не слід, хоча куди, здавалося б, ще більше. Його огидні стосунки із Зеленським анітрохи не виправдовують останнього. Коли заручниками того, що хлопчики один одного на дух не переносять і не зустрічаються роками, стають Київ, столиця воюючої країни, і його жителі, включно з, до речі, й урядовим кварталом, це характеризує управлінські якості і президента України, і його уряд, які раптом, наприкінці четвертого року війни, зіштовхнулися з тим, що головне місто виявилося не готовим до ударів по больових точках. Не потрібно ілюзій, ніби Київ можна було повністю прикрити, але значно знизити його вразливість всі відповідальні особи були просто зобов'язані, не перекладаючи відповідальність один на одного, а примножуючи спільні зусилля. Але це – наче зі сфери ненаукової фантастики.
Яскравим свідченням непотрібності Києва є багаторічна відсутність політичних фігур, які б голосно й постійно заявляли претензію на місце міського голови, виявляли б столичні проблеми і пропонували б альтернативне рішення, невпинно плетучи сюжет «Я кращий за Кличка!». Перед виборами півтора десятка претендентів з'явиться, відряджених якимись партіями або простимульованих гаманцями, що сидять у київських схемах, що, втім, найчастіше одне й те ж, але щоб за покликом душі боротися за Київ як за саму/самого себе, за місце втілення своїх дивовижних урбаністичних мрій і управлінських амбіцій – ні, поки що не наш випадок. І за це нам усім Кличко.
А так-то воно так, з паршивої вівці хоч пресконференцію.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»