Білорусь із самого початку російсько-української війни виступала, як вірний союзник країни-агресора: з її території росія завдавала по Україні ракетних ударів, з її території вилітають літаки, які бомблять українські міста, а 24 лютого – з її території орди путінських вояків кинулися на Київ у спробі його захопити. І хоча режим Лукашенка ухиляється від спроб путіна втягнути його у війну на іншому рівні – із залученням білоруської армії до бойових дій – за фактом Україна змушена постійно тримати на кордоні війська, щоб парирувати можливу загрозу з півночі.
«Слово і діло» поговорило з експертом програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього (UIF) Ігаром Тишкевичем, щоб з'ясувати – наскільки реальна загроза повного вступу Білорусі у війну та що загрожує Україні, якщо білоруські війська підуть в атаку разом з росіянами.
Про можливість вступу білоруського війська у війну
Путін вже неодноразово підштовхував Лукашенка до вступу у війну в Україні. Частково Лукашенко піддався, проте не повністю. Лукашенко не поїхав до Москви, не підтримав псевдореферендуми, в офіційному виданні БелТА вийшла замітка про анексію територій, тому Лукашенко буде тягнути до останнього – до своєї зустрічі із китайським лідером Сі Цзіньпіном, яка анонсована після 20 жовтня.
Про російські війська в Білорусі
Було дуже багато інформації про залізницю, про перекидання туди-назад літаків, про безліч російських солдатів, які повинні приїхати. Але за своїм характером це дуже збігається з попередніми хвилями зосередження російських військ.
Коли Лукашенка хотіли змусити піти на якісь поступки, коли проходили переговори з путіним на території росії – зрозуміло, що було дуже багато таких інформаційних приводів. Зараз, можливо, ситуація така сама.
Про можливість вступу Білорусі у війну
Станом на сьогодні навряд чи можливий саме вступ Білорусі у війну. Росіяни будуть починати з іншого боку. А в Білорусі триває гра у так звані військові навчання. У Білорусі постійно йдуть військові навчання, деяка кількість військ тримається біля кордонів, Україна також змушена тримати деяку кількість військ біля своїх кордонів.
Росії дуже потрібна хоч якась воєнна перемога. Вона перекидатиме в Україну першу хвилю своїх мобілізованих, щоб почати наступ. Якщо у той самий момент в Білорусі призивають резервістів, розгортають, умовно, одну-дві тимчасові мотострілецькі бригади, перекидають їх ближче до кордонів – зрозуміло, що Україна буде змушена перекинути до кордонів хоча б одну бригаду, про всяк випадок, щоб були резерви.
Але, якщо росія в цей момент починає наступ на сході, то ця бригада виявляється немов би виведена з гри – вона стоїть у резерві на білоруському кордоні, а не посилює угруповання ЗСУ на східному напрямку.
ГШ ЗСУ, звичайно, не скаже нам, скільки військ стоїть на кордоні з Білоруссю, але, скоріш за все, не менше двох бригад, враховуючи довжину кордону. Силами однієї бригади можна звільнити одне місто на сході України під час контрнаступу.
Про співпрацю рф і Білорусі
Скоріш за все, Білорусь продаватиме росії частину старого військового спорядження: снаряди, ракети... Адже при різкому збільшенні армії, під час наступу, військовим потрібно багато боєприпасів. Білорусь має величезні радянські запаси, які вона просто не встигає утилізувати.
Також Білорусь шитиме одяг для російських військових. Тим більше, державні та недержавні компанії вже мають такий досвід – вони виготовляли військову форму для німецького бундесверу. Останній контракт був два роки тому, тобто вони можуть почати шити форму в інтересах рф.
Про російських «мобіків» у Білорусі
Приїзд на територію Білорусі певної кількості мобілізованих росіян цілком можливий – для проходження так званого «курсу молодого бійця» на білоруських полігонах. Але навряд чи їх буде багато: не більше 20-25 тисяч, адже їм потрібно десь жити, зима близько, і більше такої кількості Білорусь просто не прийме.
