Майже другий місяць ескалація військової напруженості на кордонах з Україною та загроза повномасштабного наступу Росії суттєво впливають на геополітичну ситуацію в Європі та загалом у світі. Гібридні загрози, в яких роками жили держави пострадянського простору та останні 8 років живе Україна, зараз стали цілком реальними і для західного світу.
Сучасна війна включає в себе не лише військові компоненти: протистояння ведуться на дипломатичному фронті, за допомогою пропаганди, фейків, кіберзагроз, які створюють атмосферу паніки та психологічного тиску. Історія зі штучною міграційною кризою на кордонах з Польщею та балтійськими країнами з боку Білорусі – один із компонентів гібридних загроз вже безпосередньо на держави Європейського Союзу.
Схоже, погрожуючи Україні, Росія напряму впливає і на своїх безпосередніх сусідів, і опосередковано на геополітичний порядок денний у всій Європі. Відбувається зміна у розподіленні ролей між основними союзниками України – очевидно, що наразі найбільше підтримки наша держава відчуває з боку США та Великої Британії, а також найближчих сусідів у ЄС – Польщі та країн Балтії.
З якими викликами зіштовхнуться ЄС та НАТО внаслідок загрози повномасштабного вторгнення Росії на неокуповану частину України?
Геополітична криза в ЄС?
Очевидних змін зазнала позиція Німеччини, яка останнім часом демонструє дедалі більш послідовну політику «умиротворення» Росії та діє всупереч консолідованим зусиллям інших західних держав у контексті застосування санкцій, постачання зброї Україні. Одна з ключових причин – довготривала економічна співпраця Німеччини та Росії, особливо у енергетичній сфері. Запуск «Північного потоку-2» у Європі – відповідальність насамперед Німеччини.
Військова допомога від партнерів: що Україна отримала у 2021 роціСША передали Україні цього року партію Javelin та бронеавтомобілів, Велика Британія – протимінний трал. Військова допомога була також від Литви та Латвії.
На цьому тлі дедалі більш активну позицію у питанні мирних перемовин демонструє Франція – Еммануель Макрон поспішає показати позитивний результат перемовин на тлі наближення квітневих президентських виборів.
Країни Балтії – Латвія, Литва та Естонія – не лише давні дипломатичні союзники України, але й самі зацікавлені у стримувальній стратегії агресивних намірів Росії, адже самі можуть у будь-який момент стати жертвами гібридних загроз. Своєю чергою, президент Польщі Анджей Дуда наприкінці поточного тижня скликає засідання Ради національної безпеки у зв’язку з ситуацією довкола України.
В Європі немало як прихильників стратегії стримування агресора, так і політиків та цілих держав, які радше сприятимуть загарбницьким апетитам Кремля, ніж будуть будь-яким чином допомагати Україні. Наразі ще діють інструменти стримувань на рівні санкцій, а ще ЄС досі готовий фінансово допомагати Україні – зокрема, цими днями було вирішено екстрено надати 1,2 мільярда євро.
Останній шанс НАТО
Проте найбільший виклик нині постав перед Північноатлантичним Альянсом – система безпеки НАТО на прикладі стримування агресивних намірів Росії має продемонструвати свою ефективність і спроможність, при цьому безпосередньо не беручи участі у протистоянні з РФ.
Можливе вторгнення РФ в Україну: як Захід готовий відповісти на російську агресіюЧим Україні зможуть допомогти США, країни-члени ЄС та інші союзники у разі повномасштабного вторгнення Росії.
В іншому випадку, якщо Росія таки вдасться до будь-якої агресії стосовно України, буде означати цілковиту нездатність НАТО стримувати загарбницьку політику Кремля на європейському континенті – особливо серед країн колишнього соцтабору. Якщо згадати історію та порівняти амбіції нинішнього путінського режиму, вплив Росії може поширитися далеко за межі незалежних держав, які до 1991 року входили до складу СРСР.
Про таку геополітичну ситуацію дедалі частіше говорять американські політики, наголошуючи на тому, що і державам-союзникам США, і НАТО потрібно чітко усвідомити реальні цілі РФ – зруйнувати архітектуру європейської безпеки, що існувала після Гельсінських угод 1975 року. На жаль, серед європейських держав-учасниць Альянсу немає єдиної позиції стосовно можливої нової повномасштабної агресії Росії проти України.
Наприклад, президент Хорватії Зоран Міланович заявив, що Україні не місце в НАТО, а Загреб, у разі агресії з боку Росії щодо України, максимально дистанціюється від цих подій. Цікаво, що серед політиків балканських держав чи не найбільше прихильників путінського режиму. Проте навіть серед найближчих сусідів України – наприклад, Румунії та Угорщини, також поки що перемагають настрої щодо небажання бачити нашу державу серед країн-учасниць Альянсу. І навіть нещодавня негативна реакція з боку МЗС Румунії та Болгарії щодо вимоги Росії вивести сили НАТО зі своєї території, навряд чи означатимуть зміну вектора стосовно ставлення до можливого членства України в Альянсі.
Наразі керівництво НАТО не пристало на ультимативні вимоги Росії щодо надання юридичних гарантій заблокувати вступ України та Грузії до Альянсу. У США розглядають можливість відправити від 1000 до 5000 військових на східний фланг НАТО, а самі держави-члени Альянсу готові посилити свою присутність задля захисту союзників у зв’язку з діями РФ довкола України. Проте, чи будуть достатніми такі заходи стримування?
Нормандський формат з російським присмаком
Уже завтра у Парижі відбудеться зустріч політичних радників лідерів країн Нормандського формату – України, Франції, Німеччини та Росії.
Чи хочуть росіяни війни: що утримує Кремль від вторгнення в УкраїнуБільшість громадян Росії позитивно ставиться до України та українців і вважає велику війну малоймовірною.
Напередодні зустрічі у Верховній раді був відкликаний урядовий проєкт закону №5844 «Про основи державної політики перехідного періоду» – начебто для доопрацювання. Законопроєкт був внесений на до парламенту ще у серпні минулого року, його розробкою безпосередньо займалися у Мінреінтеграції.
Наприкінці минулого року у «злитому» росіянами дипломатичному листуванні із Німеччиною та Францією в рамках підготовки до перемовин у Нормандському форматі, була й інформація про підготовку спільної заяви очільників міністерств зовнішніх справ, яку запропонувала російська сторона. В ній йшлося про те, що саме даний законопроєкт суперечить «комплексу заходів» з боку української сторони, а тому має своїм наслідком фактичний вихід України з Мінських угод. До речі, росіяни натякали і про перегляд інших документів – зокрема, про ухвалені закони щодо державної мови та корінних народів.
У монобільшості та в Офісі президента вже спростували тезу про те, що законопроєкт №5844 відкликали з метою не дратувати зайвий раз Росію напередодні важливих перемовин. Утім, все більше складається враження, що в обмін на деескалацію і Росія, і європейські країни-учасниці Нормандського формату здійснюватимуть все більший тиск у напрямку виконання Києвом незручних політичних пунктів у рамках Мінських угод, ігноруючи безпековий блок.
У будь-якому разі, Росія діє за декількома напрямками – по-перше, здійснює військовий тиск та «накручує» істерію не лише в Україні, але й у державах ЄС, паралельно демонструючи неспроможність НАТО бодай якось вплинути на безпекову ситуацію. По-друге, дестабілізує внутрішню ситуацію, ослаблюючи рейтинги чинної влади, що дедалі більше провокує внутрішньополітичну кризу. У такому стані українська сторона найбільш вразлива у своїх позиціях в рамках мирних перемовин – й може піти на поступки у виконанні Мінських угод. Саме це і є однією з головних цілей путінського режиму із 2014-го року – адже виконання угод за логікою Кремля з часом унеможливить існування сильної та унітарної України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»