Заява Джо Байдена щодо Путіна по-справжньому сколихнула увесь світ через свою безпрецедентність. Ніколи раніше лідери не звинувачували один одного настільки прямолінійно та публічно. Очікувати таку незвичайну реакцію від Путіна також не доводилось. Але що ховається за цими заявами та наскільки вони відображають дійсність?
Не все так жорстко, як звучить
Відносини з Москвою є наріжним каменем зовнішньої політики будь-якого президента США, починаючи з 1945 року. Байден – далеко не виняток, навіть навпаки. Йому лишили непростий спадок, але й він сам неодноразово говорив про складнощі у веденні діалогу з Кремлем. На праймеріз 46-й президент США також заявляв, що Путін «заплатить за втручання у вибори 2016 року». І на праймеріз Байдену вдавалось представити себе як головного «антипутініста» серед демократів, апелюючи насамперед до «теплої» зустрічі Дональда Трампа з російським лідером у Гельсінкі влітку 2018 року. Трамп тоді сказав, що вірить російському лідеру, що той не втручався у вибори.
Можливо, саме так певні українські політики й уявляли особисті та державні відносини з Росією за Байдена після його перемоги на виборах. Натомість, Байден мав би бути прихильним до України тощо. Поки що ситуація кардинально інша, попри нещодавню заяву. Байден та Путін вже мали особисту телефонну розмову. Жорсткий підхід був вперше оголошений лише під час уже відомого на весь світ інтерв’ю, а до цього лунали лише заяви без відповідних дій.
«Ложные друзья переводчика» чи справді «вбивця»?
Заради справедливості: Байден не назвав російського колегу «вбивцею». Він погодився на запитання відомого журналіста Джорджа Стефанопулоса: «Vladymir Putin, you think is a killer?». Байден дослівно сказав «uh huh… I do». Майже всі україномовні та російськомовні ЗМІ переклали це як «вбивцю», вирвано з контексту, без згадки, що було до та після фрази. Але насправді це слово має й інші значення. В англійській мові є різниця у значенні слів «killer» та «murderer».
Проблема в тому, що Байден не пояснив, що він мав на увазі, а журналіст не перепитав. Президент США міг посилатися на досвід Путіна у КДБ, мати на увазі вбивства політичних опонентів чи навіть ув’язнення Навального. Або ж просто уособлено заявити про те, що Путін не цурається використання летальної зброї проти недругів тощо. Інтерпретацій може бути багато та не все так однозначно. У цьому ж інтерв’ю Байден знову повторив свою фразу, яку він озвучив самому Путіну у 2011 році – про те, що той не має душі, а також те, що Путін «заплатить за втручання у вибори». Все це відбувалось на фоні представлення звіту розвідки щодо втручання у федеральні вибори-2020, де Путіна звинувачують у безпосередньому керівництві впливом на вибори на користь Дональда Трампа.
Відповідь Путіна не забарилася, але була такою ж безпрецедентно недипломатичною, як і заява Байдена. Путін сказав: «кто так обзывается, тот так и называется».
Проте навряд чи треба розцінювати теперішні та майбутні відносини по лінії Вашингтон-Москва виключно через призму цієї заяви та відповіді Путіна. Вони мали як мінімум раунд переговорів після інавгурації Байдена. Та більше, вони спілкувались під час віцепрезидентства Байдена. Реакція Путіна, скоріше за все, спрямована на внутрішню аудиторію, адже розраховувати, що таку відповідь сприймуть серйозно теж не доводиться. Після цього Путін запропонував Байдену провести дебати, очевидно, бажаючи показати готовність до конструктивного діалогу та ініціативність. На що Байден прогнозовано відповів відмовою.
Заяви, заяви, заяви, а далі що?
Навряд чи треба розраховувати, що після цієї заяви теоретично відбудеться розрив дипломатичних стосунків між Москвою та Вашингтоном. Пауза і вичікування нових меседжів від опонентів – так, але не більше. Звичайно, це не додає конструктиву у відносинах, але його і до цього було обмаль. Путін та Байден особисто домовилися під час останньої розмови лише про продовження важливого для обох держав договору СНВ-III, точніше скористались передбаченою опцією першої пролонгації. По іншим питанням згоди не було і навряд чи скоро вона буде. Це вже після розмови підтвердила прессекретар Білого дому Джен Псакі, сказавши: «Є напрямки, за якими ми співпрацюємо (один з них СНВ-III), але щодо решти питань і досі немає спільного бачення».
Це зокрема свідчить і про те, що у нинішньої адміністрації ще немає готового рецепту, що робити з Росією: що пропонувати, на чому наполягати. І знову цей дискурс проходить відрізано від офіційного Києва, принаймні, у публічній площині.
Кінець українським мріям
Очевидно стає одне: сподіватись на залучення Сполучених Штатів до розширеного нормандського формату після цієї «дуже дипломатичної» перепалки навряд чи треба. Якщо відверто, надій і так було небагато. В першу чергу тому, що заради долучення такого впливового гравця як США, потрібна згода іншого впливово актора – Росії.
З іншого боку, Білий дім може скористатися ситуацією (частково вже це зробив, оголосивши про виділення 125 млн доларів в якості військової допомоги) та задобрити офіційний Київ своєю «проукраїнською позицією» чи принаймні антиросійською риторикою. Сумнівно, що Києву потрібно саме це. Порядок денний по лінії Вашингтон-Київ надто великий, щоб вдовольнитися виключно риторикою, яка може й взаємовигідна електорально, як для чинної влади США, так і України.
Заява Байдена скоріше загострює і так непросту ситуацію, ніж наближає до вирішення питання Донбасу та Криму. В першу чергу є ризик, що після цієї фрази, а також можливих точкових санкцій проти оточення Путіна та верхівки російської влади, нічого не відбудеться. Тому прямих дивідендів Києву теж не слід чекати.
Білий дім перегляне свою політику щодо «вбивці»?
Не надто дипломатичний обмін люб’язностями змушує кардинального переглянути позицію так званого колективного Заходу щодо Росії. З одного боку, такі різки заяви (яким передували схожі, але менш різкі заяви європейців), а з іншого – за ними нічого не стоїть. Санкції не дають того ефекту стримування агресії чи знешкодження загроз з боку Росії. Москва давно навчилась із ними жити, а тому постає питання: а що далі?
Байден заявив про нові санкції щодо Путіна, але не уточнив, які саме та проти кого. Скоріше за все, це будуть обмежувальні заходи проти оточення Путіна, а не проти Росії в цілому чи російського президента особисто. Питання лише в ефективності цих санкцій, та чи стоятиме за ними щось більше...
Барака Обаму, тобто колишнього шефа Байдена, критикували за те, що він не був реалістичним президентом. Тобто, Обама у розрізі концепції реалізму у міжнародних відносинах не показав того, що від нього очікували та чого вимагала ситуація. Критика стосувалась відсутності конкретних кроків у вирішенні кризи 2014 року в Україні, а також незалучення до сирійської проблеми. Натомість 44-й президент США концентрувався на внутрішніх викликах.
Авжеж, пройшло занадто мало часу для аналізу. Але перші тривожні дзвінки щодо повторення долі свого колишнього начальника для Байдена вже починають лунати. І якщо він цього вчасно не зрозуміє, зокрема у відносинах з Росією, то має шанси увійти в історію як «нереалістичний американський президент-2». Проте ціну своєї нереалістичності він або не буде платити, або не зрозуміє за що має платити.
Владислав Фарапонов, політолог-американіст, аналітик «Інтерньюз-Україна»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»