Очевидно, що путін призиватиме не 300 тисяч, а мінімум півмільйона. Цю масу потрібно якось навчити, якось розмістити. Зрозуміло, що у росії такого місця немає - ми бачимо, як солдатів розміщують у непридатних казармах, спортзалах, просто в полі в наметах. Крім того, росії не має можливості оперативно навчити мобілізованих, оскільки значна частина офіцерів і сержантів – у чинній армії, на фронті.
Ключове: навчальні стрільби проводяться на полігонах. Російські полігони не розраховані на одночасне навчання півмільйона людей. А Казахстан вже «послав» росію – залишається тільки Білорусь. Так, вона не може прийняти багато людей, але 20 тисяч – без проблем.
120 тисяч, цифра, яка озвучується у ЗМІ – це безумовно інформаційний вкид, який здуру почали повторювати деякі білоруські політики та ЗМІ. Досить порівняти ці меседжі з тим, що поширює російська пропаганда і стане зрозуміло, що це класичний інформаційний вкид, ще й зліплений нашвидкуруч.
Скільки часу, з точки зору ресурсів, росія перекидала в Україну третій армійський корпус - 50-70 тисяч осіб з технікою? Близько чотирьох тижнів. Є така річ, як пропускна здатність російської залізниці. Вона обмежена. І якщо стоїть вибір між перекиданням підкріплень на фронт, який тріщить по швах, та перекиданням військ у Білорусь – який варіант оберуть росіяни?
Тому перекидання новоприбулих буде – щоб тримати Україну в напрузі, щоб Лукашенко не зміг зіскочити – але цифра у 120 тисяч схожа на ІПСО.
Чим небезпечна армія Білорусі
Білоруська армія, навіть повністю боєздатна, може виставити для активних дій не більше 20-25 тисяч осіб. Якщо ці 20-25 тисяч підуть у наступ через Полісся на Волинь або на Київ – вони не дійдуть, вони всі там і залишаться.
Реальний потенціал Білорусі в іншому: у неї є деякі речі, які дійсно небезпечні.
Перше – це системи боротьби з БпЛА. Вони реально одні з найкращих у світі: білоруською «Грозою» іранці перехоплювали та крали американські БпЛА. Але тут виступає зацікавленість білоруських партнерів – наприклад, Туреччини, БпЛА якої працюють на боці України. Тому білоруською «Грозою» в Сирії оснащені іранці, але її немає у російської армії – і не буде.
Також небезпечні, але їх украй мало, реактивні системи залпового вогню «Полонез». Це аналог американського РСЗВ М142 HIMARS, але якщо в американської системи базові ракети летять на 70-80 км, то у білоруської системи - до 300 км при тій самій потужності. Правда, ця РСЗВ створена за активної участі Китаю, а Китай на сьогодні активно проти того, щоб його зброя брала участь у війні проти України.
Є також напрацювання по системах ППО малої та середньої дальності. Під час Другої Карабаської війни 2020 року 80% ППО Азербайджану забезпечувалося саме придбаними у Білорусі системами. Зараз питання тільки в тому, скільки саме їх у білоруської армії.
Але цих трьох складових недостатньо для гарантування переваги у разі прямого зіткнення.
Про настрої в армії та суспільстві
Настрої білоруського суспільства – армія в цьому випадку частина суспільства - неоднорідні. Певна частина перебуває під впливом пропаганди рф і державної пропаганди Білорусі. Близько 10% білорусів вважають, що Білорусь повинна вступити у війну на боці рф.
Однак загальна частка підтримки рф в країні неухильно падає. Нещодавно було проведене соцопитування з двома питаннями: на перше «Кому ви співчуваєте в цій війні?» понад 50% респондентів виявилися на боці України, а на друге «Чийого успіху ви очікуєте» підтримку України продемонструвала майже половина опитаних. Понад 75% білорусів категорично проти повноцінного вступу у війну на боці рф.
Це не ті цифри, з якими можна починати війну: Лукашенко втратить підтримку навіть своїх електоральних груп. Питання не полягає в умовному білоруському «Майдані» (через репресивну політику Мінська і видавлювання політично активних білорусів за кордон) – просто треба пам'ятати, як закінчують правителі у диктаторських державах: ліг спати і не прокинувся. Тобто, це буде «палацовий переворот».
Антон Корж, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»