Хоча офіційна статистика продовжує тішити громадян України якоюсь дивною національною невразливістю, очевидно, що коронавірус дістався нас щонайменше 20 лютого. Тоді, як ви пригадуєте, став тяжкий бій при Нових Санжарах, жителі яких кинулися захищати рідні місця від китайської зарази в особі вивезених з Уханя співвітчизників і великої групи іноземців. Перемогла дружба, інфекцію не знайшли, а в головах вона міцно засіла.
Нині ж, коли вслід за іншою Європою українська влада почала застосовувати профілактичні заходи, епідемія стала фактом повсякденного життя українців, навіть якщо поки серед родичів, близьких і знайомих - тьху-тьху-тьху - немає ані хворих, ані чогось гіршого.
Загальні проблеми – це завжди перевірка суспільства на міру колективної розсудливості та солідарності, і тут у нас всі відкриття ще попереду. Хоча деякі вже вражають. До Новосанжарського феномену додалася позиція окремих представників церкви, які запевняють, що навіть думки про те, що заразитися можна під час колективного причащання, це страшний гріх. Моліться и поборете. Вийде осічка – значить, непереконливо молилися і взагалі у вірі неміцні.
Надія, що вдасться пропетляти, якось знічується на тлі заяв зазвичай гранично спокійної і холоднокровної Ангели Меркель, про те, що на Німеччину, найімовірніше, чекає інфікування коронавірусом до 70% населення. Головне, щоб не всі відразу – впоратися буде складніше. При цьому на сумні думки наводить повідомлення, що завтра німецький уряд виділить більше мільярда доларів на боротьбу з епідемією. Якщо за чисельністю хворих ми позмагаємося з ким завгодно, то за наявністю грошей на боротьбу Україна – одна з найбідніших країн Європи, перебуває в украй обмеженому стані. Молитвами не компенсувати.
Знову ж таки, гроші під час форс-мажору – не головне, хоча без них зовсім зле. Головне - якість кризового менеджменту, а звідки йому взятися, якщо і без кризи державний менеджмент у нас – найслабше місце. З іншого боку, ось і невідкладний привід вичистити зовсім уже негідних.
Проблема в тому, що в Україні склалася унікальна констеляція проблем. Реакцією на безнадійний політичний глухий кут і елітну неспроможність стало обрання Володимира Зеленського, який сам з рішення став однією з проблем, яку потрібно вирішувати, у тому числі йому самому. Тотальна недовіра до влади, дещо відтанувши, знову повертається на дозеленський рівень. Кадровий голод виснажує буквально всі сфери життєдіяльності: людей багато, потрібних людей на потрібних позиціях немає практично ніде, ті, що є - диво і виняток, який от-от зникне. Усе це відбувається в країні, яка шість років веде болісну війну з Росією і ніяк не перескочить у нову якість, застрягши в переході від постсовка - куди? Відповідати на це питання нема кому, а тим, хто відповідає, не ймуть віри. Ну, от тепер ще зверху на все це навалився коронавірус, який вдарить по мізках, легенях і кишенях.
Скільки українців перебуває в найбільш уражених коронавірусом країнах світуНайбільше українців зараз в США, Німеччині, Іспанії та Франції, які входять до переліку країн з найбільшою кількістю інфікованих китайським вірусом.
Коли кількість негараздів перевищує якийсь мислимий бар'єр, у відчайдушній битві за самозбереження організм перестає звертати увагу на сигнали тривоги, які приголомшують і засліплюють з усіх боків, перекриваючи одне одного. Немає більше ніякого сенсу хапатися за голову. А от якщо підвестися над усім цим божевіллям і спробувати поглянути на нього з безтурботної висоти, це може якось і зорієнтувати, як бути далі, відкинути суєтне і зосередитися на сутнісному. Може, все не так безнадійно, як ми себе переконали і як переконують інші. Це не точно, але а раптом.
І руки, обов'язково мити руки, навіть якщо здається, що все котиться під три чорти.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Дело»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»