У протистоянні з владою: як позапарламентські політсили долатимуть виборчий бар'єр

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Проблеми із достатньою кількістю голосів для результативних голосувань у фракції монобільшості «Слуга народу» поступово почали набувати ознак системної парламентської кризи. Спочатку для потрібної кількості голосів монобільшості допомагали депутатські групи «Довіра» та «За майбутнє», проте з часом така підтримка ставала дедалі помітнішою та додала ще більше негативу й відцентрових тенденцій у самій пропрезидентській фракції.

Вочевидь те, що парламент із середини грудня 2021 року і, фактично, до середини лютого поточного року не може повноцінно розпочати законодавчу роботу є однією з показових ознак кризи парламентаризму й всієї нинішньої провладної вертикалі. Дедалі більше громадян у результатах соціологічних опитувань схвально ставляться до ідеї позачергових парламентських виборів. Так, відповідно до результатів опитування, проведеного 20-21 січня 2022 року Київським міжнародним інститутом соціології, ідею дострокових парламентських виборів підтримують 53,6% респондентів.

Рейтинг провладної партії поступово знижується, тоді як і парламентської, і позапарламентської опозиції – починає зростати. Втім вже зараз зрозуміло, що окремо одній опозиційній політичній силі навряд чи вдасться здобути переконливу перемогу, аби за прикладом Володимира Зеленського та партії «Слуга народу» зразка 2019 року отримати всю повноту влади. Саме тому між різними учасниками опозиційного табору розпочалися своєрідні міжпартійні комунікації та «кастинги». Найбільш вдала та ефективна конфігурація буде здатна до формування коаліції у новому парламенті, а відтак – і уряду. Також, якщо вибори до парламенту все ж таки відбудуться раніше за президентські, саме склад учасників нової провладної більшості стане визначальним і для подальшого результату на виборах президентських.

Як позапарламентські сили долатимуть 5% виборчий бар’єр, кому з них вдасться домовитися між собою та із іншими партійними «важковаговиками»?

Нові, досвідчені та незгодні

Одразу декілька позапарламентських політичних гравців за останні тижні оголосили про свої рішучі наміри із розбудови нових-старих партій та походу на наступні парламентські вибори.

Президентські рейтинги: хто лідирує у соцопитуваннях останній рікХто з політиків входив до п'ятірки лідерів президентських рейтингів за останній рік – на інфографіці.

Найгучніше поки що про себе заявив лідер партії «УДАР» Віталій Кличко – на нещодавньому партійному з’їзді було вирішено взяти участь у мажоритарних довиборах по 206-му виборчому округу, від якого раніше обирався загиблий нардеп Антон Поляков. Сам Кличко та його політична сила вже тривалий час перебувають в опозиції до влади і активно «воюють» за вплив у Києві. Ідея нового закону про столицю, яку активно ось вже більше двох років плекають в Офісі президента, все ніяк не знаходить позитивного відгуку в парламенті, та й загалом претендентів від влади на крісло очільника КМДА, як можна зробити висновки, небагато. Своєю чергою меру Києва таки вдалося зіграти на випередження та відновити райради в столиці: вже восени 2022-го до них мають бути проведені вибори, і саме команда Кличка сподівається за рахунок цього покращити свої електоральні позиції.

Довкола Кличка та «УДАРу» гуртується все більше опозиційних до влади політичних сил та політиків. Цілий «десант» ймовірних політичних союзників можна було спостерігати на тому ж таки з’їзді «УДАРу». Серед найбільш зацікавлених у співпраці з Кличком – лідер партії «Європейська солідарність» Петро Порошенко. Поки у «ЄС» рейтинги зростають і вже навіть випереджають пропрезидентську «Слугу народу», президентський рейтинг Порошенка так стрімко не набирає. Очевидно, цьому заважає високий антирейтинг п’ятого президента та прогалини у його підтримці серед громадян східних та південних регіонів України.

Натомість Віталій Кличко має більш сприятливі рейтингові позиції у разі його балотування у президенти і потенційно може об’єднати довкола себе різний електорат із різних регіонів. А ось із партійною структурою в «УДАРу» – не надто хороша ситуація: окрім Києва, де партія має значну підтримку та впізнаваність, у більшості регіонів України підтримки бракує. Можлива співпраця із більш рейтинговою та структурованою опозиційною політсилою може додати «УДАРу» необхідних голосів для проходження у новий парламент. Чи справді існує новий план із можливої коаліції між «ЄС» та «УДАРом», у разі реалізації якого Петро Порошенко зможе стати на чолі Кабміну, а Віталій Кличко – оберуть новим президентом, залишається лише здогадуватися.

Активізувався на ниві партійного будівництва ще один політичний гравець, який може позмагатися за статус «важковаговика» під час виборчих змагань у наступний парламент. Йдеться про колишнього соратника Володимира Зеленського та архітектора партії «Слуга народу», ексспікера Дмитра Разумкова. Після його скандальної відставки, рейтинги політика та його можливої політичної сили одразу зросли з 2-3% до 7-9%, проте пізніше дещо скоригувалися.

