«Я закликаю всіх моїх друзів, рідних та близьких повстати проти моїх справжніх убивць – уряду Сполучених Штатів. Все, що зі мною трапиться, — це результат їхнього самозадоволення та злочинних намірів.
Я прошу своїх улюблених батьків — збережіть залишки моєї гідності і не приймайте тієї жалюгідної подачки за мою смерть від людей, які фактично вбили останній цвях у кришку моєї труни за допомогою повітряних нальотів на Ірак.
Я звертаюся до мого брата Джона, який служить у ВПС США, подумати, що ти робиш. Чи думав ти про життя, коли знищував свою власну сім'ю? Я закликаю тебе Джон, подумати про те, хто нещодавно ухвалив рішення бомбити Ірак і вбити тих людей, ким би вони не були. Подумай Джоне, хто їх насправді вбив? Хіба вони думали про мене, про мою сім'ю, коли ухвалювали рішення? Я помер того дня, Джоне, коли твої колеги зробили бомбу, скинуту на тих людей — вони підписали моє свідоцтво про смерть.
Хотів би я, щоб у мене було більше часу, хотів би звільнитися і знову побачити рідних, але корабель пішов. Хотів би я не бути американцем.
Цей розважливо виписаний текст прочитав позаштатний кореспондент France-Presse Джеймс Фолі, перш ніж його стратили бойовики «Ісламської держави». Відео з останніми словами та трупом із відсіченою головою виклали в мережу.
«Мене звуть Девід Хейнс. Я хочу заявити, що покладаю всю відповідальність за мою кару на Девіда Кемерона. Кемерон об'єднався зі США проти ІДІЛ, як і його попередник Тоні Блер. На жаль, зрештою, розплачуватись за егоїстичні рішення нашого уряду доведеться британцям». Це останні слова співробітника британської гуманітарної організації.
Американця та британця стратили у 2014 році. Це не єдині показові жертви ІДІЛ. Три роки знадобилося міжнародній коаліції на чолі зі США на те, щоб розгромити основні сили «Ісламської держави», далеко не найпотужнішого військового утворення.
9 червня Верховний суд «ДНР» засудив до страти громадян Великобританії Ейдена Асліна та Шона Піннера та марокканця Саадуна Брагіма. Військовослужбовців ЗСУ визнали винними у найманстві та «вчиненні дій, спрямованих на захоплення влади та повалення конституційного устрою ДНР». Вони не вимовляли, здається, спеціально написаних для них текстів, але все ще не закінчилося, хто знає, що буде попереду.
Різниця між «Ісламською державою» та «ДНР», звичайно, величезна, і насамперед вона полягає в тому, що «народна республіка» – це дрібний аватар російської федерації. Це росія засудила іноземців, які стали на бік України, на смерть. У росії, на відміну від ІДІЛ, є ядерна зброя.
Чи мають намір розстріляти засуджених? Скоріше ні. Як зазначають, це спосіб жорстко потролити Британію, від якої, щоб підданих Її Величності не стратили, вимагають звернутися до Верховного суду «ДНР», тим самим де-факто визнаючи невизнане територіальне утворення. Можливі інші форми торгу та приниження «англійки», яка так самозабутньо «гадить» Кремлю. Проте, мабуть, не знайдеться нікого, хто зі стовідсотковою впевненістю виключить і варіант показової страти іноземців, щоб іншим не кортіло.
Демонстрація відсутності гальм – це нині улюблений прийом путіна. А чисто формально він ні до чого, таке рішення незалежного правосуддя незалежної республіки. Винні будуть у разі чого ті, хто не виявив до нього достатньої поваги. Класика: Ти приходиш і кажеш: Дон Корлеоне, мені потрібна справедливість. Але ти не просиш із повагою, не пропонуєш дружбу, навіть не думаєш звернутися до мене: «хрещений».
Нашим західним союзникам ще тільки випробувати на собі, що таке путінська Росія. І не раз ще переосмислити, чи достатньо вони докладають зусиль, щоб усунути причину нинішніх та майбутніх принижень.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»