Очі не обманюють. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Зараз усі підбивають проміжні, тримісячні підсумки війни, й у зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на такий важливий момент: з початком великої війни та в міру її розвитку закінчилася довга епоха гібридності. Нинішня Росія, нарешті, стала дорівнювати самій собі.

Тут є момент прозріння навіть у тих, хто не мав жодних ілюзій щодо путінського режиму. Багато говорилося про відрив російського начальства від реальності, про помірний рівень корупції та окозамилювання, негативний відбір на керівні позиції і про тотальну аморальність населення, підсадженого на регулярну дозу телепропаганди, але в цих описах було багато, здавалося, гнівного перебільшення з метою більшого викривального ефекту. А війна, сам факт, що вона здалася Кремлю можливою та бажаною, те, як її зустріло у своїй масі населення Росії, і те, як її веде армія, раптом явили всьому світу, що патології російської реальності не тільки не перебільшувалися, вони безбожно применшувалися.

Закопатися у вату. Колонка Леоніда ШвецяЗа три місяці війни у росії не трапилося жодних змін. Тобто плани вторгнення коригувалися, на цвинтарях з'явилося багато свіжих могил, але країна, як і раніше, живе так, ніби нічого не сталося.

Власне, і та частина росіян, яка не втратила здатність до рефлексії, виявилася приголомшена своєю раптовою причетністю до народу, що методично руйнує міста, що ґвалтує, грабує і не без задоволення вбиває сусідній народ, який ще недавно проходив за категорією братнього і навіть вважався найбратнішим серед інших. Немов дзеркало очистилося від багаторічної павутини та пилу, і власний образ, якому, через каламутність зображення, приписувалися відносні переваги, обернувся моторошною пикою. Як висловилася в недавньому інтерв'ю Ольга Романова, російська журналістка і правозахисниця, використовуючи толкінівську термінологію: «Нам здавалося, що ми гобіти: не найбагатші, не найрозумніші і не найкрасивіші, але загалом славні хлопці. І раптом нам принесли дзеркало і виявилося, що ми орки».

Але ця орочність стала очевидною і всім навколо. Базове припущення, на якому будувалися відносини Заходу з Кремлем, виходило з того, що нездорова риторика російського керівництва та офіційної пропаганди – це така специфічна гра на публіку, а за лаштунками можна вести раціональну розмову про зрозумілі інтереси та цілі. І тут з'ясувалося, що вони мали на увазі те, що говорили. Нездоров'я, припадкова ненависть до ворогів великої Росії не імітувалася. Дикі забобони та пропагандистські штампи найдешевшого штибу справді живуть у їхніх головах, як уявлення Путіна про історію України чи Патрушева про походження коронавірусу «в лабораторіях Пентагону за сприяння низки найбільших транснаціональних фармацевтичних компаній і фондів Клінтонів, Рокфеллерів, Сороса та Байдена».

Нємцов поплатився життям за те, що колись дав точну характеристику російському президентові: «Він же йо. нутий». Еммануелю Макрону вже після початку війни знадобилося два десятки особистих багатогодинних зустрічей і телефонних розмов, щоб дійти такого ж висновку. Джо Байден ще раніше, під натиском журналіста, вичавив із себе: «Вбивця». Тоді, у березні 2021 року, деяким ще здавалося, що це все ж таки деяка метафора. Наразі відкинуто всі сумніви. І набута ясність стала запорукою сильно запізнілих, але вже точних рішень щодо Росії, що відкрила личко.

Ця обставина зробила зовсім непотрібною всю величезну машину пропаганди, що працювала зовні, на створення якої пішли багато років і колосальні кошти. Її і так стали демонтувати на Заході через санкції, але сенсу в ній більше не залишилося: роз'яснення західній публіці, що все насправді не так однозначно, більше не потрібні. Все однозначно. Ось це Росія є. Шкуру гібридності можна закопати.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS

та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал