Хто це в дзеркалі? Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Одна з популярних розваг наших співвітчизників, тобто і нас з вами, з'ясовувати, наскільки ми відірвалися від путінської Росії. Це дуже схоже на озирання назад, щоб оцінити ситуацію, коли тікаєш від озброєного маніяка. Правда, і в цьому випадку знаходяться ті, хто вважає, що потрібно побігти назустріч з розкритими обіймами, тому що нас чекає не ніж в бік, а гарячий поцілунок любові та інші ніжності.

Тому не дивно, що була бурхлива реакція на псевдоісторичне вишукування Володимира Путіна, який заявив у своїй статті, що білоруси і українці – частини великого російського народу: мовляв, і не намагайтеся відірватися. А зараз ламаються списи навколо результатів опитування, отриманих соціологічною групою «Рейтинг», які показали, що 41% з нас згодні із заявою Путіна, що «росіяни й українці – один народ, який належить до одного історичного і духовного простору», а 55% заперечують.

Звичайно, такий високий, майже в половину населення, відсоток тих, які відчувають свою єдність з народом, який веде проти України війну, викликав здивовану недовіру тих, хто ніякої єдності не відчуває або жене це відчуття геть. Правдоподібних же пояснень, чому так сталося, цілком достатньо.

По-перше, саме питання допускає різні трактування. Йдеться про етнічних росіян і українців або про громадян нинішніх Росії та України? В опитувальних листах українською мовою «русские» і «россияне» передається одним словом. Етнічні росіяни, які є громадянами України, відносяться до одного історичного і духовного простору з етнічними українцями громадянами України? А наші українці з українцями, які стали волею долі громадянами РФ? Загалом, все якось неоднозначно.

Путін написав статтю про «історичну єдність росіян і українців»: головні тезиВолодимир Путін написав статтю про історичну єдність росіян і українців. Ми виділили головні тези.

По-друге, констатація того, що ми-таки так, скоріше ближче один до одного, ніж далі, зовсім не означає, що це положення влаштовує тих, хто звітує собі в цьому. Яка частина з тих, хто готовий визнати правоту Путіна в цьому питанні, робить це з гіркотою? Наскільки істотно ті, хто не бачить себе одним народом з росіянами, відрізняються від них ментально і в своїх повсякденних практиках? А скільки тих, хто готовий вважати українців і росіян умовно одним народом, але терпіти не можуть кремлівського старця? Можуть же бути і такі.

По-третє, чого вже там, заперечувати наявність якщо і не так уже й прямо єдиного, то сильно загального «історичного і духовного простору», дійсно складно. Власне, на цьому Кремль і грає. Не було б дров для багаття, нічого б і не горіло. І справа не тільки в довгому терміні, проведеному разом в Російській імперії та Радянському Союзі. Ще зовсім недавно, в 2009 році, про своє позитивне ставлення до Путіна заявляли 59% українців (дані Центру Разумкова). За минулі роки людина, яка дала наказ стріляти в Україну, значно втратила довіру наших громадян, але в основному це той же народ, що і 12 років тому. 14,4% як і раніше ставляться до президента Росії з довірою (дані КМІС, лютий 2021 року). І це при тому, що з опитувань з відомих причин випали значна частина Донбасу і Криму.

Те ж опитування КМІС виявило, що найпопулярнішим іноземним лідером в Україні є Олександр Лукашенко, в цьому зізналися 36% опитаних. Це вже після кампанії терору проти своїх громадян, яку розгорнув білоруський диктатор, в певному сенсі став більше Путіним, ніж сам Путін. Напевно, цих фактів недостатньо, щоб вважати нас одним народом, і слава богу, але замало і підстав гордо випинати груди в своїй окремості, хотілося б побільше. Точно не можна вважати, що пішли на безпечну відстань від маніяка, який не тільки зовні, але й всередині нас.

Про те, наскільки справжнє обличчя України спотворене дзеркалом соціологічних опитувань, можна буде точніше судити після всеукраїнського перепису населення, запланованого, нарешті, на 2023 рік. Попередній був в 2001-му, і укладачі опитувальних вибірок спираються на її нескінченно застарілі дані, оскільки інших немає. Треба бути готовими до того, що реальна картина чимало здивує і спантеличить. Або, точніше, ще більше здивує і спантеличить, адже стан здивованості собою у нас не проходить вже багато років.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал