Кращі люди країни. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Деяке збудження в навколополітичних колах стосовно ухвалення антиолігархічного закону можна зрозуміти. Адже нині вже й не згадати ті часи, коли у нас олігархів не було. Воістину системоутворювальний інститут, як же без нього?

Олігархи у нас стоять за всіма більш-менш значними політичними проєктами, і єдиний президент України, який був їм не рівня, а батько рідний, це Леонід Кучма. Він їх вигодував, а з одним поріднився. Навіть після непростої перемоги народу на Майдані в 2014 році визначальну роль в оформленні влади зіграв віденський міжсобойчик Фірташа, Порошенка та Льовочкіна. Зеленський, загальновідомо, креатура Коломойського. Без Ахметова в країні взагалі мало що відбувається, хоча з деяких пір, обпікшись на Януковичі, Рінат воліє домовлятися з переможцем, а не вкладатися на етапі боротьби за перемогу.

Олігархія – це персоналізована корупція у великих масштабах, коли одним дозволено набагато більше, ніж іншим, через особливі відносини з державою і за рахунок держави. У них своя Україна, і в слові «своя» такі власницькі конотації, які не снилися найзапеклішим патріотам. Втім, частина з них побачила богоданого лідера в Петрі Порошенкові, що дозволяє механічним чином усунути погані суперечності.

Початок боротьби з олігархами чи «кінець парламенту»: що відбувалося в Раді цього тижняКонфлікт Дмитра Разумкова зі слугами народу, закон про олігархів і невизнання виборів до російської Держдуми – подробиці роботи парламенту в нашому матеріалі.

До речі, не дарма багато хто сумнівається в щирості нинішньої антиолігархічної ініціативи. Досить поставити просте запитання: з'явилася б вона, якби Володимир Олександрович був трохи більш байдужий до Петра Олексійовича, а Петро Олексійович трохи менше наражався?

Тим часом проблема олігархії ‒ лише частковий вияв проблеми більш загального характеру: сумнівної якості еліти. Слава Богу і українському народу, що боротьба фінансово-політичних груп за максимізацію влади і прибутку не поховала у нас демократичні механізми, але справжнього поновлення щоразу під час виборів не трапляється, оскільки вибору особливого і немає. Народ не заслуговує тих, кого вибирає, оскільки запропонований вибір не заслуговує народу, не відповідає ні вимогам моменту, ні, ширше, сучасності. Українській еліті нема чого запропонувати Україні, крім себе в якості тієї, що годуються від України ім'ям України. Це не про розвиток, а про всілякий опір розвитку, що передбачає вільний доступ до політичних і економічних ресурсів.

Ні виклики війни, ні всі ознаки наростаючої відсталості не стимулювали появи відповідальної еліти. Шкурні інтереси беруть гору навіть над почуттям небезпеки. Риторика може бути якою завгодно, хоч самою проєвропейською, практика незмінна, оскільки незмінні цінності, легко переказуються у валютний еквівалент. А поки не відбудеться зміни елітних цінностей, всі ініціативи щодо боротьби з політичною корупцією залишатимуться імітацією.

Швейцарський університет Санкт-Галлена, що запустив дослідницький проєкт по виміру за допомогою складних процедур якості еліт і визначенню відповідного індексу, в своїй доповіді за 2021 рік відвів українській еліті 76 місце серед 151 країни, що потрапила в фокус дослідження. З боку дивлячись, середнячки, чим погано? Позаду Албанія, попереду Уганда. Може, це і є наш справжній рівень, прийняти і розслабитися? Еліта точно не проти.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал