Суперечки навколо оцінки результатів майже річного перебування Володимира Зеленського на посаді президента України особисто мене змушують пригадати анекдот:
-Вітчизняні і закордонні експерти високо оцінюють проведені реформи.
-…але ж люди не задоволені реформами…
-Ну, так люди ж – не експерти!
У ситуації із Володимиром Зеленським усе з точністю до навпаки.
Попри подекуди цілком обґрунтованій критиці з боку як політичних опонентів, так і експертного середовища, Володимир Зеленський зберігає високий рівень електоральної підтримки і відповідно до всіх соціологічних досліджень виграв би вибори з величезною перевагою і сьогодні.
Натомість, спекулятивні дискусії точаться навколо того, виріс чи впав рівень підтримки Зеленського за рік, що минув.
Відповідь на це питання залежить від того, що брати за точку відліку.
Зазвичай критики і опоненти порівнюють нинішній рейтинг Зеленського з результатами другого туру президентських виборів, на яких той здобув 73% голосів виборців. Утім, прихильники такого підходу лукавлять, роблячи вигляд, що не розуміють того факту, що насправді ті 73% складалися не лише з голосів прихильників самого Зеленського, але й включали до себе більшість голосів виборців, які в першому турі підтримали інших кандидатів, опозиційних до Петра Порошенка. Тому втрата їхньої підтримки – цілком закономірний результат, бо ті виборці належать до базових електоратів інших політиків і заяви про те, що прихильники Юрія Бойка чи Юлії Тимошенко «розчарувалися» в Зеленському, м’яко кажучи, кумедні. З таким самим успіхом можна говорити, що в Зеленському розчарувалися виборці Порошенка.
Рік після виборів: аналіз виконання програми ЗеленськогоРік тому Володимир Зеленський був обраний президентом. Слово і діло сьогодні проаналізувало його програму і пропонує подивитися, чи є прогрес в її виконанні.
У свою чергу, прихильники Володимира Зеленського схильні порівнювати поточний рівень підтримки з результатами першого туру, внаслідок чого отримують підстави стверджувати, що за рік рівень підтримки не лише не зменшився, але навіть виріс приблизно на 14%. Але лишається відкритим питання про джерела цього зростання. Особисто я схильний думати, що левова частка перетікань електорату Зеленського відбувається в обидва боки з величезною групою «противсіхів»: саме туди потрапляють ті, хто «розчарувався» в Зеленському, і саме там беруться ті, хто потрапляє до лав його прихильників.
Утім, обидва підходи є сумнівними, бо ототожнюють підтримку діяльності Володимира Зеленського на посту президента України з готовністю віддати за нього свій голос на виборах. А це далеко не одне й те саме, на чому постійно наголошують як соціологи, так політичні аналітики.
З огляду на це, доцільно розмежувати дискусії про те, якими були б результати, «якщо б президентські вибори відбулися наступної неділі», як це зазвичай формулюють під час соціологічних досліджень, і про те, наскільки суспільство підтримує дії Володимира Зеленського на посту президента України.
Відповідь на перше питання є однозначною – Володимир Зеленський лишається незаперечним лідером електоральних симпатій – значно більше українців готові віддати свої голоси за нього, а не за його опонентів.
А ось відповідь на друге питання значно складніша і складається з відповідей на багато інших питань, які стосуються сприйняття всього Володимиром Зеленським зробленого, незробленого чи зробленого не так як комусь хотілося б.
Дострокове припинення повноважень Верховної ради України VIII скликання і «перезавантаження влади»; формування монобільшості; зникнення з парламентського лексикону слів «коаліціада», «прем’єріада», «золота акція», «коаліція де-юре і коаліція де-факто»; «скасування депутатської недоторканності»; відновлення відповідальності за незаконне збагачення; посилення відповідальності парламентарів за прогули та «кнопкодавство»; зусилля, спрямовані на вирішення конфлікту на Донбасі – зустріч у Нормандському форматі, обміни полоненими, розведення сторін на лінії зіткнення; врегулювання питання транзиту російського газу українською ГТС; запровадження «ринку землі» тощо.
Водночас внутрішньофракційна турбулентність; поява перших «тушек» і «латентушек»; «плівки Єрмака»; відсутність реальних результатів у боротьбі проти корупції та «посадок»; а головне – реального зростання добробуту більшості громадян України.
Зрозуміло, що прихильники різних політичних сил можуть сприймати, пояснювати і оцінювати геть по-різному кожен з вищезазначених пунктів. Навіть умовно «рафіновані» виборці Зеленського – ті, хто голосував за Зеленського, а не проти когось – також по-різному можуть оцінювати ті чи інші кроки нового президента.
Рік з моменту обрання Зеленського президентом: як змінилися ціни, курс валют та тарифиБензин став дешевшим, валовий державний борг – більшим. Аналітики Слово і діло відстежили, як за рік із моменту обрання Зеленського президентом змінилися ціни та основні економічні показники в державі.
Хтось очікує від Зеленського «скасування закону про мову», хтось подальшого посилення захисту української мови як державної; хтось вимагає миру на будь-яких умовах, хтось проводить «червоні лінії»; комусь хотілося б побачити за ґратами Порошенка, комусь – Медведчука, а комусь – обох та ще й бажано з усіма ясновельможними панами та членами їхніх сімей разом взятими; хтось за продовження співпраці з МВФ, хтось за припинення… І перелік таких взаємовиключних очікувань і «хотєлок» можна продовжити майже до нескінченності.
Специфіка нинішньої ситуації полягає в тому, що раніше люди з діаметрально протилежними поглядами зазвичай підтримували різні політичні сили, а тепер опинилися під одним «зеленим прапором». І цілком очевидно, що задовільнити запити всіх своїх виборців одночасно та виправдати всі їхні очікування Зеленський не міг і не зможе апріорі.
Утім, чи означає це, що виборці Зеленського неминуче в ньому розчаруються або, тим більше, вже розчарувалися?
Якщо відкинути вже геть екзотичних виборців, які, голосуючи на минулих президентських виборах, нібито віддавали свої голоси за кіношного персонажа Голобородька, а тепер засмучені через те, що президент не їздить на «вєласіпєді, как в кіно» (мабуть, такі існували та існують винятково у хворобливій уяві політтехнологів політичних опонентів Зеленського), говорити про масове розчарування шостим президентом України передчасно.
Ба більше, «розчарування» одного маргінального сегменту виборців Зеленського неминуче буде компенсуватися «піднесенням» на протилежному маргінальному кінці політичного спектру його прихильників. А головне – політтехнологам і політикам, які звикли міркувати категоріями електоральних ніш, важко осягнути, що левова частка електорату Зеленського «не специфікується» за тими «ідеологічними» ознаками, які були визначальними для більшості виборчих кампаній у новочасній Україні, і більшості виборців Зеленського насправді «немає різниці» щодо багатьох питань, навколо яких намагаються мобілізувати свій електорат його опоненти.
Словом, догодити всім своїм виборцям Володимир Зеленський однозначно не зміг, але й говорити про «розчарування» наразі недоречно.
Валентин Гладких, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»