Цікаво, що Дмитро Разумков та його команда пішли довшим шляхом на відміну від усіх рейтингових позапарламентських політичних сил: вони почали розбудову партії у класичний спосіб – спочатку створення громадської організації та кадрової роботи у регіонах, після чого запланували пройти всі бюрократичні процедури із реєстрації нової партії. Безумовно, такий шлях складніший, проте дозволить у майбутньому опертися на партійну структуру – чого, наприклад, через нестачу часу у 2019-му, просто не встигла зробити «Слуга народу». Перевага майбутньої політичної сили Разумкова – у більш рівномірній підтримці виборців з різних регіонів, крім того досить висока впізнаваність та відсутність негативного шлейфу в політиці – можливість для позиціонування як нової, і водночас професійної політичної команди. Про можливі альянси у разі проходження до нового парламенту Дмитро Разумков говорить із обережністю, проте у публічній площині залишається у позитивній комунікації із усіма опозиційними парламентськими та позапарламентськими політичними силами, які можуть стати потенційними союзниками у новій Раді.

Обіцянки партій: за пів року прориву у виконанні програм не сталосяНайбільше програмних обіцянок виконали Слуга народу та Голос. Докладніше – на інфографіці.

У статусі позапарламентської опозиції, яка зазнає постійних утисків, – партія «Наші» на чолі із Євгеном Мураєвим. Політична сила орієнтується на проросійський електорат у східних та південних регіонах України, і вже стала серйозним конкурентом для ОПЗЖ. Остання поступово втрачає свої позиції ще й тому, що втратила свої головні медійні ресурси – інформаційні канали, які опинилися під санкціями РНБО. Такої ж долі невдовзі може зазнати й інформаційний рупор команди Мураєва – телеканал «Наш». Самого політика нещодавно в ЗМІ називали одним із претендентів на главу окупаційної адміністрації у випадку повномасштабної агресії Росії та подальшої окупації українських територій. Наразі партія претендує на проходження 5% бар’єру, проте її подальше електоральне зростання за нинішніх умов – залишається під питанням. Єдина можливість значно наростити свої рейтинги та присутність – у разі повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей, проте навіть за такого сценарію – скоріше за все, взяти участь у наступних парламентських виборах громадяни в цих регіонах не зможуть через низку обмежень так званого «перехідного періоду».

Позмагатися за подолання виборчого бар’єру на наступних виборах можуть ще декілька партій. Серед найбільш рейтингових – «Українська стратегія Гройсмана», «Сила і Честь» на чолі із Ігорем Смешком та «Радикальна партія Олега Ляшка». Цим політичним силам не вистачає медійного ресурсу, і для подальшого політичного майбутнього варто було б запартнеритися із більш рейтинговими політичними партіями та політиками. З іншого боку, як у випадку із Володимиром Гройсманом та Арсенієм Яценюком – серед громадян досі переважають негативні емоції у ставленні до політичного минулого цих політиків. Ймовірно, для повного ребрендингу знадобиться ще більше часу та ресурсів.

Паралельно із активізацією опозиційного табору позапарламентських партій, з’явилася і новина про старт нової партії на чолі із волонтером та колишнім шоуменом Сергієм Притулою. Потенційно очолювана ним партія може позмагатися за електорат партій «Голос» та «Європейська солідарність» – особливо у західних регіонах. Із мінусів – Притулі доведеться долати щораз більше критичне ставлення серед українців до непрофесійних політиків, які у минулому працювали на медійному ринку як ведучі чи продюсери розважальних шоу та програм. З іншого боку, у Притули є серйозний козир – фактично, прообраз партійної структури із громадян, які беруть активну участь у волонтерській діяльності та довіряють колишньому шоумену. Патріотизм, довіра волонтерів та нестандартні підходи у комунікації із потенційними виборцями – можуть стати суттєвою перевагою нової політичної сили. Втім для подолання 5% бар’єру новій політсилі доведеться суттєво попрацювати.

Спойлери, адмінресурс та медіа

Попри те, що нові позапарламентські політичні сили мають значний потенціал, їм усім бракує кількох важливих складових.

Спіймати рейтинги: чого чекати від політичних партій у 2022 роціЯким буде партійне життя та як партії боротимуться за довіру виборців – у матеріалі політолога Олександра Радчука.

По-перше, часто дуже «розмитою» є ідеологічна основа партій – ідеї, принципи та методи їхнього втілення у життя у разі приходу до влади. Партії сподіваються на оригінальну медійну активність, проте часто не вкладають змістів у свої виборчі програми та обіцянки. А якщо і вкладають – то лише на папері, або без необхідної структурованості і стратегічного планування. Винятком серед сучасних рейтингових непарламентських партій, які давно дотримуються чітких ідеологічних постулатів у своїй діяльності є партія «ВО «Свобода».

По-друге, без медійного ресурсу – подолати виборчий бар’єр буде значно складніше. Закон про деолігархізацію додасть ще більше можливостей для влади боротися із політичними конкурентами шляхом пошуку взаємозв’язків між медіа та великим капіталом. Водночас сама влада часу не гає й формує власний медійний пул через розвиток таких телеканалів як «ДОМ», «Рада», «4 канал».

По-третє, до чергових виборів ще досить багато часу, й не виключено, що виборче законодавство знову зазнає суттєвих змін. Насамперед, йдеться про продовження епопеї із «мажоритаркою» – тоді непарламентським партіям доведеться ще ретельніше підшуковувати кадри та ресурси для проходження у нову Верховну раду.

Нарешті, ані використання провладного адмінресурсу, ані спільного походу «Слуги народу» із партіями-спойлерами та партнерами на майбутні вибори – не варто виключати. Водночас партійна конкуренція посилюється і виграти вибори в «одні ворота», як це сталося у 2019-му, вже не вийде. Однозначно можна стверджувати лише одне: хто б не став новим переможцем після чергових чи позачергових парламентських виборів – цим політичним силам потрібно буде домовлятися із конкурентами та шукати партнерів, аби вибудувати нову владну структуру.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»

ЧИТАЙТЕ у VIBER

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал