Стосовно голови Конституційного суду Олександра Тупицького розпочато розслідування про можливу державну зраду. При оформленні у власність земельної ділянки в Криму український суддя, по суті, визнав правомірність Російської Федерації на півострові. У своїй декларації він ділянку не вказав. Виправдовуючись перед пресою, Тупицький сказав, що не знав, як правильно вчинити в цій ситуації, щоб і чесно, і без неприємностей.
Ця історія у всій красі демонструє, як у нас тут все влаштовано. По-перше, чомусь саме журналісти розкопали факт кримської власності однієї з головних осіб в державі, а не спеціальні органи, які для цього утримують платники податків. Може, і в органах були в курсі, просто не стали з цього приводу смикатися: навіщо ображати шановну людину, та й хто не без гріха. Справді, хто?
По-друге, грізне розслідування розпочато після того, як Конституційний суд ухвалив рішення, яке поставило на вуха всю владу, небайдужу громадськість і міжнародних партнерів. Є резонний сумнів, що в Тупицькому запідозрили би зрадника, якби не скандальне рішення. Сидів би тихо, ніхто б нічого і не пред'явив.
А найпрекрасніше, звичайно, це демонстративна заднім числом безпорадність стовпа законності перед колізією: щиро чи заради користі? Зате рука не здригнулася знести під три чорти базу для роботи антикорупційних органів і поставити під сумнів здатність України виконувати взяті на себе міжнародні зобов'язання. Це ж не земелька в Криму, чого тут панькатися.
Якщо судді КС не розуміли, який вийде резонанс, виникає питання до їхнього інтелектуального здоров'я, якщо ж знали, на що йдуть, але все одно торохнули, важливо з'ясувати підстави для такої самовпевненої відважності. Можливо, конституціоналісти вважають, що оптимальне збереження конституційного ладу – в труні, тоді їм багато чого вдалося. Правоохоронцям закону та інституційної стабільності варто було враховувати суто політичну обставину, що інші державні інститути зараз в такому жалюгідному вигляді, що потрясіння їм просто протипоказані. Але, може, саме тому було зроблено те, що було зроблено.
З одного боку, чудово, що зараз активно засвітився рівень реальної державної заклопотаності судової еліти, і велика подяка за це в тому числі записам розмов суддів ОАСК, зовсім не останніх людей у цій системі. КС добре вписався в картинку, яка відкрилася широкому загалу. За ширмою держави «Україна» з хорошим баришем працюють приватні суддівські лави, які обслуговують такі ж приватні інтереси непростих приватних громадян. Місця суспільному інтересу там не знаходиться. Це неприємне, але важливе знання, яке з прихованого перетворилося в яскраву очевидність, що вимагає переконливої реакції. Найгірше — омана щодо реального стану речей. Але виникає болюче питання, чи є в України необхідні внутрішні ресурси, щоб не тільки пережити саме цей скандал, але виправити обставини, які зробили його можливим.
Іншими словами, зараз би Україні збудувати державу з нуля, стара себе остаточно дискредитувала, ніякі припарки і латки їй не допоможуть. Нічого не можна зробити з хрущовкою, в якій кожен господар на свій смак і за своїм рівнем доходу змайстрував балкон, приліпив, куди захотілося, кондиціонер, навколо стирчать труби льохів, а в підвалі стоїть вода по коліно, в під'їзді смердить каналізацією. Тільки зносити. Але хто, як, з чого, та й з якого дива побудує прекрасне нове?
Адже старе – це підсумок всіх попередніх років спільного життя. Все, на що ми виявилися здатні. Ці ОАСК і КС – вища форма розвитку української правової держави. ОПЗЖ, «слуги» або юліни з петіними – апофеоз партбудівництва. Уряд Шмигаля і Офіс Єрмака-Зеленського – вершина еволюції інституту президентства і виконавчої влади в цілому.
Пам'ятаєте чудову ідею переїзду з Банкової, тому що там просто не можна перебувати, щоб не захворіти? Нічого, хворіють. І, здається, навчилися отримувати від цього задоволення.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
