Установка пропетляти. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Надзвичайна ситуація в Україні – це чистої води тавтологія. Ніби вона у нас колись була не надзвичайна.

У 90-ті роки у нас були 90-ті роки: дика інфляція, бандитизм і шокове відвикання від впевненості в завтрашньому дні. Потім настав період «Кучму геть», який переріс у «зека геть», а зек у кілька стрибків виніс країну у війну з Росією, яка сама по собі знаменує пік надзвичайності. Якщо комусь у минулі три десятка років якоїсь миті здалося, що Україна вступила в нормальні обставини, йому здалося.

На тлі війни траплялися окремі відрізки, коли надзвичайність густішала, іноді під тиском зовнішніх обставин, як було в 2014-му – на початку 2015 року, іноді через внутрішні причини, як сталося в листопаді 2018 року, коли на місяць буч введений воєнний стан. Часом виникає спокуса назвати звикання до ненормальності новою нормою, але до чого себе дурити: якщо снаряди не лягають поруч, вони лягають поруч із кимось іншим, і забути про це не вийде, а якщо в когось і вийде, то виключно як приклад випадання з реальності, легкого божевілля, щоб не зійти з розуму по-справжньому.

Надзвичайна ситуація чи стан: у чому різниця та який режим потрібен УкраїніЩо таке режим надзвичайної ситуації, у чому різниця з режимом надзвичайного стану, які зобов’язання покладаються на громадян та який особливий правовий режим підходить Україні?

Будучи не розпещені нормою, ми і нову порцію надзвичайності приймемо легше, ніж громадяни країн, де поняття не мають про нашу норму неблагополуччя. Тільки, на жаль, постійне життя на краю безодні привчає до деякої безтурботності. Незважаючи на всі заклики до свідомого самообмеження, громадяни України, за невеликим винятком, будуть вчиняти не за інструкцією, а за ситуацією, яку стануть трактувати, можливо, як таку, що мало загрожує особисто собі, ніж навпаки. Це, звичайно, і безвідповідальність, але і звичка жити в стані постійної загрози, повсякденний фаталізм, який заснований у тому числі на повній зневірі в здатність і навіть щирість бажання влади захистити людей. Випадок як би захищає надійніше.

Незважаючи на всі найсерйозніші застереження і моторошні картинки з країн, де коронавірус вийшов на промислові масштаби ураження, Україна зберігає якусь дитячу віру, що нас зачепить менше, і все закінчиться швидше, ніж лякають. Знову ж таки не тому, що спрацюють профілактичні заходи, ніяких ілюзій щодо ефективності державних заходів у українців, включаючи високих представників держави, зазвичай немає. Просто немає сили і сенсу думати, що нас накриє на повну. Може, і накриє, але краще, легше думати, що пронесе. Свого роду магічне замовляння майбутнього.

Ми поки на початку абсолютно незвіданого шляху, під час якого якого, можливо, доведеться переглянути свої старі, що в'їлися, звички і практики. Але битися будемо за те, щоб все зберегти, як було, до кінця. Хоча, якщо гарненько подумати, мало що зі звичного заслуговує бути збереженим. У тому числі й відчайдушна надія на щасливий випадок.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
Загрузка...